Про судову стратегію
Нещодавно вийшла публікація суддів Верховного Суду Олени Кібенко, Івана Міщенка та Костянтина Пількова про стратегію розвитку судової влади.
Щиро радію, що з'явився ще один матеріал суддів про суди, який не зводиться до "дайте грошей і від'ї*іться". Тим більше такий ґрунтовний. Це без жодної іронії ознака прогресу.
Та й з основними тезами не погодитися складно. І без належного мотивування судових рішень ніяк. І цифровізація – куди ж без неї.
Але не зміг не помітити, що чогось бракує. Причому чогось дуже знайомого.
Цю помилку ми самі зробили вже майже 10 років тому. І я досі вважаю її найбільшою за цей сегмент свого професійного життя.
Тоді розроблялися лише перші концепції судової реформи після Революції Гідності, а про новий Верховний Суд ще ніхто навіть і близько не думав.
Тоді ми теж вважали, наївні, що саме в незалежності головна проблема і там же – точка докладення зусиль. Що хороших суддів просто гнобить погана адміністрація президента. І що якщо суддів звільнити від цього несправедливого ярма – то все тут же буде по-іншому.
Чим усе закінчилося – всі дуже добре бачимо.
До чого призводить за поточного стану речей "суддівське самоврядування" можна спостерігати на всіх рівнях, у тому числі на пленумі Верховного Суду.
Як за таких умов працює "внутрішнє відчуття незалежності" – можете запитати, наприклад, у Лариси Гольник.
Бо не буває ніякої незалежності (ні у внутрішньому вимірі, ні в зовнішньому), якщо не забезпечений базовий параметр – доброчесність.
Саме індивідуальна доброчесність – основа, ґрунт, фундамент, без якої все інше просто сходить на пси. Особливо в судовій системі, де буквально все залежить від людей і того що в них у голові.
Не вірите клятим активістам – почитайте поважних авторів, яких от недавно пошерив ваш же ж колега Дмитро Гудима. Так і написано – "Найкращі цілі закону як на добро, так і на зло щодня впроваджують смаме люди. Милість дають або відбирають люди".
Так що з кадровим питанням розібратися доведеться так чи інакше.
Саме тому для нас в Фундації DEJURE і для наших партнерів питання доброчесності суддів – ключове. І саме тому ми не складемо рук, поки її не доб'ємося.
Я теж (як і всі ми хто працює в сфері) втомився бігати як навіжений з табличкою "не призначайте уродів, призначте когось нормального". І вже щелепу зводить від безкінечних очищень і оновлень з підпиранням цього гнилого, прости господи, самоврядування всякими радами, комісіями і іншими милицями.
Але, вибачте, не ми затягнули дискусію на це дно. Не ми неспроможні досі визначитися чи можуть бути в Україні суддями особи, які мають російські паспорти, в яких мільйони баксів кешем на блатхатах і які в перші дні великої війни намагалися повернути сюди президентом Януковича.
Та якщо перед нами стоїть завдання вижити, то з цього дна нам, шановні, доведеться вибиратися. А це значить – поняття доброчесності треба таки наповнити змістом.
На жаль, представлена стратегія навряд чи в цьому допоможе. Бо в ній доброчесність згадана лише один раз – і то на передостанній сторінці, в назві якоїсь спільної з литовськими колегами платформи. А в анотації – двічі, але лише коли автори цитують позиції інших, а не висловлюються самі.
Розумію що серед суддів це слово табуйоване, і говорити про цього слона в кімнаті не прийнято і неприємно.
Але мова не про чиюсь примху, а про базову конституційну вимогу до суддів і одночасно про системну проблему всієї держави.
І якщо це поняття не наповнюватиме змістом суддівство, це зроблять інші – так як уміють і бачать.
Тому я щиро бажаю суддям не повторювати наших помилок і про власну доброчесність все-таки почати говорити. Бо без неї будь-яка ідея про незалежність перетвоюється на уроборос, який сам себе зжирає. А жодна стратегія, яка на ній не заснована – не працюватиме.
І фідбек від суспільства було б усе-таки добре навчитися сприймати і обробляти. Знавці зі стратегії бізнесу кажуть, що це найцінніше, що можуть дати клієнти.
Ми ж зі свого боку, як і завжди, готові і будемо допомогати системі стати такою, яка сама буде задавати тренди і стандарти належної поведінки в суспільстві. Як це і має бути в розвиненій демократії.
Щиро ваш, громадський активіст.
P.S. На момент підготовки цього матеріалу Іван Міщенко уже відреагував, подякував за думки і зазначив, що доброчесність автори брали як базову презумпцію.
Ми раді, що є діалог і готові його продовжувати і поглиблювати.
fb автора
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
