Час девальвації
Напередодні Нового року і Різдва Христового люди, як правило, намагаються забути про буденні проблеми, поринути у "подарунково-святкувальні" клопоти. Однак, для багатьох кінець року видався важким. Хтось втратив у зарплаті, хтось у прибутках, а хтось і роботу. Тому доводиться слідкувати за по-літньому "гарячим" зимовим політичним сезоном. Бо суспільство стало постійним глядачем політичного цирку, який відрізняється від звичайного тільки тим, що від політичних вистав хочеться швидше плакати, а не сміятися.
Що відчуває нормальна людина при спогляданні цього бурлескного політичного спектаклю з важкими економічними наслідками? Відчуття абсурду та загальної ї знеціненості, девальвації...
Девальвується вітчизняна валюта, девальвується Верховна Рада і новоспечена парламентська коаліція, Президент і Уряд, політичні партії, кампанії і банки, олігархи і малі бізнесмени, топ-менеджери і просто менеджери, політики і політологи, "піарщики" і маркетологи, молоді й пенсіонери, робітники і їх начальники... Всіх і не назвеш. Девальвується ціла країна.
На цьому апокаліпсичному тлі політичне середовище – "за логікою" – повинне було б сконсолідуватися. Бо в Україні, на відміну від країн ЄС, криза відчувається значно сильніше, особливо простою людиною, як звикла розраховувати сімейний бюджет "по зарплаті". Тож відповідальність еліти повинна була б бути на рівні, який значно вищий, ніж "середньоєвропейський". Але у нас усе як у кривому дзеркалі.
Саме політична еліта в Україні не забезпечила надійного бар'єру від глобального економічного катаклізму. Більше того, під час насування геоекономічного лиха, в державі було створено ситуацію, за якої у владі панував хаос, спровокований самою ж політелітою, яка "за законами жанру" мала б через владні механізми реалізовувати антикризові заходи.
Дірява парасолька, яку голосно (це в нас вміють) назвали "планом" заходів щодо виходу з економічної кризи, пропускає кожну краплину глобальної фінансово-економічної зливи. Звернімо увагу тільки на фінансовий сектор. Що говорили людям? Як тільки МВФ дасть стабілізаційний кредит девальвації національної валюти вдасться уникнути. Подивімося на курс гривні у "обмінниках" і на міжбанку. Більш промовистої оцінки ефективності дій Нацбанку і Уряду в сфері підтримки курсу національної валюти годі й шукати. А якщо комплексно розглянути проблему, то виявиться – винні всі, хто наділений владними повноваженнями. Але "риба, – як відомо, -гниє з голови".
Український політичний клас за своєю інфантильною природою апріорі конфліктний. Плюс, не забуваймо, історичні традиції: "боярське самоуправство", "чорні ради", "центральна рада", перманентні "розколи" й "усобиці" – це, так би мовити, в "архетипі" нашої еліти.
Виявляється і цього мало. Запроваджено і реалізовано таку модель організації державної влади, яка замість того, щоб компенсувати "від природи" закладені вади нашої еліти – навпаки їх культивує. Тому й виходить "два гетьмани" – два уряди". На тлі повної безправності регіонів й відсутності реального місцевого самоврядування цей безлад посилюється "в рази" і зростає у геометричній прогресії.
Тому цьому безладу повинен бути поставлений серйозний бар'єр. Суспільство уже народжує форми, які б дозволяли виживати в нинішніх жорстких умовах. Політичний клас, державні інститути повинні бути сьогодні як ніколи адекватні. Коаліція – некоаліція, більшість – меншість, політичні уподобання або іміджеві загрози – все це вторинне. Це слова зі словника вчорашнього дня. Сьогодні квінтесенцією всіх програм і дій повинна стати ефективність. Влади, державних інститутів, окремих політиків тощо. Через призму ефективності повинні розглядатися всі програми і механізми їхньої реалізації. Глобальних помилок робити більше неможна. Це настільки серйозно, що в один "прекрасний" момент "на кон" може стати національна безпека. А з цим поняттям (особливо за нинішніх обставин) собі не дозволяє жартувати жодна політична еліта.
Сьогодні в політикумі не повинно бути ні "позиції", ні "опозиції" в їхньому класичному вигляді. За тих загроз своєму матеріальному становищу й соціальному положенню, які відчувають прості люди від економічної кризи, їм за великим рахунком начхати "позиціонер", чи "опозиціонер" придумав щеплення від економічної епідемії. Головне, щоб лікувало! А це означає: збережеться робоче місце, почнуть платити зароблену платню, яка не буде щодня знецінюватися. Якщо це буде виконано, тоді цей пересічний українець зможе годувати і одягати сім'ю, навчати дітей, оплачувати комунальні послуги.
Що сьогодні потрібно країні для того, щоби подолати кризу? Хто сьогодні дав відповідь на це питання? Де той "мозковий центр", який виробив і запропонував суспільству технологічний план виживання країни в умовах глобальної кризи? З якого можна було б зрозуміти механіку функціонування всіх сфер державного та суспільного буття.
На свій "хлопський розум" можна припустити, що подібного роду магістральний документ повинен був би містити три частини. Перша мала б стосувалася кардинальної реформи державного управління та місцевого самоврядування (включно зі змінами до Конституції), друга – економічний блок, третя – соціальна сфера (в широкому сенсі). Якщо в елітному середовищі буде досягнуто консенсусу щодо цих стратегічних засад розвитку країни, тоді вочевидь можна буде вести мову про збільшення рівня оптимістичних настроїв суспільства. Бо девальвація призводить до кризи довіри. І не тільки державним інститутам, а, приміром, і фінансовим. Якщо держава, апелюючи до громадянина, просить "зав'язати пасок", то громадянин повинен бачити власну перспективу і мати відповіді на запитання: коли сподіватися на покращення і що для цього робиться? Потрібно розуміти, що правлячий клас, влада всіх рівнів, держава в цілому повинні перевести громадянина з позиції "спостерігача", в позицію "вмотивованого учасника". Але для цього саме політичний клас повинен виробити консолідоване бачення проблеми лікування країни від такого недугу як "глобальна економічна криза".
