Українці – більше не резерв дешевої робочої сили. Ми – новий підприємницький двигун Центральної Європи

У середовищі української бізнес-спільноти в ЄС (від зустрічей випускників наших бізнес-шкіл до нетворкінгів нових ділових об'єднань) помітно змінилося головне питання. Раніше під час знайомств найчастіше запитували: "Де ти працюєш?". Сьогодні дедалі частіше звучить інше: "Над чим працюєш?", адже у співрозмовника власна фірма, кав'ярня, сервісна компанія або стартап.

Це не суб'єктивне враження окремої спільноти. Це статистика, яку виміряла Польща і результатів якої, схоже, сама не очікувала.

Цифри, які ламають стереотип

За даними Польського економічного інституту (PIE) , у період з 2022 по 2025 рік українці зареєстрували в Польщі 123,6 тисячі бізнесів. Лише торік зареєстровано 31,4 тисячі нових одноосібних діяльностей. Це 12% усіх нових JDG у Польщі за рік.

Але справа не лише в кількості. Справа в якості цих бізнесів:

- рівень закриття українських фірм становить 1% на рік проти 4% у польських;

- 37% заснували жінки без няньок, без бабусь поруч, без інфраструктури догляду за дітьми, брак якої часто зупиняє їхніх польських ровесниць;

- кожна десята українська фірма працює в ІТ;

- 70% засновників кажуть, що ними рухає прагнення незалежності, а не безвихідь. Приблизно половина з них вже мала власний бізнес в Україні.

Парадокс господарів поля

Тепер погляньмо на інший бік. Свіже дослідження Global Entrepreneurship Monitor для Польщі зафіксувало парадокс. 83% поляків вважають легким процесом відкриття бізнесу. Але лише 3,1% дорослих планують це зробити. Це останнє місце серед усіх досліджених країн, тоді як середній показник у Європі становить близько 15%.

Серед молоді картина ще драматичніша: рання підприємницька активність у групі 18-25 років становить 1,2%. Головним бар'єром понад половина місцевих жителів називають страх невдачі.



Це не критика Польщі, а діагноз усієї "ситої" Європи. Компанія Deloitte у своєму глобальному опитуванні 2025 року з'ясувала цікаву деталь. Лише 6% зумерів прагнуть колись обійняти топову керівну посаду. Покоління добробуту обирає безпеку корпорацій: передбачувану зарплату, страховку, кар'єрні сходинки. Це абсолютно раціональний вибір. Однак економіка без бажання ризикувати поступово втрачає динаміку.

Українці пройшли іншу школу. Нас ринок навчив відсутності безпечних місць, тому ризик для нас є робочим інструментом. Ми звикли думати про необхідність їхати в Європу вчитися. Насправді у підприємливості ми можемо вчити самі.

Ми мультиплікатор, а не конкуренти

Міф про мігрантів, які забирають роботу чи ринок, економісти вже спростували. Дослідження CEPR на польських даних показало цікаву картину. Зростання кількості українських фірм на 10% дає плюс 2,3% нових польських фірм. Жодного витіснення. Адже 88% українських компаній продають товари та послуги місцевим партнерам, вбудовуються в їхні ланцюги й відкривають ніші, яких раніше не існувало.



Це не польський виняток, а загальноєвропейська закономірність. За даними OECD, у двох третинах розвинених країн мігранти відкривають бізнес частіше за місцевих. Загалом в ОЕСР налічується 10 мільйонів підприємців-мігрантів. Наприклад, згідно зі звітом GEM Deutschland 2025/26, рання підприємницька активність мігрантів у Німеччині становить 18,8% проти 12,1% у корінних німців.

При цьому варто звернути увагу на відсутність у Польщі національних програм підтримки підприємців-мігрантів. Усе побудоване українцями створено самотужки, без жодного інституційного сприяння. Уявіть результати після появи системної підтримки.

ЄС не ринок збуту, а майданчик для росту

Звідси випливає висновок, який я вважаю стратегічним для всього українського бізнесу. Ми звикли дивитися на ЄС як на ринок експорту. Це застаріла оптика. Європа сьогодні є майданчиком для створення і розвитку бізнесів: реєстрація компаній, залучення дешевшого капіталу, грантові програми, доступ до 450 мільйонів споживачів без митних бар'єрів.

Європейський Союз у своїй стратегії Union of Skills прямо запрошує приватних провайдерів до програм розвитку навичок. Водночас бюджет програми Erasmus+ на період з 2028 по 2034 рік пропонують збільшити наполовину, що відкриває величезні можливості для освітніх та соціальних проєктів.

Екосистема вже формується знизу. Працюють українські бізнес-клуби, діють професійні спільноти та акселератори по всій Європі. Я особисто дуже пишаюся статусом випускника бізнес-школи MIM-Kyiv. Закінчені програми PMD-Marketing та MBA дали не просто академічну базу. Завдяки бізнес-симуляціям, розв'язанню живих кейсів та потужному колу друзів ця спільнота формує стратегічне бачення, або так зване "гелікоптер в'ю". Такі об'єднання випускників зараз генерують готову мережу довіри, якої не має жодна інша спільнота регіону.

Окремо хочу сказати про молодь. Десятки тисяч українських студентів навчаються зараз у польських та європейських університетах. Сама Польща пропонує їм неймовірні умови для старту. Для молоді віком до 26 років майже немає податків. Якщо студент працює за договором підряду (umowa zlecenie), він звільняється від прибуткового податку та соціальних внесків. На практиці це означає, що зарплата брутто дорівнює зарплаті нетто. Для компаній витрати на таких працівників значно менші, тому їх наймають дуже охоче.

Найгірше, що українські студенти можуть зробити зі своїм дипломом та цими пільгами, це назавжди погодитися на роль вигідних дешевих рук. Натомість найкраще рішення полягає у використанні цієї фори. Варто накопичити європейський досвід і поєднати його з українською адаптивністю для створення власної справи. Це унікальний вік, у якому ціна помилки мінімальна.

Чого нам бракує: п'ять чесних відповідей

Було б популізмом сказати, що нам не бракує нічого. Я чітко бачу п'ять системних прогалин, з якими стикаються наші підприємці за кордоном:

1. "Трансляція" бізнес-моделі. Українцям не треба пояснювати процес відкриття бізнесу, адже половина робила це вдома. Треба вміти перенести робочу модель в інше правове поле: податки, трудове право, ліцензії, захист даних. Саме тут ламається найбільше процесів.

2. Перехід від самозайнятості до компанії. Більшість наших нових бізнесів є одноосібними. У Польщі загалом лише 20% самозайнятих мають найманих працівників. Масштабування через найм, делегування, процеси та побудову фінансової моделі є окремою дисципліною. Масштабування через найм, делегування, процеси та побудову фінансової моделі є окремою дисципліною. Попередній досвід виживання цього не навчає.

3. Архітектура капіталу. Кредитної історії немає, застави немає, тому класичні банківські двері зачинені. Натомість відчинені інші: гранти ЄС, мікрофінансування, змішані інструменти, конкурси. Ними треба вміти користуватися. Це навичка, а не лотерея.

4. B2B-продажі за європейськими правилами. Наші фірми вже продають європейським компаніям, здебільшого малим. Наступний рівень охоплює корпоративні контракти та публічні закупівлі з їхніми довгими циклами, тендерними процедурами та жорстким compliance. Тут грають за іншими правилами, і їх треба вивчити.

5. AI як наступальна зброя. Місцевий бізнес використовує штучний інтелект переважно захисно, щоб різати витрати. Українці можуть використовувати його наступально: створювати продукти й швидко захоплювати ніші. Це вікно можливостей на найближчі роки, поки решта ринку не прокинулася.



Поза цими п'ятьма пунктами є ще одна ключова проблема: соціальний капітал. Поодинці пробиватися важко всюди. Клуби, менторство, спільноти взаємопідтримки не є просто зустрічами заради зустрічей. Це інфраструктура зростання. Справа честі кожного українського підприємця в ЄС, який уже став на ноги, полягає в тому, щоб подати руку наступному.

Вікно, яке не буде відчиненим вічно

Тридцять п'ять років тому історичне вікно відчинилося для Польщі, і вона скористалася своїм шансом сповна. Сьогодні вікно відчинилося для українців у Європі. Це рідкісний збіг підприємницької енергії, споріднених ринків та європейської інфраструктури, помножений на трагічні обставини.

Цей досвід має ще один глобальний вимір. У процесі відбудови України після нашої перемоги багато європейських грошей підуть саме через європейські компанії. Я абсолютно впевнений: серед таких підрядників має бути велика частка бізнесів, які засновані українцями або де працюють наші фахівці. Наш сьогоднішній європейський досвід стане запорукою нашої ефективної відбудови завтра.

Ми не обирали обставини, але ми обираємо свою відповідь на них. І коли наступного разу в Кракові, Берліні чи Амстердамі вас запитають не "де ти працюєш?", а "над чим ти працюєш?", знайте: це не просто інше формулювання. Це нова роль українців у Європі. Роль, яку ми пишемо самі.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.