Нові політичні циклади
Оскільки демократія постійно відчуває потребу свіжої крові у вигляді виборів, час їхнього проведення знаходиться у прямій залежності від швидкості зміни політичних циклів. Під час гострих політичних криз цикли змінюють один одного з калейдопічною швидкістю, що врешті призводить до зменшення строків між виборами. За нормального розвитку ситуації вибори можуть відбуватися із звичайної періодичністю – раз на чотири-п'ять років.
Наразі питання стосовно можливості проведення нових дострокових виборів в Україні (причому йдеться як про парламентські, так і президентські та місцеві) перейшло з розряду дискусійно-політологічних до цілком реалістичних. Причому сама доцільність таких виборів і те, що суттєвої зміни розкладу сил не відбудеться, нікого не цікавить. Адже логіка передчасних виборів диктується зовсім іншою причиною – від президентської кампанії та конституційної реформи 2004 року Україна увійшла до нового політичного циклу. Точніше, низки політичних циклів, що змінюють один одного з надзвичайною швидкістю.
Пригадаємо, як блискавично змінювали один одного уряди та коаліції лише за три роки президентства Віктора Ющенка у порівнянні з його попередником Леонідом Кучмою. Від січня 2005 року змінилося принаймні п'ять політичних циклів та чотири уряди!
Перший: січень-вересень 2005 року – Ющенко, Тимошенко і Литвин утворюють більшість у Верховній Раді; Тимошенко стає прем'єром; Партія регіонів опиняється в опозиції.
Другий: вересень 2005 – червень 2006 – Тимошенко та Порошенка відправлено у відставку; сформовано уряд Єханурова; газова війна між Україною та Росією, "Росукренерго" стає ексклюзивним постачальником газу в Україну; Партія регіонів і БЮТ набрали найбільше голосів на виборах до ВР; провал переговорів БЮТ, НСНУ та СПУ про створення коаліції.
Третій: липень 2006 – квітень 2007 року – ПР, СПУ і КПУ утворюють "антикризову" коаліцію; Мороз стає головою ВР; Ющенко подає кандидатуру Януковича на посаду прем'єра та підписує з ним Універсал національної єдності; БЮТ і НСНУ опиняються в опозиції; ПР майже повністю контролює ситуацію в країні, вона намагається здобути конституційну більшість у ВР внаслідок приєднання депутатів-перебіжчиків з фракцій БЮТ і НУ.
Четвертий: квітень-грудень 2007 року – Президент розпускає Верховну Раду; ПР, СПУ і КПУ саботують проведення дострокових виборів та організовують мітинги; Ющенко переконує прагматичне крило ПР у необхідності виборів в обмін на обіцянку утворити з ними "широку коаліцію"; силове захоплення Генпрокуратури; замість блоку "Наша Україна" утворено НУНС, лідером якого стає Юрій Луценко; ПР здобуває перше місце на виборах, проте їй не вдається утворити коаліцію з НУНС.
П'ятий: грудень 2007 – до нині – БЮТ і НУНС утворюють більшість у парламенті; Тимошенко попри небажання Ющенка вдруге стає прем'єром, Яценюк – головою ВР; друга газова війна з Росією, невдала спроба уряду позбутися "Росукренерго"; робота Верховної Ради фактично заблокована 2 місяці Партією регіонів, яка вимагає провести референдум щодо вступу до НАТО; Президент заявляє про можливість других дострокових виборів ВР за рік; ПР називає датою виборів до парламенту 15 червня та починає дискусію щодо можливого імпічменту Президента; Тимошенко в Брюсселі говорить про неминучість переходу України до парламентської моделі устрою; Ющенко утворює Національну конституційну раду та говорить про можливість ухвалення нової Конституції на референдумі.
З наведеного абсолютно очевидним виглядає те, що тривалість останніх політичних циклів щоразу зменшувалася (другий цикл – 10 місяців, третій- 9, четвертий – 8, п'ятий – вже 4). А це означає лише одне – країна невдовзі перейде до шостого циклу, який за попередньою логікою має призвести до чергової зміни складу коаліції та уряду, а також дострокових виборів.
Подібний висновок має чимало прямих підтверджень у сучасній політичній ситуації. Це і постійне зростання напруженості у відносинах Президента з прем'єром (згадаймо, як це було у 2005 році), і початок розколу всередині НУНС та маргіналізація НСНУ Ющенком і Балогою, і відверті контакти секретаріату Президента з Ринатом Ахметовим і Борисом Колесніковим, і спроби розколу ПР (призначення Раїси Богатирьової секретарем РНБО), і створення нового пропрезидентського партійного проекту, і врешті ініціалізація другої конституційної реформи.
Зрештою, усі ці протиріччя є відвертими сигналами нової гострої політичної кризи, що має вибухнути, якщо уважно проаналізувати зменшення строків попередніх політичних циклів, вже у травні-вересні. Саме на цей період має припасти початок нового циклу, який має повністю видозмінити політичний ландшафт. Найбільш очевидним поштовхом до шостого циклу може слугувати нова спроба ревізії Конституції.
Безсумнівним є головне – новий політичний цикл вже не за горами. Він, як це було у попередні рази, має принести дострокові вибори. Причому не обов'язково парламентські. Адже підстав для загальних місцевих і навіть президентських вже предостатньо. Готові до них і потенційні кандидати.
Така швидкоплинність циклів триватиме доти, поки не буде досягнуто повноцінного балансу Конституції, адже саме її реформа стала постійним реальним каталізатором усіх останніх політичних криз.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
