13 січня 2011, 13:18

Ціна освіти



Так сталося, що я викладаю в університеті ім.Драгоманова два предмети – "Теорію та практику реклами" та "Теорію та практику піар". По суті, знаходжуся на чверті ставки, і в місяць за це отримую щось близько 125 грн. Чотири рази на місяць я їду по пробках на пари, і витрачаю на бензин десь таку саму суму. Зрозуміло, що викладаю я не заради грошей.

Втім, в повільному транспортному потоці непогано думається про "превратности профессии". Адже якось мають виживати вчителі і викладачі, для яких це є основна робота. Так, якщо я отримую 125 грн в місяць за чотири години на тиждень, то за повноцінний 8-годинний робочий день викладач університету буде отримувати в десять разів більше – 1250 грн. Припустимо ще різноманітні надбавки за вчені ступені, за індивідуальну роботу і т.д., але в будь-якому разі зарплатня не буде перевищувати 3-4 тисяч грн. Якщо не посідати адміністративних посад, звичайно.

Виживати, звичайно, можна по-різному. Багато хто обирає для себе тернистий шлях хабарництва – так, на іспиті в кінці семестру можна підняти декілька тисяч грн. Дехто пише статті, працює науковими редакторами, працює на додаткових місцях, де отримує зарплатню. В деяких вузах взагалі була побудована система (в першу чергу, навіть психологічна, а не методом тестування чи якимось іншим), в якій хабарництво не змогло прижитися. В цих установах викладачі мусять ще більше "крутитися" – отримувати стипендії, їздити закордон, організовувати наукові студії, громадські організації, отримувати гранти, нарешті.

Звичайно, такі викладачі не можуть із дня в день читати лекції по 8 годин – вони не мають на це часу. Однак їхні знання, за рахунок постійного руху, участі в практичному житті, роботі закордоном, є набагато ціннішими і кориснішими для студентів. Хабарництво в вузах небезпечне не так своєю корупційністю і нечесністю, але тим, що створює неякісну освіту по суті. Освіту, в якій з десятиліття в десятиліття переходять начитки термінів з підручника, написаного ще в 60-і роки.

Навряд чи можна чекати дива і вимагати від держави збільшити зарплати викладачам до реально потрібних. Звичайно, це можливо – я особисто впевнений, що оптимізація бюрократичного апарату Міносвіти дозволила б збільшити фінансування зарплатного фонду як мінімум вдвічі. Але переламати апарат не просто складно, а дуже складно – і не тільки в Україні, почитайте прекрасну книжку "Так, пане міністре" про реалії британських чиновників.

З тої самої причини слабко віриться у можливість боротьби з хабарництвом, адже явище є системним, і потребує вирішення на всіх рівнях. Змія поки не готова себе кусати з хвіст.

Натомість надання більшої свободи вузам, автономії у виборі програм, напрямків розвитку, фінансових партнерів несе в собі величезний потенціал для розвитку і меншою мірою загрожує існуванню гідри Міносвіти – принаймні на перших етапах.

Адже і закордоном основне фінансування вузів є приватним або через громадський сектор. Великі підприємства фінансують факультети, дослідницькі лабораторії, надають гранти і стипендії. Громадські організації (які в тому числі фінансуються підприємництвами) та благодійні фонди підтримують дітей з бідних сімей тощо.

Звичайно, це відбувається на паритетних основах – за свої гроші навіть благодійні організації отримують відповідні, нехай і неофіційні, бонуси. Імена щедрих підприємців тиражуються, їх запрошують на обід з президентом, вони мають доступ до найкращих студентів, держава з повагою ставиться до їхнього бізнесу. Створена система неформальної співпраці – якщо ти допомагаєш державі виконувати ті функції, які вона не здатна повноцінно виконувати сама, то держава підтримує твої проекти.

В Україні, на жаль, системне бачення не є однією з сильних сторін законодавців. Так, слабкий розвиток вітчизняної соціальної реклами пов'язаний, в першу чергу, з тим, що в законі "Про рекламу" написана одна стаття: "На осіб, які безоплатно виробляють і розповсюджують соціальну рекламу, та на осіб, які передають свої майно і кошти іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної реклами, поширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності". Що це означає на практиці – не знає ніхто. Я не знаю нікого, хто міг би скористатися такими пільгами, або хоча б назвати їх. Це є пуста норма, яку роками ніхто не хоче наповнити смислом. Хоча цього смислу було в рази більше, ніж заборони реклами еротичного характеру.

Така сама ситуація і в освіті. Підприємці не зацікавлені підтримувати вузи, бо їхній статус не захищено. Вони не мають гарантій, що студенти будуть працювати потім в них. Вони не мають гарантій, що їхня діяльність буде оцінена, помічена, і заступник міністра освіти буде щорічно вітати їх з днем знання.

Звичайно, є проблема і в самому рівні вітчизняних спонсорів. Так, в січні стартує єдина в Україні програма "Магістеріум політичного менеджменту" (MPM) – платна освітня програма для студентів, в якій викладають провідні політологи, політтехнологи, рекламісти, журналісти – багато хто з них пише на блогах УП. Проект є унікальним, адже дозволяє в стислі строки отримати якісну, хоча й неофіційну політтехнологічну освіту. Свого часу я прослухав аналогічну програму з політичного менеджменту в Будапешті – її фінансував один великий міжнародний фонд.

Однак в Україні знайти спонсора для такого проекту – непроста задача. Оскільки неформальних преференцій в державі не створено, спонсори починають шукати комерційний зиск – скільки разів наш логотип засвітиться на блокнотах, як довго ми зможемо виступати перед студентами з рекламою нашого продукту. Мало хто розуміє, що імідж – це не є логотип і обличчя директора на білборді. Це складна робота по створенню смислів. Іноді ці смисли треба створювати роками.

Загалом в нашій країні гостро не вистачає людей, здатних бачити системні рішення. Це стосується всіх секторів. І освіта в даному випадку є тим джерелом, з якого ці люди можуть братися. Однак вже сьогодні необхідно кардинально міняти ставлення до освіти, до університетів, що незалежних проектів. Натомість нам морочать голову простими і непринциповими речами – десять років чи одинадцять, тести чи іспити, той вуз чи інший тощо.

powered by lun.ua

Як вижити в інформаційному хаосі

Пандемія коронавірусу виявила багато неусвідомлених раніше проблем людства, держав та індивідів. Так, чи не найбільш сильний вплив на наше майбутнє матиме інформаційний вплив на людей та їхню поведінку...

Стратегічні комунікації з широко заплющеними очима

Роль інформаційних технологій давно зросла в усіх аспектах нашого буремного життя. Особливо це стосується публічної політики. Неправильна комунікація реформ, недостатність інформації для споживачів, помилкове визначення стратегічних пріоритетів – і навіть хороші ініціативи ризикують потонути в хвилях критики...

Чи можливо виграти в інформаційній війні?

Існує коротка і неприємна відповідь на винесене зверху запитання. Неможливо. Так само, як неможливо забезпечити безпеку – затерте словосполучення багатьох офіційних документів, яке перестрибнуло до нас через паркан незалежності з країни абсурду і безглуздя...

#UkraineNow – перемога в Берліні

В п'ятницю в Берліні відбулася церемонія нагородження однієї з найпрестижніших премій в сфері дизайну та реклами – RedDot Award. Для України це був вечір перемог – не тільки визнання бренду UkraineNow, але й Гран-прі, багато нагород best of the best...

#перемога Ukraine NOW

Генрі Форд свого часу сказав: "Коли здається, що весь світ налаштований проти тебе, пам'ятай, що літак злітає проти вітру". Саме такі відчуття були в нашої команди у перші години оголошення про ухвалення Кабінетом Міністрів єдиного бренду Ukraine NOW...

Is Facebook controlled by russians?

Нижче – наше звернення до адміністрації соціальної мережі Facebook щодо фактів подвійних стандартів, ігнорування звернень державних органів, масових блокувань українських користувачів, і що найголовніше – ігнорування звернень щодо блокування публічних сторінок терористичних організацій...