Не бійся мріяти
В травні українській зовнішній рекламі виповнюється 20 років, половину з них я очолюю Асоціацію зовнішньої реклами України. В далекому 2005 році наше громадське об'єднання ухвалило важливе рішення – сприяти розвитку соціальної реклами. Без якихось дивідендів з боку держави, але і без зобов'язань щодо сюжетів. Просто тому що нам хочеться робити щось класне.
На той час соціальної реклами було вкрай мало, вона була непомітна і часто використовувалася для прикриття тих чи інших оборудок з місцевими бюджетами. Натомість в усьому світі соціальна реклама – це професійний продукт, який фінансується приватним і громадським сектором, а також є потужним соціальним двигуном.
Наша Асоціація не може примусити людей більше гратися із своїми дітьми, менше пити, менше вірити політичним обіцянкам. Але у нас є найпотужніший на сьогодні інструмент інформування, який справді може сприяти певним соціальним змінам. Ми можемо сказати людям: може, варто більше гратися з дітьми, менше пити, менше вірити політичним обіцянкам? Та хоча б просто усміхніться!
Так в 2005 році з'явився проект "Кохаймося!) ".
З того часу щорічно ми проводимо соціальні акції та підтримуємо інші громадські об'єднання та міжнародні фонди. Проект проти наркоманії, за ремені безпеки водіїв ("чорний пояс водія"), численні акції проти тютюнопаління, проти насильства в сім'ї і т.д. Загалом кількість соціальної реклами з того часу виросла і сьогодні складає близько 9% від усієї кількості площин. Звичайно, це лише початок шляху, адже досі креативна складова – з різних причин – рідко може вразити. Але як і будь-який процес, цей також вимагає часу і зусиль.
Цього року ми прагнули створити соціальний проект, який би надихав. Країна вже довгий час знаходиться в депресії, довга холодна зима лише посилює втому від буденного – особливо в наших непростих політичних умовах. І не ми перші помітили, що українці перестали мріяти.
Ні, ми любимо складати списки зі 100 справ, які необхідно зробити в житті – поїхати в гори, прочитати Толстого чи купити круту тачку. Але ж не такі мрії додають нам сил – а колись нормально було мріяти про космос, Нобелівську премію, та навіть президентство. І саме такі непрості, не усереднені мрії – нехай на перший погляд нездійсненні – примушують нас вірити у власні сили.
Любимо поговорити про національну ідею, шукаємо якісь моральні, історичні чи культурні базиси. Але національна ідея насправді – це віра в те, що будь-яка мрія є досяжною, що кожен здатен вирости зі стін своєї хрущовки, і наприклад, відкрити новий хімічний елемент. Неважливо, якою мовою ти будеш говорити, і чи буде в цей час на тобі вишиванка. Можливо, прийдеться пройти довгий і складний шлях, однак він буде вартий того.
Самореалізація, амбіції – це важливий елемент соціальних ліфтів, яких майже не залишилося в Україні. Ми не можемо відбудувати ці ліфти, але ми можемо потягнути людей за собою, від буденного, від сірого, від мрії про Канари і про джип.
Звичайно, три яскравих сюжети про мрії з уявного супер-списку не зможуть перемогти апатію, ми не настільки наївні. Але це не просто три сюжети, це також зв'язок із "Кохаймося!) " – і відповідні рефлекси (в когось позитивні, в когось негативні, але головне – небуденні, активні). Це і діалог, яким ми хочемо розпочати щодо реальних цінностей українців; це і паразитування комерційних брендів – ми не проти, адже настрій в будь-якому разі буде доброзичливий. А через тиждень ми запустимо відповідний проект в Інтернеті – кожен зможе створити свій постер із незвичною мрією.
"Не бійся мріяти!" – це не відповідь на всі запитання, не геніальний винахід, не рекламна пиха, не закос під одного політика, не спроба комусь сподобатися. Це просто декілька простих речень, які нам хочеться сказати вголос. Досить банальних, але, здається, дуже актуальних.
Не треба боятися помилок. Взагалі не треба боятися. Не треба занурюватися в рутину і депресію. Не треба підлаштовуватися під натовп – якого б кольору цей натовп не був. Кожен з нас несе в собі вогонь, і варто просто підняти дещо з дивану і зробити те, чим будеш гордитися.
