Соборність
Сьогодні буде багато офіціозу та пафосу на честь річниці об'єднання України. Хоча соборність – це не про слова, не про пам'ятні вінки, а про вчинки людей та їхні переконання.
6 років тому за Україну загинуло двоє хлопців – Сергій Нігоян з Дніпропетровської області та Михайло Жизневський з білоруського Гомеля. А сьогодні могили полеглих за єдність нашої держави можна знайти на території всіх історичних українських земель – від Слобожанщини до Закарпаття, від Волині до Криму і навіть на Кубані. Куди б я не приїхав – у Львів чи Харків, Одесу чи Чернігів, – я іду на могили своїх бойових побратимів. Їхні пам'ятники – мовчазні вартові нашої єдності. Сьогодні наші кордони окреслені кров'ю загиблих. Ці кордони ще не контролює держава. Але соборність існує, поки за неї готові віддавати життя.
Для кожної з влад – це скоріше ритуальні слова під час чергового офіціозу. Ніхто з них не втратив близьких у війні за єдину Україну. Можливо саме тому фактична, реальна соборність з року в рік відкладається. Але є мільйони людей, які втратили родичів та друзів. Мільйони, яким "не какая разница". І рано чи пізно мільйони тих, кому є різниця, доведуть боротьбу до кінця. Наші прапори замайорять над Луганськом і Севастополем, над Донецьком і Кубанню!
З Днем Соборності!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
