Афганістан. Перші уроки для України
В Афганістані відбулась зміна влади. Замість штучно створеного США та їх союзниками нежиттєздатного "демократичного" уряду національної єдності, фактично, за трохи більше ніж пів місяця до влади в країні повернувся рух Талібан. Звісно, це вкрай важкий, в тому числі іміджевий, досвід для новітньої Америки, який за своїм геополітичним масштабом можна порівняти хіба що з В'єтнамом 60-70-х років минулого століття та виводом військ Радянського Союзу з того ж Афганістану наприкінці 80-х. Беззаперечно, на афганському прикладі маємо хибний результат роботи величезної та коштовної системи стратегічного аналізу США, яка складається з американських спецслужб, апарату помічника президента США з національної безпеки, Держдепу та неурядових центрів з міжнародних відносин, і яка, як і у випадку аналізу наслідків приходу до влади Путіна, зробила невірний прогноз відносно кінцевого результату розвитку подій. Однак, позначити деякі висновки для України можна вже зараз.
Висновок 1: про міжнародну підтримку та вагу національних інтересів
Не треба кричати про зраду Афганістану з боку США. Ніякої зради не відбулось, а відбулось те, що слід враховувати нинішнім випадковим людям в українській владі: з урахуванням власних національних інтересів, США готові залишити власні проекти, якщо вони переконалися в їх безперспективності та якщо подальше вкладання в них грошей і нематеріальних ресурсів не призведе до реалізації закладених у цей проект цілей. Крім того, станом на сьогодні, враховуючи чітке визначення Китаю своїм геополітичним суперником номер один, Америка концентрує зусилля та ресурси саме на цьому напрямі, розглядаючи всі інші виключно через призму ефективності прямої чи опосередкованої боротьби з КНР. Й Афганістан, вочевидь, не зміг довести США необхідність рахуватися з його інтересами, ставши баластом, якого вирішили позбутися. Тому вивід військ з Афганістану – це хоч і вже означений важкий досвід, але жодним чином не поразка Америки; це назріле, обумовлене новими геополітичними реаліями, прагматичне рішення. При цьому, наскільки ефективно та грамотно була реалізована операція по виводу військ з Афганістану, виникає велике питання, але сам факт появи цього вірного рішення є цілком логічним.
Отже, для України перший висновок можна сформулювати приблизно так: не можна до нескінченності користуватися чиєюсь підтримкою, зберігаючи при цьому напівфеодальний корумпований спосіб життя, прагнучи багатовекторно всидіти на декількох стільцях, не роблячи нічого, щоб змінити власну державу та утвердити зрозумілі й справедливі для всіх правила організації суспільства. Рано чи пізно потужній підтримці може наступити край, й ти опиняєшся сам на сам зі своїм супротивником. На жаль, саме до цього фіналу впевнено ведуть всіх нас актори театру оригінального жанру та нащадки Януковича, яких населення України необачно обрало собі керманичами.
Висновок 2: про самостійність та мотивацію
Очевидним уроком з афганської історії є те, й про це вже наголошувалося раніше, що не зважаючи на розміри допомоги, яка надається, крім нас самих ніхто не здатен побудувати та відстоювати нашу державу. За період 2002-2021 років США виділили Афганістану майже трильйон доларів, з яких 87 мільярдів – на зміцнення безпеки й оборони. Більш ніж чотири мільярди доларів на оборону щорічно! У порівнянні з Україною, яка отримала за сім років війни близько мільярда, це незрівнянні цифри. Причому, на відміну від України, допомога Афганістану надавалася майже без висування будь-яких попередніх умов щодо реформування, демократизації та запровадження різних райдужних толерантностей, часто просто готівкою у мішках. Бронетранспортери, вертольоти, важке озброєння, створення ВПС, навчання офіцерів всіх рівнів, доплати з бюджету США на грошове забезпечення силовиків, пряма військова підтримка Афганістану як основного союзника США поза НАТО – про такий рівень допомоги Україна може лише мріяти. Однак, нічого з переліченого не спрацювало по одній простій причині: більшості населення Афганістану всі ці речі абсолютно не були потрібні й розглядалися лише як засіб особистого збагачення та комфортного життя, а шістдесятитисячна добре ідеологічно вмотивована армія Талібану, асиметрично, часто навіть без боїв за лічені тижні перемогла трьохсоттисячну добре озброєну, матеріально забезпечену, але абсолютно демотивовану та корумповану армію уряду. Тому, перш ніж говорити про обсяги допомоги та скиглити щодо мізерності її розміру, варто звернути увагу на самих себе, замислитись чого ми самі прагнемо, якою ми самі хочемо бачити свою державу, до чого ми самі готові, аби вона була здатною воювати, стала людиноцентричною, соціально справедливою та орієнтованою на прогресивний розвиток. Зрештою, до чого кожен громадянин готовий, аби захистити свою землю від ворогів у все більш агресивному та прагматичному зовнішньому оточенні, та забезпечити модернізацію власного життя. Й саме тому з самого початку війни українські націоналісти були і є стрижнем боротьби з російською агресією, саме патріоти, яких сьогодні іграшкова влада Зеленського змальовує вуличними бандитами, завжди відстоювали не свої особисті меркантильні інтереси, а інтереси держави, саме вони наполягали й продовжують наполягати на справжній модернізації армії та вихованні в суспільстві готовності до тривалої боротьби із загарбниками. Натомість архаїчний "Талібан" Зеленського, упакований в популярну у багатьох українців совдепівську шароварщину та готовий через "формулу Штайнмаєра" та подачу води в Крим прислужитися Путіну, і є тим самим хитрим меркантильним малоросійським колаборантом, проти якого українські націоналісти завжди будуть боротися. Тому, саме ця боротьба, а не іноземна допомога, є фундаментом і головною передумовою перемоги над російським агресором, а доплати за "нє стрєлять" англомовного совкового пристосуванця Тарана, якого крім Єжеля в Білорусі ніхто ніде не чекає, викликають таке обурення.
Висновок 3: про вдячність та крихкість сучасного світу
Хочу поставити питання численним ліволіберальним експертам, "ефективним" членам наглядових рад держпідприємств, представникам вільних засобів масової інформації, дуже "непримиренним" борцям з корупцією, багато з яких комфортно існують за гроші іноземних грантів. Де були б ви всі з вашою волелюбною красивою риторикою, аби такі нелюбимі вами українські націонал-патріоти у 2014-15 роках не зупинили російську навалу на Сході? Мабуть вам, як нині вашим колегам в Афганістані, довелось би благати своїх західних роботодавців взяти вас навіть валізним багажем в літак, який залишає кабульський аеропорт. А ці самі роботодавці, не маючи можливості вивезти вас усіх й дивлячись через ілюмінатор злітаючого Боїнгу на давно набридлий їм Кабул просто б проронили скупу сльозу на згадку про те, якими ви всі були "гарними хлопцями та дівчатками". Тому я радив би вам добре замислитись, кому насправді ви мусите дякувати за можливість вільно висловлювати в цій державі свої думки й сидячи на ефірах високопарно розмірковувати про споконвічні цінності. Досвід ваших колег з Афганістану, Росії чи Білорусі, де не знайшлось сили здатної організовано та ефективно протистояти ворогу, має бути для вас більш ніж показовим.
Ну й наостанок. Перемога талібів – це яскраве свідчення крихкості сучасного світу, свідчення того, що у геополітичних лідерів та потужних регіональних гравців примат національних інтересів в найближчому майбутньому буде стрижнем їх союзницької політики, що розраховувати треба виключно на самих себе. Тому, якнайшвидше ми зрозуміємо, що політичним експериментам треба покласти край, якнайшвидше ми повернімося до жорсткого реалістичного проукраїнського порядку денного у всіх сферах, якнайшвидше почнемо формувати власний зовнішньополітичний порядок денний – тим найшвидше ми здобудемо перемогу, повернемо наші території та нарешті почнемо будувати сильну Українську Державу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
