Розбудова ВМС України: абсурд та диверсія
Незважаючи на те, що інформаційний простір ще довго буде заповнений новинами та аналізом ситуації в Афганістані, напередодні Дня Незалежності та проведення "Кримської платформи" хотілося б висловитися на тему, яка має пряме відношення до зміцнення нашої безпеки та обороноздатності, а також безпосередньо до визволення Криму. Це майбутнє вітчизняного військового флоту.
Історія з перманентною "розбудовою" Військово-Морських Сил України, внаслідок якої за сім років війни так і не створено жодного потужного корабельного з'єднання, а Україна з моря лишається, фактично, незахищеною, гідна детального розслідування воєнної контррозвідки та Державного бюро розслідувань. Адже як інакше, ніж диверсією та саботажем, можна назвати дії міністра оборони Андрія Тарана та командувача ВМС України Олексія Неїжпапи й анонсовані ними плани розвитку вітчизняного флоту. Про це більш детально.
Плани Росії та реакція України
На сьогодні вже ні для кого не є таємницею, що після провалу путінського бліцкригу з окупації України Росія вирішила вдатися до її економічного виснаження та внутрішньої дестабілізації. Відносно ситуації з морською безпекою це активна реалізація стратегії російської "повзучої експансії" у водах Чорного моря, а також створення перешкод свободі торговельного судноплавства. Зокрема, нібито для бойової підготовки та проведення стрільб, Кремль на тривалі проміжки часу оголошує забороненими для судноплавства необґрунтовано великі за розміром райони моря, що значно ускладнює прохід торговельних суден до українських портів та у зворотному напрямі. Також, Росія продовжує затримувати судна різних країн на вході та виході з Керченської протоки на шляху до Бердянська й Маріуполя. Зазначені дії РФ супроводжуються активною інформаційною кампанією про зубожіння українського населення та колапс економіки, а путінські пропагандисти не забувають демонструвати готовність ЗС РФ до широкомасштабного наступу на Україну, знижуючи тим самим її інвестиційну привабливість та підвищуючи витрати морських перевізників на страхові ризики.
За таких умов, дослухаючись порад самозакоханих "адміралів", міністр оборони Таран вперто ігнорує розроблену ще у 2019 році в МО України реалістичну та зрозумілу "Стратегію розбудови Військово-Морських Сил-2035", яка передбачає першочергове швидке нарощування бойового потенціалу флоту за рахунок ракетних катерів й просуває власну дорожню карту вартісних довгобудів – корветів та фрегатів. Що аж ніяк не на часі.
Уроки історії
Про небезпеку для України такого підходу свідчить історичний досвід розбудови ВМФ Польщі в період 1930-х років, яка, як і більш потужні держави того часу, захопилася будівництвом лінкорів. При цьому Гітлер, розуміючи необхідність економічного послаблення свого майбутнього супротивника, вирішив підіграти Польщі у її планах за рахунок всілякого сприяння у створенні нею достатньо коштовних, але зовсім не потрібних кораблів. Для цього Німеччина навіть передала Польщі "відкоригований" розвідкою проект німецького "кишенькового лінкора" типу "Дойчланд", над яким поляки, за допомогою своїх тогочасних "надійних стратегічних партнерів" французів, почали завзято працювати задля втілення своєї мрії – мати лінкор. Як наслідок, станом на 1 вересня 1939 року, витративши час та обмежені ресурси, нічого путнього на морі Польща не створила, що й було використано німецьким флотом для досягнення успіху з морського напряму. Ось і зараз Міністерство оборони України на чолі з Тараном всіляко намагається змусити Україну перейняти цей роковий польський досвід та загальмувати й без того повільний процес розбудови вітчизняних ВМС.
Свято безглуздості
Крім того, ініційована Тараном програма "Корвет" має і певний деструктивний впив на організацію роботи самого оборонного відомства через систематичну розробку все нових програм, коректуру планів та інші бюрократичні перешкоди. І про цей негативний вплив бюрократизації на ефективність діяльності Тарану, як нікому іншому, дуже добре відомо, оскільки як воєнний дипломат він має знати, що за допомогою розробки численних планів, звітів, непотрібних погоджень та листування у свій час радянський агент Кім Філбі, фактично, блокував роботу очолюваного ним 9-го відділу британської розвідки МІ-6, який відповідав за радянську та комуністичну діяльність у Великобританії. Схоже на те, що керуючись досвідом вправного шпигуна Філбі, Таран планує витратити майже 8 мільярдів гривень на перебудову неіснуючого корвету "Володимир Великий" у фрегат й просто паралізує розвиток ВМС України. До речі, лише на постійне "оновлення" конструкторської документації по цьому самому корвету, а простіше кажучи, на папірці, вітчизняний Державний проектно-конструкторський центр кораблебудування вже витратив близько 300 мільйонів гривень.
Ще одним прикладом "успішного" підходу до розвитку ВМС України є доля модернізації флагмана флоту – фрегата "Гетьман Сагайдачний". Зокрема, рішення про проведення модернізації корабля було ухвалено Кабміном ще шість років тому, а останній ганебний випадок, коли він не зміг вийти з Одеси на міжнародні навчання, говорить як, власне, про його технічний стан, так і про ставлення до нього з боку керівництва ВМС та Міноборони. При цьому, на кораблі є непрацездатним майже все основне обладнання та механізми, всі п'ять дизель-генераторів, все радіотехнічне озброєння, всі системи управління вогнем артилерії та зенітно-ракетний комплекс, обидві форсажні турбіни потребують капітального ремонту і т.д. Здається, що тут незрозуміло? Треба виділити кошти та провести модернізацію корабля з максимальним наповненням сучасною зброєю та технікою, сумісною зі стандартами НАТО. Однак, врешті-решт, виділені два мільярди гривень українських платників податків значною мірою планується витратити на обладнання, яке розроблялося ще двадцять років тому й ні про яку сумісність з НАТО в цьому випадку мова не йдеться. Зокрема, для управління вогнем артилерійського комплексу АК-100 планується встановити систему управління "Протозан", а для управління двома артилерійськими установками АК-630 – системи управління вогнем "Спис". Обидві системи – розробка початку 2000-х років й до цього часу ніякого практичного досвіду їх використання не було. Крім того, замість РЛС повітряного спостереження МР-750 "Фрегат" планується встановити аналогічну, розробки середини 90-х років. Та сама історія з бойовою інформаційною системою для оцінки обстановки та обміну даними: для модернізації передбачається вітчизняна система "Контур" розробки початку 2000-х років, про сумісність якої зі стандартами НАТО нічого не відомо.
Але сучасним "будівничим флоту" цього свята безглуздості вже замало, й вони народили ще "оригінальнішу" ідею – нібито для підтримки вітчизняного виробника, а в реальності – для розпилу бюджетних коштів, відновити крейсер проекту 1164 (колишній "Україна"), який вже понад 30 років мертво стоїть біля причалу збанкрутілого Миколаївського суднобудівного заводу. Й це при тому, що сам проект цього корабля нині є застарілим, а його технічний стан настільки катастрофічний, що таке відновлення не має ніякого сенсу. Мало того, для відновлення крейсера спочатку треба відновити сам завод, який ніяких масштабних кораблебудівних проектів давно не реалізовував. Взагалі, чи рахували наші новітні військові стратеги, скільки буде коштувати утримання цього корабля та скільки бойових одиниць треба мати, щоб забезпечити його бойову стійкість на морі? Скоріш за все, у своєму бажанні сподобатися господарям з Банкової автори цього "креативу" навряд чи шукали відповіді на ці запитання, а от у Москві від таких новин зрадіють так само, як і свого часу Гітлер від новин з Варшави.
Такі абсурдні плани викликають логічне, м'яко кажучи, нерозуміння наших західних партнерів, перш за все зі США та Британії, де ще лишилися ті, хто дійсно щиро хоче допомогти Україні у війні проти путінської Росії. І це нерозуміння цілком природнє: як можна говорити про плани реалізації таких коштовних та тривалих проектів, якщо відсутні будь-які мінімальні спроможності захистити себе з моря, а матеріальний ресурс є вкрай обмеженим. На підставі якого аналізу загроз та під які завдання сформульовані висновки щодо доцільності їх реалізації? Але, схоже, й ці запитання ідеологи морської версії "Васюкінського турніру" собі не ставили.
Рецепти успіху
Водночас, як було зазначено вище, фізико-географічні умови Чорного й Азовського морів вимагають якнайшвидшого укомплектування ВМС України малорозмірними, швидкісними, озброєними протикорабельними ракетами бойовими катерами. Й у поєднанні з береговими ракетними комплексами, засобами ППО, РЕБ та безпілотною авіацією різного призначення саме ці кораблі мають складати основу наших бойових спроможностей на морі для виконання критично важливого першочергового завдання – заборони доступу ворога в контрольовані Україною частини Чорного та Азовського морів й надійне забезпечення вільного судноплавства.
Зрозуміло, що говорячи про війну з Росією, яка значно переважає Україну за обсягом ресурсів, нарощування військово-морського потенціалу України необхідно здійснювати на основі принципу асиметричної протидії, який закладено в "Стратегії ВМС ЗС України-2035", забезпечення технологічної переваги озброєння та техніки ВМС України над супротивником, відпрацювання нових форм та методів використання озброєння, поліпшення якості кадрів всіх рівнів на основі західних методик підготовки особового складу.
Критично важливим для розбудови вітчизняного флоту є відновлення сучасної, конкурентної та прозорої кораблебудівної галузі. При цьому відновлення має бути спрямоване не на реалізацію фантасмагоричних проектів, а на швидке створення сучасних, високотехнологічних та не обтяжливих для державного бюджету бойових одиниць. Отже, для оновлення кораблебудівництва потрібно залучати західні технології та інвестиції, вкладати кошти в дійсно перспективні вітчизняні науково-дослідні роботи, відновлювати виробничі потужності суднобудівних підприємств України під адекватні прораховані цілі та завдання, організовувати на вітчизняних потужностях спільне з країнами заходу виробництво. Зрештою, метою України має бути саме швидка побудова боєздатних Військово-Морських Сил, а не за гроші українців, так звана, "підтримка вітчизняного виробника", яка у виконанні керівництва Міноборони частіше за все є елементарним популізмом та створенням підґрунтя для корупції. Цілком зрозуміло, що все, що пов'язано з давно минулою радянською епохою, нам точно не допоможе, тому потрібно максимально швидко та змістовно інтегруватися в західне середовище розробок і виробництва зброї та опанувати їх бізнес-практики. Наразі ж стан кораблебудування – це здебільшого наслідування застарілих радянських підходів з метою "освоєння" бюджетних коштів та проштовхування абсурдних ідей на кшталт відбудови крейсера чи оснащення "Айлендів" старими радянськими протичовновими торпедами.
Взагалі, перспективним є підхід, за якого у формуванні оборонного замовлення братимуть участь всі сторони цього процесу – виробники, розпорядники коштів та представники бойових підрозділів й з'єднань. За такого підходу на озброєння ЗСУ та інших силових структур буде швидко постачатися саме те озброєння та військова техніка, потреба в яких реально існує, а вітчизняний ОПК буде мати чітку цільову спрямованість.
Практична реалізація амбітної мети побудови сучасного боєздатного флоту неможлива без зміни філософії кадрової політики, виховання у військовослужбовців креативності, ініціативи та відсутності страху взяти на себе відповідальність. Ці якості мають складати основу нової ментальності військових й передбачають реалізацію основного принципу управління у ЗС країн НАТО під назвою "Mission Command", коли рішення приймається на мінімально низькому рівні військової ієрархії. Здатність мислити швидко, зухвало й непередбачувано – базова умова успіху в сучасних бойових діях. Це важливо як для тактичного рівня командування, так і для стратегічних лідерів, однак в умовах України якраз стратегічна ланка є гальмом розвитку армії і флоту, й задля самозбереження та власного комфортного існування чинить шалену протидію оновленню військ та катастрофічно віддалена від потреб сьогодення.
На завершення. Говорити про підходи до розбудови сучасних Військово-Морських Сил України можна дуже довго й багато. Зрештою, адекватні варіанти вирішення цього питання напрацьовані й справа лише за їх реалізацією. Але схоже, що нинішня влада вирішила йти шляхом звичної для них профанації на догоду Путіну та тим, хто планує за гроші українців десятиліттями коригувати давно застарілі проекти та будувати на морі "Потьомкінські села". Й вся ця ганебна історія завершиться тим, що ми лишатимемося відкритими для наступу з моря, в наших терводах та економічній зоні буде господарювати Росія, а наші партнери остаточно переконаються, що ми не кращі за невдах афганців та махнуть на нас рукою. Тому хочу нагадати всім цим новоспеченим "флотоводцям": дуже скоро вам доведеться відповісти на просте, але не дуже приємне запитання: а що ж ви зробили на практиці, аби захистити Україну з моря, навіщо ви пропонуєте для реалізації абсолютно непотрібні та непідйомні економічно проекти. І українські патріоти це запитання вам обов'язково поставлять.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
