29 серпня 2021, 12:03

Для них війни немає

Вчора вранці з інтервалом у дві години відбулися потужні обстріли українського населеного пункту Авдіївка, поранено військових, зруйновано домівки місцевих мешканців та автомобілі, завдано шкоди інфраструктурі, змінено напрям руху поїздів. Нібито все зрозуміло: владі потрібно реагувати, гіпотеза, що мир досягається через примітивно-казкове "надо просто пєрєстать стрєлять" вчергове спростована. Але де там!! Від влади – суцільна тиша. На сайті Офісу Президента – вчорашня картинка з Молдови про зустріч Зеленського з Санду, а в день обстрілу – Єрмак зустрічає літак з Кабулу. На сайті Міноборони приблизно така ж історія, про обстріл Авдіївки – лише у зведеннях штабу ООС, коментарів міністра оборони Тарана до цього часу ми не почули. Та й не могли почути, бо він теж зустрічає літак з Кабулу й розповідає про те, як фактично ним самим очолюване ГУР МОУ забезпечило успішне проведення цієї операції. Ні в якому разі не зменшуючи важливості евакуації наших співгромадян з охопленого хаосом Афганістану, все ж таки дозволю собі декілька зауважень.

По-перше. Як вже доводилось зазначати у попередніх дописах, ніяка перемога не можлива до тих пір, доки ми самі не почнемо воювати. Й перші, хто має демонструвати свою рішучість до боротьби – це керівництво держави, яке волею долі та завдяки наївності українців, опинилося на її чолі. Але яким прикладом для військових може слугувати їх Верховний Головнокомандувач чи Міністр оборони, які вже добу зберігають з приводу обстрілу українського мирного селища гробове мовчання. А ТКГ обмежилась коментарем в телеграм-каналі, де висунула припущення, що цей та майбутні обстріли пов'язані з візитом Зеленського в Вашингтон та порадила місцевим мешканцям ховатися у підвалах через ймовірність збільшення кількості цих обстрілів найближчими днями. На фоні парадного піару команди "The Є" та плескання в долоні при прольоті над Хрещатиком на дев'яносто відсотків ще радянської авіації така реакція на реальні бойові дії проти держави, яку ти очолюєш, є більш ніж показовою. Негайне скликання РНБО України, потужна збройна відповідь та надання дозволу на активні дії проти ворога – ось якою має бути реакція справжнього президента в роки війни. В цьому сенсі раджу звернути увагу на знайомий багатьом українцям Ізраїль, реакцією якого на подібні дії ХАМАСу ми всі звикли захоплюватись. Й не треба кивати на те, що ми маємо справу не з напівдержавним утворенням Палестиною, а з ядерною Росією – відповідь на агресивні дії має бути адекватною та зрозумілою для будь-якого ворога.

По-друге. Ні про який зрив візиту Зеленського в Америку росіяни своїми обстрілами не натякають, адже побоюватись цього візиту їм точно не треба. Питання "Північного потоку-2" для них принципово вирішено, США оговтуються від Афганістану, а Німеччина вступає у передвиборчий період, отже певне ослаблення федеральної влади на зовнішньополітичному напрямі теж буде мати місце. Взагалі, візит Зеленського в Штати за своєю програмою дуже нагадує візит в Америку Віктора Ющенка у 2005 році після перемоги Помаранчевої революції. Тільки хіба що не буде виступу в Конгресі, а так – майже все те саме. Однак одна суттєва відмінність все ж таке є, і її не затьмарить ані зустріч з Ілоном Маском, ані з голлівудськими зірками, чиїй долі, без всякого сумніву, президент Зеленський потайки щиро й по-доброму заздрить. Й ця відмінність полягає у ставленні до персони візитера та його команди з боку американського політикуму. Не до України, а саме до особи президента. Адже у 2005 році інтелігентний Ющенко, який щойно переміг совдепівського грубіяна Януковича, вважався в США чи не символом торжества демократії. Виважений, постраждалий від отруєння, з красивими приємними меседжами, колосальною народною підтримкою, з дружиною американського походження – все у ньому випромінювало надію на успішну побудову в Україні цивілізованої сильної держави, здатної стати прикладом для "братніх" білорусів та росіян. Однак, вже через три роки, у 2008, візит Ющенка в США був вже діаметрально іншим – протокольні рукостискання та порожні заяви, дипломатичні декларації та побажання успіху. Й от за своїм змістом, незважаючи на оновлені декорації 2005 року, саме на візит Ющенка в США 2008 року може бути дуже схожий візит Зеленського у серпні року нинішнього. Адже ні для кого не є таємницею, що незважаючи на помилки в політиці, у Сполучених Штатах вміють робити висновки не з парадних картинок, а з реальних дій. Саме тому цей візит аж ніяк не стане тріумфом вчорашнього артиста естради. Статус основного союзника США поза НАТО вочевидь надано не буде, розмова щодо розбудови ВМС України після появи ідей з реанімацією крейсера буде вкрай складною, озвучені Зеленським плани припинення трудової міграції через побудову в кожній області невідомо яких заводів викликають лише посмішку та нагадують Мао Дзедунівську програму "доменна піч у кожному дворі", народна підтримка тане на очах, а про боротьбу з корупцією вже навіть якось й згадувати соромно. Й всю цю "успішну" політику дуже добре знають за океаном, а за досвідом Афганістану вже мабуть іноді розмірковують над тим, а чи не дати можливість цим хлопцям самим вирішувати свої проблеми. Звісно, санкції залишаться, стурбованість збережеться, якась допомога теж буде надаватися. Не така, зрештою, вона вже й велика. От тільки ми ризикуємо опинитися сам на сам з Росією Путіна, для якого завдання підкорення України чи її руйнації є наріжним каменем на шляху до відновлення російської імперської величі. До речі, відсутність реакції президента на обстріл власного селища та людей у Вашингтоні точно не залишиться не поміченою.

Й ось тут знову варто повернутися до обстрілу Авдіївки, адже в Кремлі відносно України бачать майже таку саму картинку, як і у Вашингтоні. А тому активно спонукатимуть "офіс Єрмака" до такого варіанту "політико-дипломатичного" шляху припинення війни на Донбасі, який до українських інтересів не матиме нічого спільного. Чи буде це "формула Штайнмайєра" у її оригінальному вигляді, чи в якійсь іншій варіації не дуже важливо. Важливо те, що найближчим часом та на тривалу перспективу, а не тільки на декілька днів візиту Зеленського в Америку, інтенсивність обстрілів буде наростати, активність дій ворожих снайперів буде рости, й мета цього лише одна – примусити Київ сісти за стіл переговорів на невигідних для себе умовах. Але в Кремлі чудово розуміють й інше. Всупереч всім зусиллям влади з переслідування патріотів, в Україні лишається потужний прошарок тих, хто не дасть імплементувати всі ці формули. Отже, у випадку виникнення загрози капітулянтства, патріотичні сили осторонь не будуть й не дадуть владі зробити фатальні для України кроки. Й звісно у Москві дуже розраховують на те, що всередині держави виникне конфлікт, який створить формальний привід для російської "миротворчості".

Тому Зеленському варто нарешті зрозуміти, що рецепт успіху в боротьбі за звільнення власної землі не може бути лише у патріотичних бравурних заявах, скликанні яскравих беззмістовних міжнародних форумів й тим більше – у демонстративній байдужості до ворожих обстрілів власних громадян. Він полягає в активній та рішучій відповіді ворогу, швидкій розбудові власних збройних сил шляхом реалізації адекватних програм у кооперації з іноземними партнерами, припиненні брехні про мир й орієнтації суспільства на тривалий конфлікт з численним добре озброєним ворогом, масштабній підготовці підрозділів тероборони, перебудові вітчизняного ОПК під задоволення дійсно критичних та нагальних проблем структур безпеки та оборони. Й цей шлях треба почати з викорінення кадрів з совдепівським мисленням і пристосуванською ментальністю, готових заради власного блага та на догоду начальству говорити те, що воно хоче чути, робити те, що забезпечує спокійне існування, платити премії за "нє стрєлять" й заради генеральських зірок мовчки виконувати забаганки випадкових людей у владі. Зрештою, все починається з особистого прикладу й особистого вибору, який кожен робить хоча б раз у житті. Й за цей вибір має бути не соромно.

powered by lun.ua

"З бліднажа за ґрати": історія про тих, хто не зламався

Буває, на життя людини випадає важке випробування. Деяким "везе", і таких випробувань у їхньому житті декілька. Є чоловіки, яким у вік тіктоків, Грет Тунберг і всього "прогресивного" довелося пройти через вічні Війну і Тюрму...

Плазуни української влади

Сучасний стан української влади та її перспективи дуже влучно описуються короткою цитатою Оноре де Бальзака: "Брехня й підлабузництво не можуть продовжити життя поганої книжки"...

Смерть і Олімпіада

За інформацією українських військових керівників, на фронті відбувається перманентне загострення обстановки й зростання кількості жертв, а головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний говорить про те, що Збройні Cили готуються відбивати повномасштабний наступ ворога...

Постанова імені Януковича

На тлі яскравих картинок з параду та "Кримської платформи" майже непомітно для українців "офісом Єрмака" було впроваджено в життя документ, значення та вплив якого на подальший розвиток подій в державі буде дуже значним...

Для них війни немає

Вчора вранці з інтервалом у дві години відбулися потужні обстріли українського населеного пункту Авдіївка, поранено військових, зруйновано домівки місцевих мешканців та автомобілі, завдано шкоди інфраструктурі, змінено напрям руху поїздів...

Кримська платформа: гучна розмова ні про що

За декілька днів відбудеться засідання вже майже півроку пафосно анонсованої Зеленським та його трупою "Кримської платформи". Але це зібрання, на яке іноземних лідерів принизливо заманювали всім МЗС та Офісом Президента, цілком природньо ризикує повторити долю троцькістського Четвертого інтернаціоналу, який ставив своєю метою здійснення світової комуністичної революції та повалення сталінського режиму в СРСР, проводив пустопорожні з'їзди, й про теперішнє існування якого нині мало хто здогадується...