Смерть і Олімпіада
За інформацією українських військових керівників, на фронті відбувається перманентне загострення обстановки й зростання кількості жертв, а головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний говорить про те, що Збройні Cили готуються відбивати повномасштабний наступ ворога. При цьому, й це вже стає сумною традицією, ані сам Зеленський, ані його партнер по владі Єрмак не звернули ніякої уваги на загибель 11 вересня від ворожих обстрілів двох українських військовослужбовців та важкі й середньої тяжкості поранення ще десятьох захисників Вітчизни.
Й у цьому немає нічого дивного. Думки нашого Верховного Головнокомандувача не на війні, вони – на Олімпіаді, зимовий варіант якої під час зустрічі 11 вересня з головою МОК Томасом Бехом Зеленський запропонував провести в Україні. Й це при катастрофічному загальному стані українського спорту, представники якого на минулій Олімпіаді в Токіо завоювали найменшу за всю історію України кількість медалей, а самі спортсмени купують на свої преміальні тренерам спортивний одяг та навіть віддають житло.
Однак, ця заява та її зовнішнє оформлення Зеленського цікаві іншим. Вони дуже яскраво та повно передають внутрішній світ випадкового президента України, дають уявлення про пріоритети, які існують в думках самозакоханого образливого актора далеко не самого серйозного жанру мистецтва. Зустрічаючись з головою МОК та супроводжуючи його по території чергового будівництва, Зеленський не приховував щасливих емоцій, випромінював посмішки та пафосно говорив нісенітниці про те, що Україна є опорою світового олімпійського руху. При цьому сам голова МОК Бех, як це не прикро буде йому усвідомити, відігравав роль лише чергової декорації, на тлі якої виступав комедіант у владі. Й постійна зміна цих декорацій, створення все нових картинок для невибагливих поціновувачів примітивного – неодмінна умова вдалого сценічного успіху цього самодіяльного колективу.
Переконатися в пустопорожності прем'єри чергової вистави не складно. Досить згадати, як максимально яскраво, впевнено та агресивно була проведена "Кримська платформа", як гучно та загрозливо президент Зеленський проголошував, що це початок великого "наполеонівського" походу на південь, який неодмінно призведе до звільнення півострова. Але в Кремлі, на відміну від Банкової, сидять не середньосортні актори, а кримінально-конторські авторитети, які миттєво вирішили перевірити київських хлопчиків на міцність та заарештували за заздалегідь підготовленим ФСБ сценарієм місцевих лідерів кримських татар. Мовляв, вперед, покажіть, як спрацює ваша "Кримська платформа" в умовах реальності, а не вистави в Парковому. Результат всі ми спостерігаємо просто на очах: крім протокольних заяв від керівників країн-партнерів ніякого впливу "Кримської платформи" на дії Росії немає і не може бути.
Тому світ Зеленського – це не переживання через загибель українських воїнів, не думки про те, як грамотно, але ефективно відповісти ворогу, не думки про те, як максимально швидко забезпечити обороноздатність держави в умовах наростаючої загрози через поглинання Росією Білорусі. В цій реальності йому незручно, некомфортно, сумно. Від неї він якомога швидше намагається втекти в інший світ. Там де рампи, оплески, посмішки, глядачі. Де весела музика, а квіти концертні, а не траурні на шану до загиблих воїнів.
Й тут аж ніяк не уникнути цитати Макіавеллі: "Людина не може примусити себе звернути зі шляху, на якому вона досі домагалася успіхів".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
