Плазуни української влади
Сучасний стан української влади та її перспективи дуже влучно описуються короткою цитатою Оноре де Бальзака: "Брехня й підлабузництво не можуть продовжити життя поганої книжки". Переконатися в цьому не складно, адже минулої п'ятниці ми всі почули дві заяви, які дуже яскраво підтверджують справедливість висловлювання видатного письменника.
Першим це підтвердження нам продемонстрував прем'єр-міністр Денис Шмигаль, який за вказівкою Єрмака заявив про те, що міністр оборони Андрій Таран є професійним керівником, досвідченим військовим та перебуває на своєму місці. Безумовно, сам Шмигаль, як керівник з реального сектору економіки, чудово розуміє, що Таран ніякий не професіонал, а звичайний аферист й пристосуванець, який будував свою кар'єру вміло маневруючи між краплями вподобань та побажань своїх керівників, перманентно зраджуючи їх одного за одним. Та й саме призначення його на посаду міністра відбувалось аж ніяк не з точки зору сучасних бізнес-підходів, про запровадження яких в українському держуправлінні так безсоромно брехав новообраний Голобородько: слухняний комітет Верховної Ради його рекомендував, а така ж слухняна більшість його затвердила. Без заслуховування бачення майбутнього МОУ та ЗСУ, без презентації програми їх розвитку або хоча б відповідей на запитання. Але Шмигаль, у своєму бажанні догодити, у своєму бажанні зберегти посаду й бути корисним патрону, у своєму безвольному підлабузництві не знайшов в собі сил відмовити куратору київських МАФів часів Януковича. Й ось такий вчинок прем'єр-міністра дуже яскраво свідчить, що боязкий менталітет радянського апаратника часів ЦК КПУ міцно сидить в головах більшості сучасних "державників", які нині називають себе модним словом "топ-менеджер".
Навздогін Шмигалю, в аналогічному тоні виступила й заступник голови комітету ВРУ з питань національної оборони, безпеки та розвідки народний депутат Мар'яна Безугла, яка презентувала суспільству звіт про роботу ТСК у справі "вагнерівців". Опустимо те, що пані Мар'яна дуже далека від предмету розслідування та те, що проголошена нею термінологія не існує в розвідці, як в науці. Опустимо навіть той очевидний факт, що зміст проголошеного розслідування цілком очевидний і написаний на Банковій "геніальним" політтехнологом Подоляком та не менш "геніальним" розвідником-аналітиком-спецназівцем Арестовичем. Найбільш прикро те, що народний депутат України, яка позиціонує себе як волонтер та будучи головою підкомітету запровадження цінностей і стандартів НАТО, чудово знаючи про брехливість цього звіту, свідомо паплюжить, та простіше кажучи, плює в обличчя української спецслужби, констатуючи, що вона, нібито, програла у змаганні з російською та білоруською розвідками. Й цим висловлюванням пані Безугла паплюжить честь всіх тих розвідників та контррозвідників, хто ще до початку війни роками працював не в теплій нью-йоркській країні ООНія, а в реальних умовах здобував інформацію, дійсно ризикуючи життям, не наживав статків та нині не кривляється на ефірах, вдаючи з себе "геніїв шпигунства". Вона паплюжить пам'ять про тих, хто з початком російської агресії, нехтуючи своїм добробутом та сімейним комфортом, в умовах критичної нестачі ресурсу відразу став до важкої роботи задля перемоги над ворогом. Вона паплюжить честь тих, хто загинув за нашу українську землю: В'ячеслава Галви, Максима Шаповала, Олександра Хараберюша... всіх тих, хто не повернувся додому, тих, хто зробив свій вибір на користь честі та боротьби, а не ховався на концертах від повісток з військового комісаріату. Зрештою, вона паплюжить честь тих розвідників й контррозвідників, хто не зважаючи на розкладену корупцією та спотворену зрадницькою кадровою політикою систему, продовжує воювати проти російської агресії, а не лише мріє потрапити у "ризиковані" дипломатичні подорожі.
Й ось така поведінка цих двох невиразних сірих персонажів сучасної української політичної сцени свідчить про те, що лише опір тих, кому доля цієї держави дійсно не байдужа й кого намагається знищити теперішня боязка влада, здатен зупинити невдалий експеримент, який українці так наївно над собою поставили.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
