28 листопада 2009, 16:28

На вікні свіча догасала...

У 1932-1933 роках, в Україні, крім фізичного, було здійснено ще й націокультурний геноцид.

Історики і дослідники Голодомору в Україні 1932-1933 років розставили всі акценти, назвавши це лихо геноцидом українського народу.

Зокрема, зініційована українським адвокатом з Торонто, Володимиром-Юрієм Данилівим, Міжнародна комісія юристів у 1988 році розпочала розгляд справи щодо визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу. Та уряд СРСР, на що і варто було сподіватися, відмовився надати необхідні документи, і тому для визначення втрат українців Міжнародна комісія юристів змушена була звернутися до матеріалів переписів, що відбувалися у Радянському Союзі в 1926 і 1939 роках.

Статистичні дані вразили світову громадськість: за вказаний період населення СРСР збільшилося на 16 відсотків, РРФСР – на 28, БРСР – на 11,2, а в УРСР за цей період кількість жителів зменшилася на 9,9 відсотка. Від правди ніде було дітися, і у світі почали говорити про те, що голод був цілеспрямованою акцією винищення українського народу.

Так відкривалася гірка істина: ми є не тільки посттоталітарна, а ще й – постгеноцидна нація. Люди світу не перестають дивуватися життєздатності українців: як ми, зазнавши небаченого варварства і вандалізму, найжахливіших потоптів, змогли вижити?

Однак, прориваються окремі думки про те, що, мовляв, не треба говорити про ті лихі часи, про печальні сторінки історії і взагалі – не варто концентруватися, як зауважує дехто, на негативі.

Категорично не підтримую таку позицію! Говорити про Голодомор неодмінно треба! Хоча б для того, аби замолювати, спокутувати неймовірні втрати, які лягли на долю нації. Якщо ми не молитимемось за мільйони померлих, не відстоюватимемо своєї потоптаної правди, наші діти не шануватимуть нас, у душах своїх вони не довірятимуть нам. Прийдешні покоління мусять знати про те, що Голодомор українців – це свідомий геноцид нації. За тих неймовірних умов відбувалось не лише фізичне винищення, а й руйнація національно-культурних засад народу. Забуваючи, або не бажаючи говорити про це, ми можемо перервати ланцюг пам'яті народу і від того втратимо відчуття зв'язку з тими, хто йшов поперед нас.

Чому ж головний удар тоді було спрямовано на українське селянство? У народі кажуть, що квітка на камені не росте... Люди добре знають: аби пізнати красу і цноти душі української, треба поїхати у село. Саме селяни зберігають глибини звичаєвості, народних обрядів і традицій. Саме село надихає митців на створення в високодуховних цінностей. Отож, у 1932-1933 роках, було здійснено, крім фізичного, ще й націокультурний геноцид, який ставив за мету зруйнувати духовну основу, потьмарити і притупити Волю і Силу народу нашого.

Сьогодні вже немає в живих ні організаторів, ні виконавців цього наймасштабнішого злочину в історії людства. На жаль, залишається все менше свідків тих подій. Та і в цій ситуації ми повинні називати корінь зла, який став причиною геноциду.

Забуваючи, або не бажаючи говорити про трагедію Голодомору, ми можемо перервати ланцюг пам'яті народу і від того втратимо відчуття зв'язку з тими, хто йшов поперед нас.

Наш обов'язок говорити про це зло свідомо, називаючи його причину і наслідки. Інакше, ми не зможемо знищити його і повернутися до повноцінного життя.

Як артистка, я можу говорити з людьми своєю піснею. Моя пісня – це шана моїй бабусі, яка врятувала нашу родину від голоду, дала мені можливість народитися та жити. Моя пісня – це пересторога перед процесами самознищення, які відбуваються у світі.

Я дякую, Господу, що він дав мені можливість долучитися до святої справи – вшанування пам'яті мільйонів українців, які стали мучениками безбожницького більшовицького режиму.

Буду щаслива, якщо кожен із нас вдумається у глибокий зміст слів та мелодію пісні "Свіча".

Ця пісня – данина пам'яті безневинно убієнним. Ця пісня – пересторога для кожного з нас, сьогодні сущих.

Переглянути або скачати кліп пісні "Свіча" можна тут.

Підвищення правового статусу українських трудових мігрантів дасть поштовх українській економіці

Трудова міграція має стати одним із важливих зовнішньополітичних пріоритетів України. Такою є думка більшості учасників круглого столу "Проблеми правового захисту прав українських трудящих – мігрантів в Європі", що відбувся у Києві 27 травня...

Україна без мільйона матерів

Сьогодні День матері. В Україні це свято офіційно відзначається лише з 2000 року. Прикро, але щонайменше мільйон українських жінок відзначають День матері за кордоном...

Уроки Давосу для України

Працюючи зі своєю командою над передвиборною програмою кандидата в народні депутати, я поставила собі за мету наповнити її конкретними пропозиціями, запропонувати ті рішення, які б реально могли змінити життя як окремих громадян зокрема, так і місцевої громади в цілому...

Зі Святом Покрови Богородиці!

...

Маленька Україночка – за українську!

Моя маленька онука Анна-Марія Білозір у свої 2 роки і 7 місяців підтримує бабусю у захисті державної української мови. Плекаймо і бережімо українську мову – вона душа нашого народу...

Пупа надірвеш, але не повалиш!

Вкотре Верховна Рада стала епіцентром розбрату через "мовний" закон. Нелегітимність його ухвалення є очевидним фактом і я переконана, що члени Комітету з питань Регламенту, члени Комітету з питань культури і духовності ще дадуть відповідні правові оцінки, не кажучи вже про оцінку у моральній площині, яку дадуть громадяни України...