Навіть ім'ям своїм, Святий Миколай закликає нас, українців, до єдності!
У дитинстві, цього свята я чекала з більшим нетерпінням, ніж Нового року.
Часто, з ночі не могла заснути – дуже хотілося побачити, як Святий Миколай зайде у мою кімнату, як покладе під подушку подарунок... Прокинувшись, крім запашного пряничка, у вигляді ялиночки, знаходила ще й...різочку.
Тепер розумію, яка велика народна мораль була у тому: в такий спосіб мама нагадувала мені, що світ полярний – біля добра обов'язково стоїть зло...
Це було велике, і, водночас, повчальне свято. Минали роки, і вже мій молодший син Ярко, так само, як і я колись, не міг заснути, чекаючи Святого Миколая.
Святий Миколай, для нас, українців, фактично є прообразом самого Господа Бога. Своєю невидимою присутністю у нашому житті, він нагадує, яке то велике щастя – бути милосердним, виявляти доброчинність до тих людей, які її потребують.
Свято Миколая було дуже радісним, всі гуляли, веселилися, на санях об'їжджали все село.
Народна пам'ять схиляється перед образом цього Святого, як найбільшого свого захисника і покровителя. А як шанували Миколая українські козаки! Жоден не йшов у похід без його зображення. До речі, і образ Святої Варвари, свято якої в календарі поряд зі святом Миколи-угодника, був при кожному нашому воїнові. Звертаючись до цієї Святої, козак просив заступитися за свою родину.
А скільки легенд, різноманітних історій, притч береже народна пам'ять про Святого Миколая! І у кожній з них захована та чи інша істина. Пригадую притчу про те, як Святий Миколай, на прохання Господа Бога, розділяв між народами великі багатства землі. Кому дісталися – надра, кому – ліси й гори. А одна бідна дівчина прийшла пізніше за всіх, у такому полатаному, бідному одязі. От Святий Миколай і запитує її: "Хто ти, дівчино?" А вона й відповідає: "Я – Україна!"
"Я уже все роздав, – сумно сказав їй Миколай. – Лишилися лише краса і пісня".
Так все і сталося. Погляньте на землю нашу. У всі віки вона вирізнялася особливою красою. Наші, ладно скроєні села, з побіленими хаттами, море квітів біля кожної з них... Та чи не найбільше багатство нашої землі – народна пісня. Фольклористи стверджують, що донині збереглося близько 200 тисяч народних пісень!!! Це ж упродовж стількох віків їх творено!
До речі, саме у день Святого Миколая починали колядувати в наших землях.
Пісня, особливо обрядова, здатна сотворити диво. І усім тим, хто не може дочекатися перемін у своєму особистому житті, у своїй країні, я побажала б повернутися до своїх національних традицій, до своїх святинь. Адже вони об'єднають нас, нададуть нам сил.
До Миколая варто звертатися своєю рідною, українською, мовою. Такі молитви найшвидше досягають цілі, адже рідну мову нам дарував сам Господь.
До речі, дуже дивним є і саме слово – "Микола". Воно закликає до єдності, нагадуючи, що "Ми – коло". Це ім'я, звучить, як благословення, як побажання єдності роду людського. Варто зазначити, що у багатьох народів світу існує повір'я про те, що людина, яка не сповідує народних традицій, є проклятою...
Кожен, якого б віку не був, у день Святого Миколая чекає на щось добре, сердечне. Особисто я, мрію про те, щоб свято Миколая стало всеукраїнською традицією.
Мрію про те, щоб нарешті, в Україні, запанували національні традиції та повернулися в до нас святині, розкидані по всьому світу.
Вітаю зі святом усіх! Проси долі для Вкраїни, Святий Миколаю!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
