День пам'яті та примирення

8 та 9 травня в останні роки стають днями примирення всередині українського суспільства.

З кожним днем все менше і менше живих свідків тих днів і подій – носіїв історичної пам'яті...

З кожним роком все менше сутичок і публічних звинувачень між прихильниками лівих та правих ідей, що були ледь не традицією відзначення Дня Перемоги у 90-х – 2000-х роках.

Мабуть, допоки серед нас буде жити останній ветеран тієї жахливої війни, нам не слід відмовлятися від святкування Дня Перемоги 9 травня. Для тих, хто справді на собі відчув усі тяготи і перемоги Другої світової – цей день на все життя залишатиметься водночас гірким, радісним, трагічним і величним. І вшанувати їх подвиг саме 9 травня – це щонайменше, що може зробити влада.

А для нас із вами – сучасників та підростаючого покоління, варто доєднатися до європейської спільноти, котра саме 8 травня вшановує Victory in Europe Day, бо ж саме саме 8 травня 1945 року о 23:01 за європейським часом набула чинності капітуляція нацистської Німеччини.

Тому на найближчі роки, на мій погляд, 8 і 9 травня мають стати єдиним Днем. Днем Перемоги та пам'яті, примирення і справедливості, віри і торжества Добра над злом.

А ще у ці дні корисно згадувати історію та її уроки, щоб не повторювати її помилок.

Колись нас вчили, що не було Другої світової, а була лише окремо взята Велика Вітчизняна війна СРСР проти нацистської Німеччини. З огляду на офіційні сьогоднішні документи є ризик, що наших внуків вчитимуть, що не було ніякої агресії Росії, а була лише антитерористична операція на сході. Між ким і ким?

Наших батьків вчили не помічати фактів, що Друга світова почалася саме після поділу Польщі між Німеччиною та СРСР.

Що буде написано в підручниках наших онуків про Крим?

Згадуючи Перемогу 45-го нам чомусь "скромно" забували розповісти всю гірку правду про ціну, якою вона нам дісталася. Нас не спонукали задумуватися, чому Радянський Союз зазнав найбільших людських жертв. За чотири роки війни з нашої сторони загинуло більше 25 мільйонів чоловік – на кожного знищеного нациста припадає понад 7 наших загиблих. Надто дорога ціна за перемогу...

А сьогодні у нас є тисячі загиблих і тисячі дітей сиріт, які втратили своїх батьків у війні – між ким і ким?

А чому фінансуючи військові видатки АТО Уряд "скромно" недофінансовує військову медицину і реабілітацію поранених?Це сумні факти, але заради гідного життя майбутніх поколінь українців від них не варто ховати голову в пісок.

І наостанок, ніколи не забуваймо, що скільки б нас – людей Землі – не намагалися розділити грошима і стінами, політиками й ідеологіями, війнами і зрадами, а ми живемо і кожен несемо особисту відповідальність за посіяне зерно зла, ненависті, недовіри, брехні і розбрату...

Потрібно пам'ятати і вчити всі уроки минулого, але жити майбутнім. Кожній війні колись приходить кінець...

Доземний уклін живим захисникам нашої Батьківщини і вічна пам'ять загиблим...

Слава Украіні!

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.