Кінець каральної психіатрії
У далекому 1973 році американський психолог Девід Розенхан провів експеримент, який наочно довів наскільки тонкою є межа між психічно здоровою людиною та хворим на психічні розлади. Експеримент проходив у два етапи. На першому – абсолютно здорові люди мали симулювати психічні розлади. І, до речі, всі вони були госпіталізовані. Більше того, після огляду їх примусили визнати, що вони мають психічні проблеми і повинні приймати психотропні препарати, як головну умову виходу з лікарні. На другому етапі персонал психіатричних лікарень отримав завдання виявити симулянтів – і чимала кількість людей з реальними психічними розладами були визнані здоровими.
Повірити складно?
Але це і є психіатрія, де все залежить від професіоналізму і моральності лікаря.
Таємна царина, за міцними дверима закритих закладів, куди мало хто хоче заглянути.
Саме тому заклади психіатрії використовувалися в радянські часи, як каральний засіб для осіб, небезпечних і непідконтрольних владі, коли здорових людей визнавали психічно хворими і руйнували їх психіку лікуванням психотропними речовинами. Інколи психіатричні лікарні ставали і місцем переховування тих, хто хотів позбутися покарання за ґратами і готовий був за це заплатити.
Не дивлячись на те, що з часу відновлення незалежності України, зміни в медицині поступово відбувалися, проте психіатрична галузь і нині знаходиться у стані глибокого СРСР.
Сьогодні в нашій країні 1,7 млн людей, яких визнано психічно хворими. Чверть мільйона з них вже отримали інвалідність у зв'язку з хворобою психіки. Однак, особи з психічними розладами, як і інші люди – також мають права, і завдання держави – їх забезпечити. Здавалося б, це є незаперечним твердженням, що не потребує доведення. На практиці ж, ситуація поки що виглядає зовсім не так. Йдеться про те, що нинішні норми, що закріплені в українському законодавстві суттєво обмежують права громадянина, який має психічне захворювання. В Україні діє закон "Про психіатричну допомогу", положення якого є застарілими та спрямованими не на те, аби допомогти хворій людині, а на те, щоб ізолювати її від соціуму, без подальших прав на що-небудь.
У 21 столітті це звучить дико і неприйнятно.
Разом з нашими провідними психіатрами я ставила завдання – виправити ситуацію і закласти законодавчий фундамент для практичних змін, які мають підвищити безпеку кожної людини і нашої держави в цілому.
Понад рік в Комітеті опрацьовували два закони, які мають реально змінити ситуацію.
На наступному сесійному тижні на голосування до сесійної зали Верховної Ради вже у другому читанні будуть винесені проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги (N4449 від 15.04.2016) та проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо врегулювання законодавства у сфері застосування запобіжних заходів до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування (N1242 від 04.12.2014)).
Ці законопроекти забезпечать реалізацію і дотримання прав людей, які мають психічні захворювання і дадуть лікарям можливості для надання кваліфікованої допомоги. А каральна психіатрія, що дісталася нам від СРСР нарешті відійде у минуле.
Над вказаними законопроектами у складі робочих груп працювали більше 30 високопрофесійних фахівців: народних депутатів та експертів медичної галузі, керівників інститутів та установ. Було проведено 7 засідань робочих груп та круглі столи, в рамках яких в діалогах і професійних суперечках напрацьовувалися основні зміни – було обговорено і внесено більше 100 правок. Спільна мета – привести законодавство про психіатрію у відповідність до європейського законодавства та діючих норм кримінально-процесуального кодексу, зокрема до ст. 508.
Запропоновані законопроекти, у випадку їх прийняття парламентом, відновлять справедливість і дадуть змогу громадянину самостійно звернутись до суду про перегляд рішення щодо примусового утримання в психіатричному закладі. Від цього виграє і громадянин, що зможе реалізувати своє право і держава, що не нестиме непотрібних репутаційних і фінансових втрат на міжнародній арені.
Окрім цього законопроекти нарешті визначають і закріплюють права пацієнта, який утримується у лікарні, на проведення незалежної психіатричної експертизи. Зараз пацієнти лікарень перебувають в залежності від адміністрацій лікувальних закладів і не можуть розраховувати на проведення додаткової експертизи, а значить – і сподіватися на захист нашою державою та перегляд рішення.
А на що може розраховувати людина, що була позбавлена цивільної дієздатності? Без прийняття цих законопроектів – шансів на відновлення справедливості в Україні немає – захистити може тільки європейський суд з прав людини, адже нинішній стан речей не дозволяє недієздатній людині подати заяву про відновлення своє дієздатності. Яскравий приклад – справа "Наталії Михайленко проти України" та чимало інших по яких громадяни подавали в суд проти власної держави, перемогли та вже отримали чималі штрафні виплати з бюджету Украіни...
Підводячи підсумок, важливо виокремити декілька очікуваних позитивних наслідків після прийняття відповідних законопроектів про психіатрію, які значно збільшують безпеку кожної людини.
Особа з психічними розладами зможе брати участь у судовому засіданні, а у випадку примусової госпіталізації – зможе розраховувати на альтернативний незалежний висновок експертів.
З Цивільного кодексу України вилучаються норми щодо примусової стерилізації недієздатних осіб з психічними розладами.
Крім того, приведення основ українського законодавства про психіатрію до норм європейського означатиме, дотримання прав психічно хворих, а не ізоляція їх від суспільства і як наслідок – міжнародні позови, репутаційні і фінансові втрати держави, що можна спостерігати протягом останніх років.
І якщо в когось ще виникатимуть сумніви чи потрібно так зосереджуватися над темою захисту людей із психічними розладами і психічнохворих, пропоную згадати експеримент Розенхана. А ще звернути увагу на статистику. Так, у минулому році, близько 2 млн. людей знаходилися під наглядом психіатра і нарколога, а це, у свою чергу, майже 4 % від усього населення нашої країни. А чверть з цих людей, щороку отримують лікування в стаціонарі. І важливо, аби права кожного з них були забезпечені та дотримані. Для цього і необхідне ухвалення даних законопроектів. Звертаюсь до своїх колег – народних депутатів, незалежно від партійної приналежності – підтримати законопроекти, в яких немає політики, але є моральність і справедливість, і які спрямовані на захист прав і свобод людей.
Поки ми на законодавчому рівні опрацьовували професійні питання захисту прав психічно хворих людей – на горизонті раптом з'явилося чергова небезпечна несподіванка від профільного міністерства.
В запропонованих "реформаторських" законах – МОЗ пропонує співоплату або повну оплату за лікування всіма громадянами України (психічно хворі не виділені в окрему категорію).
А пільги і преференції, тобто гарантовану державну оплату за лікування – МОЗ пропонує надавати лише учасникам АТО, а решті громадян покривати лише лікування у сімейного лікаря, екстренну та паліативну допомогу).
Така ініціатива повністю суперечить необхідності 100% захисту державою прав психічно хворих людей.
При припинені 100 % гарантованого державою фінансування лікування психічно хворих – життя здорових людей буде в небезпеці – і це мають пам'ятати чиновники при підготовці реформ. Реформи і закони мають в першу чергу посилювати безпеку нашої держави і кожного її громадянина.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
