Важкі наслідки ''медреформи''
Цього тижня Верховна Рада розглядатиме законопроекти МОЗ, які гучно названі медичною реформою. Все розпочалося з обману і ним завершується.
Спочатку ці законопроекти зайшли в парламент з порушенням правил – через комітет соціального захисту, а не через профільний медичний комітет. Далі, в першому читанні вони були проголосовані за відсутності депутатів у залі і відповідно результати голосування були сфальшовані. Все це комусь і для чогось було потрібно.
Тепер людей намагаються переконати, що введення плати за медичні послуги, закриття лікарень, скорочення лікарів та ліквідація швидкої допомоги – це їм на користь. Бо це – "реформа".
Ще до підготовки цих законопроектів до розгляду парламентом погляди на майбутнє української медицини полярно розділилися: одна частина відстоює ліберальну модель системи охорони здоров'я, яку пропонує чинне керівництво МОЗ, друга частина – соціальну модель, яку пропоную я.
Соціально справедливу модель, яку відстоюю я у законопроектах 2409а, 7065 та інших – підтримують самі медики та профспілки, організації роботодавців, пацієнтські організації, наукові кола та мільйони громадян України, в яких немає коштів оплачувати високоспеціалізовані медичні послуги.
Адже соціальна модель передбачає надання життєвоважливих медичних послуг населенню на безоплатній основі, за кошти страхового фонду, який наповнюватиметься за механізмом загальнообов'язкового медичного страхування.
Загальнообов'язкове медичне страхування має передбачати сплату страхових внесків робітниками та/або роботодавцями, а за дітей, пенсіонерів та інші незахищені верстви населення внесок зробить держава.
Крім того, соціальна модель медицини передбачає збереження швидкої допомоги, укомплектованої лікарями та подальше вдосконалення її роботи.
Ліберальну модель МОЗу, яка втілена у законопроекті 6327, підтримують окремі громадські організації, що живуть з грантів нерезидентів України, а також лобісти західних фармацевтичних корпорацій як в Україні, так і в Європі.
За такої моделі для громадян буде доступною тільки первинна і екстрена допомога парамедиками та знеболення перед смертю, тобто паліатив. Більшість спеціалізованих та всі високоспеціалізовані медичні послуги, зокрема й лікування хронічних та важких хвороб, операції та реабілітація – будуть оплачуватися пацієнтом, частково або повністю.
Адже покрити витрати на медицину тим жалюгідним бюджетом, який підготував Уряд – неможливо. Знову за спасіння життя людині прийдеться платити самотужки, і чим далі – тим більше.
Будуть закриті лікарні, які сьогодні недовантажені переважно через те, що пацієнти не в змозі оплатити ліки і дослідження й відмовляються від необхідного лікування. Медичні працівники підуть на біржу або виїдуть за кордон, де на них вже чекають.
Це все одно, що ліквідовувати пожежну охорону через те, що поки що немає пожеж. В разі надзвичайних ситуацій чи просто покращення рівня життя і зростання населення, лікарень буде критично не вистачати.
Тому у випадку прийняття МОЗівського законопроекту 6327 і непрогнозованого скорочення лікувальних закладів – вже через 5 років на громадян очікують величезні черги до високоспеціалізованих лікарів. І багато хто своєї черги просто не дочекається.
Швидка медична допомога за такої моделі, де-факто, також припиняє своє існування, бо перепрофілюється на медичне таксі з парамедиком. Таке таксі не надаватиме допомогу на дому, а буде лише госпіталізовувати хворих у разі потреби. А чи довезуть вас живим до лікарні парамедики по нашим дорогам іноді за десятки кілометрів?
В умовах України, коли понад 30% населення живе у селах, де немає доріг, грошей та транспорту, така система означає повне згортання охорони здоров'я на селі. Бо у бюджеті 2018-го року на фінансування фельдшерсько-акушерських пунктів грошей вже не передбачено.
До того ж, в Україні сьогодні не вистачає понад 2000 сімейних лікарів, кожен з яких може обслуговувати близько 2000 пацієнтів. Це означає, що за такої моделі понад 4 мільйони українців будуть позбавлені навіть первинної медичної допомоги, не кажучи вже про вторинну. За цієї моделі не пацієнт буде вибирати лікаря, а лікар – пацієнтів, і обиратиме тих, в кого більше грошей і з якими менше клопоту.
Загалом, у медичної спільноти, профспілок, пацієнтів та навіть юристів до ліберального МОЗівського законопроекту 6327 є настільки багато зауважень, що прийняття його сьогодні парламентом може призвести до дуже тяжких та непередбачуваних наслідків.
Головні претензії до законопроекту МОЗ – його неконституційність, негуманність, непрозорість та відсутність фінансового обґрунтування. Розглянемо докладніше, в чому це проявляється.
НЕКОНСТИТУЦІЙНІСТЬ
Перш за все, законопроект МОЗу 6327 порушує ст. 49 Конституції України, якою передбачено, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
Так, у комунальних та державних закладах охорони здоровя допомога має надаватися безоплатно, і ніяких виключень з цього бути не може, крім обмежень у випадку надзвичайного стану (ч2 ст.64 Конституції).
Крім того, прийняття законопроекту 6327 призведе до звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, ще не допускається при прийнятті будь-яких законів або внесенні змін до чинних законів згідно з ч.3 ст.22 Конституції України.
Як у державі можуть діяти два абсолютно протилежних за змістом і духом закони – незрозуміло. Тому навіть з огляду на положення Конституції цей законопроект приймати не можна або потрібно вносити зміни до Конституції.
Законопроект МОЗу протирічить не тільки Конституції, але й іншим законам України та її міжнародним зобов'язанням.
Зокрема, він протирічить основним засадам Європейської соціальної хартії, яку ратификувала Україна, і у ст. 11 якої передбачається, що "держави повинні усунути, у міру можливостей, недоліки в системі охорони здоров'я" та "запобігати, у міру можливості, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням".
Також він порушує рівноправність громадян та загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я, що у ст. 4 Основ законодавства України про охорону здоров'я визначено одним з принципів охорони здоров'я в Україні.
Не тільки загальна ідеологія "медреформи" МОЗу протирічить Конституції та українському законодавству, але й окремі положення цього скандального законопроекту.
Так, наприклад, законопроект передбачає створення нового центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів.
Але за загальним правилом, винятки з якого передбачені Конституцією, або випливають з неї, жодні центральні органи виконавчої клади не створюються законами, бо закони покликані лише встановлювати норми права. Подібні питання вирішуються правовими актами уряду, тобто відносяться до компетенції Кабінету міністрів.
Таким чином маємо або правову непрофесійність команди МОЗу при підготовці законопроекту, або свідомий умисел захистити майбутній державний орган цілим законом, через що жоден уряд його не зможе потім ліквідувати без внесення змін до законодавства у парламенті.
Але це ще не все. Цим же законом службу здоров'я, яка буде одноосібно розпоряджатися всіма коштами, виділеними на медицину, хочуть створити як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Це є досить дивною ініціативою, оскільки за змістом до таких органів зі спеціальним статусом можна віднести Нацбанк, СБУ, ЦВК та національну раду з питань телебачення та радіомовлення. Правові передумови створення таких державних органів містяться у ст. 85 Конституції України, і служба здоров'я під ці передумови аж ніяк не підпадає.
Законопроектом також пропонується створити спеціальну закупівельну агенцію, яка буде одноосібно закуповувати ліки та препарати, що вказує на можливі корупційні ризики для держави від такого відомства.
І знову ми бачимо, як майбутні відомства з надзвичайно високими корупційними ризиками намагаються захистити законом, тоді як у ч.1 ст. 24 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що "інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом можуть бути створені Кабінетом Міністрів України".
Загалом складається враження, що законопроект 6327 має на меті лише акумулювати 100 мільярдів гривень, відібраних в регіонів та громад, передати їх до потенційно корупційних відомств та захистити ці відомства цілим законом від контролю, реорганізації та ліквідації урядом, від претензій громадян та закладів охорони здоров'я.
НЕГУМАННІСТЬ
У законопроекті не вирішений ключовий елемент правозабезпечувального механізму системи медичного страхування, а саме – обсяг і якість медичного забезпечення громадян.
Натомість скасовується дія закону "Про ціни та ціноутворення" щодо встановлення тарифів на медичні послуги та лікарські засоби. З прийняттям законопроекту МОЗ встановлені державою ціни будуть "економічно обгрунтованими", тобто ринковими, без послаблень чи знижок для малозабезпечених.
Зрозуміло, що платити за ринковими цінами на рівні приватних клінік переважна більшість громадян не зможе, а держава відмовляється надавати їм в цьому допомогу...
Загалом, приймаючи цей законопроект, ми навіть уявлення не маємо, яким чином вся ця прописана система буде фінансуватися і функціонувати.
БЕЗКОНТРОЛЬНІСТЬ
В законі не визначено механізму захисту прав пацієнтів. Закон спрямований на забезпечення інтересів не громадян України, а окремих новостворених відомств та людей, які будуть ці відомства очолювати.
Так, у ст. 8 законопроекту зазначається, що "застраховані особи мають права, передбачені законодавством". А у ст. 15 того ж законопроекту вказано, що "особи, винні у порушенні законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів, несуть відповідальність відповідно до закону".
Для створення вигляду громадського контролю у законопроекті передбачається створення громадської наглядової ради, але, згідно українського законодавства, таких утворень при центральних органах виконавчої влади бути не може.
Тобто перед нами – абсолютно фейкова пропозиція, яка має на меті досягнення абсолютно конкретної мети – контролю над грошима.
Загалом, уся частина законопроекту, присвячена контролю – це суцільні загальні фрази та жодного механізму контролю за діяльністю новостворених відомств ні з боку громадськості, ні з боку держави.
ВИСНОВКИ
Виходячи з вищесказаного, можемо зробити висновок: нічого спільного з реформою системи охорони здоров'я запропонований законопроект не має. Він лише концентрує в 100 мільярдів гривень та позбавляє права на високоспеціалізовану допомогу більшу частину громадян Україні, які не мають коштів оплачувати медичні послуги.
Згідно висновку Головного науково-експертного управління Верховної ради України, "Законопроект не має самостійного предмету законодавчого регулювання. Порушені в ньому питання можуть бути врегульовані шляхом внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу України, Основ законодавства України про охорону здоров'я, Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та інших законів, які згадуються у проекті Закону".
Отже, маємо нашвидкоруч зроблений непрофесійний законопроект, який несе надзвичайно високі корупційні ризики і не покращує доступність і якість медичної допомоги людям.
Натомість в нас є альтернатива – законопроекти 2409а та 7065, які отримали високу оцінку з боку експертного середовища і є соціально орієнтованими, людиноцентричними, спрямованими не на економію коштів за рахунок здоров'я людей, а на впровадження повноцінної системи охорони здоров'я, скорочення смертності та підвищення тривалості життя в Україні, високий рівень роботи лікарів.
І наостанок. Країни з високим ризиком військового конфлікту мають повністю контролювати систему охорони здоров'я, як стратегічну галузь, яка в разі війни буде працювати на фронт. Якщо ж ми приймемо ліберальний законопроект, запропонований МОЗом, стратегічної галузі під назвою медицина в нас більше не буде. Буде тільки великий медичний базар, де купувати медичні послуги зможуть тільки багаті.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
