Незалежність і декорупція: зупинятися не можна
30 років ми – незалежна держава, яка вчиться вибудовувати таке бажане століттями самостійне життя без пресованої офіційної любові "старшого брата". Ми робимо свої помилки, падаємо, піднімаємося і йдемо далі.
За ці 30 років ми змінилися, більше пізнали світ і здобули важкий, але такий необхідний досвід у всіх сферах національного життя.
Ми відмовилися від ядерної зброї, але отримали нездійсненні гарантії безпеки.
Ми ухвалили Конституцію, хоча так і не навчилися її дотримуватися.
Ми запровадили гривню, але не цінуємо її, щоразу ховаючи під матрац іноземну валюту.
Ми на рівні законів і Конституції декларуємо свій поступ на Захід, але все ще не живемо за їхніми стандартами доброчесності та верховенства права.
Ми пишаємося нашими спортсменами та митцями, але добре знаємо, як вони виграють та перемагають всупереч, а не завдяки.
Ми так радіємо військовому параду на Майдані, але щоразу скаржимося на корки і перекриті вулиці.
Багато з цих історій могли бути б успішнішими і менш болючими, якби не тотальна корупція на всіх рівнях.
Україну часто порівнюють із сусідами, які за цей час досягли нових висот в економіці та розвитку суспільства. Ми досі на десятки років відстаємо, хоч і квапливо наздоганяємо. Основна причина цього – корупція та як наслідок, слабкість державних інституцій.
Кожен президент (хіба, може, крім Кравчука) та чергова владна команда в тому чи іншому нормативно-правовому акті визнавали корупцію справжньою гангреною на тілі української державності й оголошували з нею бій. Проте переважно боротьба з корупцією перетворювалася не стільки на подолання проблеми, скільки на ширму, за якою топи намагалися реалізувати власні інтереси.
Відверто, нам не вистачило 30 років, щоб міцно стати на ноги. Ми побачили майже все: і контроверсійну ваучерну приватизацію, справу Лазаренка, гострі протести "України без Кучми", реприватизацію Криворіжсталі, сім'ю Януковича і дві революції через несправедливість та наступ на проукраїнські інтереси. І війну з Росією.
Проте за 30 років Україна нарешті зрозуміла, що корупція – це "мєрзость" і їй треба протистояти щоденно. Так, як ми щодня опираємося російському впливу, дезінформації, внутрішній п'ятій колоні. Так, як наші військові боронять наші кордони на сході та півдні країни.
Корупція – це небезпека для України як держави, це вбивця демократії та можливостей, вона б'є по кишенях кожного з нас. Через її призму ми бачимо державні органи неефективними, рішення влади непрофесійними, ми не отримуємо такої бажаної справедливості, ми залишаємось об'єктом у взаєминах зі світом і втрачаємо час.
А ще ми багато чули про руки, які нічого не крали, і які відріжуть, якщо спіймають на крадіжках в оборонці. Чули і про весну з посадками й кінець епох бідності та жадібності. Але якщо підвести риску, то що ми маємо?
Не мало і не багато: антикорупційну екосистему, яку весь час намагаються дискредитувати та ліквідувати, корумповані суди з високим антирейтингом довіри, сотні збиткових державних підприємств, які нарешті почали приватизовувати...
Корумповану країну дуже легко зробити залежною як від зовнішнього ворога, так і від внутрішніх загроз. Багатьом слабка понівечена Україна як об'єкт значно вигідніша за сильну і спроможну.
Тому так мляво відбувається трансформація Служби безпеки України, так важко заходить на чергове коло судова реформа і лише зараз стартує конкурентна велика приватизація.
Бути незалежними виявилось не так просто, як думали українці в далекому 1991 році. З того часу життя в незалежній Україні нас багато чому навчило. Ми мусимо щодня захищати власні здобутки, продукувати нові перемоги, доводити, що гідні самостійної повносправної Держави, яка здатна захищати власну незалежність та говорити на рівні зі світом. Без зниження рівня корупції це буде дуже важко.
Роботи у нас ще багато. Не зупиняймося.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
