Три перемоги України на День Перемоги

Якось ФБ-спільнота звикає до різного роду "Зрада!" та "Нас_зливають!".

За подібними постами ми втрачаємо дійсно варті уваги. Це перемоги. Можливо, локальні, маленькі, але перемоги. Наші перемоги.

9 Травня я побачив 3 (три) такі перемоги.



Перемога перша – дипломатична

Першу перемогу можна було спостерігати у Москві.

Путін у компанії азійських та африканських лідерів – це не просто ігнорування послідовника Сталіна/Гітлєра європейськими лідерами. Це справжня перемога українських дипломатів.

Ще у січні-лютому офіційний Київ зрозумів, що 9 Травня може отримати величезну проблему. Тоді ще в Москву не надійшли відмови зі столиць європейських держав. Тож картина вимальовувалася не дуже приємна: Путін у колі союзників зразка 1945-го. Тому постало завдання, яке українські дипломати успішно виконали. Хіба це не перемога над російськими дипломатами, на яку варто звернути увагу?



Перемога друга – символічна

Кремль дуже полюбляє говорити про кольорові революції, яку небезпеку вони несуть для всього світу. Російського світу.

Але при цьому Москва сама використовує механізми кольорових революцій. В Україні ще не запустили помаранчеві стрічки зразка 2004-го, як російська пропаганда почала розкручувати свою стрічку – помаранчево-чорну.

Протягом довгого часу цю "гєоргієвскую" стрічку носили або відверті дурні, які не здатні осмислити меседжі Кремля, або відверті посібники того ж таки Кремля.

Помаранчева стрічка у 2004-му виконала свою роль. Вона показала, що невдоволених Кучмою та його наступником Януковичем тисячі і сотні тисяч, що це справжня сила, яка об'єдналася на Майдані.

"Гєоргієвська" так само "об'єднувала". Об'єднувала українофобів.

Довгий час у Києві цьому або не надавали значення, або навпаки підтримували міф про "символ Перемоги".

Але під час прямого військового конфлікту неприпустимо давати шанс символам супротивника на поширення.

Знову таки кілька місяців тому постало питання: як "перебити" кремлівський символ.



Рішення знайшли у маківці. Але замість нав'язування європейського символу офіційною владою обрали інший шлях. І він спрацював.



Я сам зі здивуванням сприйняв 9 Травня тисячі простих українців на урочистих заходах, які носили маківки. Так, частина – це звичайні пристосуванці, які хотіли потрапити на очі своїм керівникам/виборцям з модною штукою. Але це незначна частина.

Більшість же просто сприйняла новий символ відзначення Дня Перемоги. І на це пішло лише кілька місяців. Нагадаю, Кремль нав'язує свою "георгієвську" вже другий десяток років. То хіба це не перемога наших символів?



Перемога третя – адекватна

Ця перемога менш очевидна за попередні.

Про неї свідчать кілька "ряжених", яких 9 Травня ми побачили у Донецьку та Луганську.



Які війни виграли ці "герої ДНР/ЛНР"? У 1945-му фронтовики поверталися з Берліну з меншою кількістю нагород. Тож автомийник "Моторола" на "параді перемоги" – це знущання над фронтовиками 70-річної давнини. Це розуміє кожна адекватна людина. Але не ті, хто 9 травня вітав "героїв ДНР/ЛНР" на вулицях Донецька та Луганська.

Ці "ряжені" вкотре продемонстрували увесь сюрреалізм ситуації на Донбасі.

Про це навіть книжку можна почитати та фільм подивитися. Книжку ще у 1844-му написав Едгар По, називається "Система доктора Смоля і професора Перро".

Ну а фільм зняли у 2004-му, називається "Будинок проклятих".



Подивіться. Побачите, яким буде кінець "ДНР/ЛНР". Ці "герої" власними руками приведуть свої "деенери" до краху. Неадеквати з'їдять один одного, і залишать будинок "Донецьк" для адекватних. Залишилося трохи почекати...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.