Якби кожен казав правду, журналістів не вбивали б
Десь років 10 тому я допомагав Святу Цеголку (нині – прес-секретар Президента, а тоді – журналіст 5 каналу) робити документальний проект "Українська Незалежність". Це була серія фільмів про події та людей, які змінювали країну. Один фільм був про журналіста Георгія Гонгадзе.
Я передивлявся години архівного відео, щоб відібрати щось для фільму. І тоді, ще молодий-зелений журналіст, побачив один епізод осені 2000-го.
У кулуарах Верховної Ради з журналістами спілкувалася Олена Притула, колега Георгія Гонгадзе. Вона казала слова, які залишилися у пам'яті назавжди:
Если бы каждый из вас говорил правду, он бы не исчез. И я бы очень хотела, чтоб эта акция переросла в нечто такое, чтоб каждый сказал для себя: с этого дня я должен говорить только правду.
Сьогодні згадав ці слова, передивився те відео.
І знаєте, минуло 16 років, а слова все ще залишаються актуальними.
Якби правду казав кожен журналіст, а не лише 1 з 10, то цього одного не вбивали б.
Коли ж серед десяти один гнеться, два-три бояться, ще кілька продаються, а окремі відверто собою приторговують, то залишається один, хто стоїть кісткою в горлі усіляким виродкам. І ці виродки рано чи пізно починають замислюватися: а як зробити так, щоб цей один замовк? Коли не вдається вмовити, купити, залякати, тоді і виникають плани щодо фізичного знищення.
У ситуаціях, коли незручного журналіста прибирають за його правду, доля відповідальності за це лежить і на "колегах", які обрали для себе позицію "не висовуватися".
Коли правду готові казати 10 з 10, кожен журналіст, то ймовірність крайніх заходів зі сторони виродків щодо правдорубів значно зменшується.
Над цим варто подумати кожному, хто йде в професію Журналіст.
У сьогоднішніх українських реаліях варто задуматися ще одним професіоналам.
Останнім часом в інформаційному полі та соціальних мережах доводиться спостерігати цькування журналістів-правдорубів. У першу чергу організованій дискредитації піддаються журналісти "Української правди", "Громадського телебачення" та проекту "Схеми" з Радіо Свобода.
Ці інформаційні атаки проводять конкретні люди. І дуже легко можна визначити політичну прихильність/приналежність цих людей. А, відповідно, запідозрити того чи іншого політичного лідера у замовлені інформаційного цькування. Замовником може бути не сам політичний лідер, а той, хто відповідає за його медійний супровід.
Цим людям варто також зрозуміти: слова та дописи не вбивають журналістів. Але у кожного політичного лідера є опоненти. І ці опоненти можуть скористатися таким інформаційним протистоянням табору прихильників політика з журналістами.
Щоб не накликати лиха, ці люди мають змінити ставлення до неконтрольованих журналістів. Замість цькування переконувати політичних лідерів йти на відверту розмову. Щоб Україна не втрачала своїх журналістів.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
