Шарій піариться на нападах на "журналістів з Останкіно"

Акція партійців Шарія отримала широке висвітлення на каналах Медведчука. Але коли одна проросійська колона висвітлює мітинг "за права журналістів" іншої проросійської колони, то одразу виникають сумніви: щось тут не так.

Відповідь можна легко знайти, якщо придивитися до персон партії Шарія. І ось потерпілим виявляється "журналіст", який здобував вищу освіту в "Московском институте телевидения и радиовещания "Останкино". А один з лідерів партії прямо каже: напади на "журналістів Шарія" – це найкращий піар для самого Шарія.

Але про все по черзі.

Під час акції на Банковій медведчуківський 112-й бере коментар у постраждалого "журналіста Шарія". Він представляється Владіміром Самарським.



На своїй фб-сторінці Владімір вказує, що сам з Донецька, живе в Києві. І жодної згадки найкращий період свого життя – про Москву. Проте з його сторінок у соціальних мережах Twitter та Instagram можна дізнатися значно більше про "журналіста Шарія".

Зокрема, що до літа 2015-го він жив в окупованому Донецьку.

6 травня 2015 року він повідомив про вступ до молодіжного парламенту. У той самий період Самарський висміює заяви Порошенка про звільнення Донецька та Криму, Крим – це Україна та чекає на трейлер про громадянську війну. Пізніше – "угорає" над твітом Порошенка, в якому той дякує бійцям Нацгвардії за захист країни від російської агресії.

Влітку 2015-го Самарський вступає до "Московского института телевидения и радиовещания "Останкино" (МІТРО). Це приватний виш, який магнітом заманює тих, хто мріє про роботу на російському телебачені.



Самарський в "Інституті Останкіно"



Я не знаю, чому Самарський потрапив до кола тих, хто мріяв працювати на російському телебаченні. Але точно знаю, що журналістикою на кремлівських каналах і не пахне.

Та й сам Самарський протягом свого московського етапу життя спробував себе і "головним редактором" пабліка "#Втеме" (навіть ледь не отримав нагороду від Міносвіти РФ "За кращий студентський паблік – 2017". Ну трохи не дотягнув до взірцевих медійних стандартів, які проповідує російський уряд), і асистентом режисера, і адміністратором концертів, і навіть "відомим співаком" (щоправда, кар'єра співака закінчилася на дебютному кліпі).

Якщо коротко, людина йшла до свого успіху в Москві. Ось наприкінці 2015-го завалює себе російськими рублями та розуміє, що журналістика – не його.



Із соцмереж Самарського складається враження, що він намагається здаватися мажором. А може, таким і є насправді. Бо викладає подяки батькам за чергові "транши".

Його батьком є Віталій Самарський. В Україні відомий тим, що з 2012-го очолював "Аграрний страховий пул". Про цей "пул" український Forbes писав як про створений чотирма "сімейними" компаніями. За часів Януковича "сім'єю" називали тих, хто був наближений до старшого сина Януковича.

Після 2014-го про батька Самарського нічого в пресі не чути. У соцмережах він викладає фото зі своїх поїздок до Італії та Австрії.

А мати Владіміра Самарського вказує у себе на фб-сторінці, що живе в Севастополі.

То що ж змусило російську зірку-початківця повернутися до України? Та ще й не в рідний Донецьк, а до Києва.

Тут у мене лише версія.

Річ у тім, що в липні 2017-го мильна бульбашка під назвою "Інститут Останкіно" луснула. Владімір Самарський ще встигнув записатися в ролику на підтримку цього "вишу".



Самарський: Давайте поможем юным жителям России (и таким, как я)



Влітку 2017-го Рососвнагляд позбавив акредитації МІТРО. І вже невдовзі Самарський покинув Росію. Чому? Позбавлення ліцензії не заважало установі продовжувати навчання студентів. Вони ж туди прийшли за знаннями?

На сайті досі можна побачити інформацію про проведення різноманітних курсів. Але є маленька деталька. Разом із позбавленням акредитації вишу студенти втрачали можливість отримати диплом державного зразка та відстрочення від армії.

Можна припустити, що для Самарського був важливий диплом. Тоді просто переводишся / вступаєш до іншого вишу і залишаєшся вчитися в Москві. Але ні, він повертається до України.

Тут би припустити, що 20-річний (на момент 2018-го року) хлопець втікає від російської армії. Ну не хоче без п'яти хвилин зірка російського шоу-бізу воювати за Путіна. Але для цієї версії потрібен залізний доказ – російський паспорт. А в нього ж український. От тільки де і коли він отримав документ із тризубом, якщо його рідний Донецьк захопили, коли хлопцю ледь стукнуло 16 років?



Якщо коротко, щось у Москві в Самарського не склалося. Десь наприкінці 2018-го – початку 2019-го він повернувся до України. У квітні 2020-го "мажор" викладає резюме на сайті пошуку роботи (архівна копія). І вже за два місяці стає постраждалим "журналістом Шарія". Черговим постраждалим "журналістом", який працює на інтереси проросійських медіа.

І тут найцікавіше.

Те, що намагалися замовчувати на медведчуківських телеканалах, коли нападали на їхніх "журналістів", прямо заявили партійці Шарія.

Ось фб-пост Миколи Гладенького, який ішов під восьмим номером у виборчому списку партії Шарія.



Один з лідерів партії Шарія прямо каже: напади на "журналістів Шарія" – це найкращий піар для політичної сили. Безкоштовний та дієвий піар.



Це те, про що ми говорили після нападів на медведчуківських медійників. Саме проросійські власники медіа є головними вигодонабувачами від нападів на працівників їхніх медіа. Для них це "безкоштовний та дієвий піар".

Тож вони зацікавлені, щоб подібних нападів було більше. Тому медведчуківці та шарійці тупо використовують людей, щоб отримати більше нападів на своїх "журналістів", і потім волають про порушення свободи слова в Україні як усередині країни, так і на Заході.

От тільки вся ця їхня бурхлива діяльність на захист журналістів є нічим іншим, як російською піар-кампанією з розкручення своїх партій в Україні. І потерпілі Самарські та інші медійники Медведчука-Шарія є звичайним гарматним м'ясом для Кремля. Що більше подібні медійники постраждають, то краще для Росії. От і кидають медведчуківці та шаріївці своїх "журналістів" у гущу подій, а самі відсиджуються або десь у Європі, або за армією охоронців.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.