Крик душі журналіста

Ось на фото танкісти. Звичайні чоловіки, які роблять неймовірне – стримують руzкую армаду. Вони одні з тих, хто зупинили ворога в районі Ізюма. У кожного з них своя унікальна історія. Кожному є що розповісти.

Треба бачити, як щиро вони зустрічають. Прагнуть поспілкуватися з журналістами. І так в багатьох підрозділах.

От скільки їздив раніше в АТО, і нині на війну – на місці завжди раді. Тільки доїхати до них не так легко. Не конкретно до цих танкістів, а до багатьох інших наших військових. Бо ті, від кого залежить "добро" на приїзд журналістів, дуже часто відмовляють. Найчастіше пояснення: там стріляють. На війні. Стріляють. От хто б міг подумати.

Бувають і інші пояснення, чому "нізя". "Командування поставило на паузу роботу журналістів". "До певного періоду журналістів не приймаємо". "Поки журналістів мінусуємо". Список можна продовжувати.

І вимальовується цікава картина. Журналісти хочуть приїхати. Бійці готові спілкуватися з журналістами. А командування – не пускає. Наслідок цього трохи пєчальний.

От яка роль журналістів на війні? Показати і розказати як там на фронті. Показати і розказати це тим, хто далеко від фронту. По суті роль журналіста зводиться до такого собі зв'язківця між фронтом і тилом.

Що відбувається, коли цей зв'язок "мінусують"? У людей в тилу втрачається зв'язок з реальністю війни. Офіційні зведення та пояснення різних арестовичів не дають людині реального розуміння, що ж там з війною. Яка вона та війна десь далеко на Донбасі. Або під Харковом. Або під Херсоном.

Так, бойові дії були і під Києвом та Черніговим. Але це забувається. І коли людина не бачить справжньої війни на Донбасі, то якось і війна стає не дуже страшною. А вона сука страшна. Дуже страшна. І людям треба постійно нагадувати, в яких умовах воюють наші воїни.

Минулого тижня ми хотіли потрапити в Сєвєродонецьк. Усі, до кого зверталися, мінусували під різними приводами. Єдиний, з ким домовилися про зустріч на місці – Юрій Бутусов.

Юра робить величезну і потрібну роботу. Показує і розказує про війну, якою вона є. Те відео з єдиного мосту, який веде до Сєвєродонецька, дуже важливе та показове. Це руzкіє пропагандисти можуть "дякувати", що ніби це відео допоможе корегувати вогонь. Абсолютна тупість. Яку підхопили пропагандисти нашої влади, щоб позбутися Бутусова на передовій.

Але це відео дає нам усім зрозуміти, в якому складному становищі наші бійці у Сєвєродонецьку. Просто уявіть, як відбуваються поставки боєкомплекту у Сєвєродонецьк, що там з поставками продуктів та води, вивезення поранених. Розуміння цього формує краще уявлення про складність ситуації наших військових. З єдиного телемарафону у вас такого розуміння не складеться.

Це я все до того, що військове командування разом з політичним керівництвом мають створити умови, щоб журналісти мали можливість висвітлювати реальну війну. А не лише там, де не стріляють.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.