Не новорічне: (
Про черги, які на наступний день після призначення нових міністрів збираються в їх приймальнях, ходять легенди. Заступники міністрів, керівники департаментів, заступники керівників департаментів, бажаючи зберегти свої посади поспішають запевнити нових босів в цілковитій лояльності. Хоча з іншого боку вже вишикувалась черга "ходоків", що не проти зайняти ці посади. І ті і інші тримають в руках непримітні кейси, в яких переважно міститься акуратно спакований "кеш", але іноді трапляється і "компра" на потенційних конкурентів.
Буває, що цю "компру" намагаються засвітити в ЗМІ, щоб мати додаткові аргументи в боротьбі за портфелі. В такі періоди мені починають телефонувати близькі і далекі знайомі, і пропонувати зустріч з іншими своїми знайомими, котрі, в свою чергу, нададуть ексклюзивні документи про зловживання в тих чи інших відомствах. За досить пристойну винагороду пропонують провести журналістське розслідування (читай: переписати те, що вже є в наданих документах) і опублікувати це "десь в інтернеті". Я переважно погоджуюсь на такі зустрічі, ознайомлююсь з документами і на тому все закінчується. Головна причина – мінімальна інформаційна цінність наданих матеріалів. Не тому, що мені парять "липу". Ні, це копії цілком реальних перевірок КРУ з цілком конкретними цифрами, де "нулів" – від шести і більше. Просто писати про якогось маловідомого широкому загалу Васю Пупкіна з якогось там департаменту, розплутуючи хитросплетіння тіньових схем, мені не цікаво, так само як нецікаво це потім читачу. Тим більше не хочеться бути знаряддям зброї одних корупціонерів проти інших. Однак для особистого "загального розвитку" це, безперечно, корисно. Хоч висновки і невтішні:
1. Я далеко не наївний і про те, що крадуть всі і скрізь, а бюджет створений для того, щоб його "пиляти", я знав. Але не міг навіть уявити, що крадуть так багато, цинічно і відкрито. І це на рівні середньої ланки. Лишається лише здогадуватися про вищу лігу. Літачок Рудьковського до Парижу на тлі загальних зловживань у всіх міністерствах – кишенькові витрати.
2. Більшість всіх корупційних дій добре відомі начальству, конкурентам і Головному Контрольно-ревізійному управлінню. Більше того, в ГоловКРУ зберігаються акти перевірок, де доведені конкретні зловживання, але часто просто не називаються прізвища відповідальних, а там, де вони називаються – відсутні формулювання, які підпадають під визначення "кримінальний злочин". Тому всі перевірки стають інструментом шантажу корупціонерів. Останні просто "діляться" з контролюючими органами, і документи лягають під сукно. Що, втім, не звільняє їх від гачка. При зміні політичної кон'юнктури документи починають випливати в самих несподіваних місцях.
3. Іноді крах ілюзій стає особливо нестерпним. Так, нещодавно дізнався про неприємні процеси в міністерстві, керівник якого був один з не багатьох, кого я вважав (і, не дивлячись ні на що, вважаю) високо порядною і професійною людиною. Тобто, в мене не має свідчень про те, що він особисто був задіяний у корупційних процесах. Він або просто не знав про них або дивився на них крізь пальці. Ні те, ні інше не робить йому честі.
