Україна – не Росія. Сподіваюсь.
Інформаційна кампанія, яка розгорнулась для роз'яснення нам, неписьменним, що "ширка – це наше все", дивує своєю винахідливістю і креативністю. Особливо радують історично-географічні аналогії. Он, політ думки Віктора Уколова потривожив прах Мазепи і Кочубея, а відомий "євроінтегратор" Дмитро Табачник ставить в приклад Німеччину та Бельгію. Мовляв, не обирають там люди собі президента та монарха – і нічого живуть собі якось.
І непогано живуть. Я теж так хочу. Але при цьому шановний депутат-професор забув сказати, що сценарій української коаліції писався не під диктовку Ангели Меркель і не під дзюркотіння води брюсельского "пісяющого мальчіка". Новий проект української Конституції надиктовував металевий та уривчастий голос "чекіста" під переливчастий дзвін курантів.
У зв'язку з цим дозволю собі також невеликі історично-географічні вправи.
Росія. 1999 рік. Виборча камапнія до Державної Думи 3 скликання. Дві найбільші політичні сили лужковсько-примаковське "Отєчєство – Вся Расія" та прокремлівський "Мєдвєдь" ("Єдінство") ведуть війну на взаємне знищення. Градус протистояння зашкалює – задіяні величезні фінансові та медійні ресурси, щодня відкриваються валізи з компроматом. Лужкова і Примакова безпардонно "мочить" канал Березовського ОРТ, а кремлівську адміністрацію та "Єдінство" інтелегентно "опускає" канал Гусинського НТВ.
Проходить кілька місяців і вже в Державній Думі дві найбільші політичні сили спільно голосують за путніського прем'єра Касьянова та затверджуть мелодію гімну СРСР офіційним гімном Російської Федерації. Через два роки колись непримиренні вороги об'єднуються в мегапартію "Єдіная Росія".
Мер Москви Юрій Лужков заявив тоді, що об'єднання створюється заради "созіданія, протів рєволюций і каталізмов" та буде представляти "інтєрєси большинтсва насєлєнія страни". Тобто, все в ім'я "стабільності і процвітання".
І нарешті в Росію приходить "стабільність". Березовський опиняється в Лондоні, а Гусинський транзитом через "Бутирку" – в Ізраїлі. Ходорковському пощастило менше.
Між іншим, може це і випадковість, але прізвища опальних російських олігархів чомусь закінчуюся на "ський". Є над чим задуматися українському олігарху з таким самим закінченням прізвища – адже "Дніпроенерго" та проліт Дніпропетровська на Євро-2012 – це лише квіточки. Досвід російських колег показує, що може бути і гірше. Також в Україні є ще два олігархи другого ешелону, чиї прізвища закінчується на "ський" – один більше відомий в Харкові, інший – в Київській області. У них поки-що все "в шоколаді". Поки-що. В Україні "стабільність" ще не настала.
Але повернемося Росію. Бєзпредєльні олігархічні війни припиняються, натомість в країні запановує стабільна державна корупція, якою просотується все – від кінчика зірки на Спаській вежі до кінчика жезла в руках "гібедедешника", що чатує десь на трасі під Нижнім Тагілом.
Знищується ЮКОС, натомість з'являється "Байкалгруп" та "Роснєфть", що кришуються безпосередньо Кремлем.
З екранів телевізорів зникає інформаційний кілер Доренко, але після зачистки НТВ звідти зникають Кисельов і Шустер.
Виникає велика спокуса відмінити вибори взагалі та "піпл" хоч і багато може "схавати", але ж не все. Тому обмежуються лише відміною виборів губернаторів. А "стабільність" консервується через операцію "пєрєйомнік" та ілюзію виборів. Прем'єри стають президентами, а президенти прем'єрами. А потім знову можливо поміняються. Щоб, не дай Бог, не порушити "стабільність".
Щоправда трапляються дрібні неприємності – вибухи будинків на Каширському шосе чи ще якийсь Беслан. Іноді посеред білого дня вбивають журналістів, а власних громадян труять газом. Але що поробиш – "стабільність" вимагає жертв.
А ще "стабільності" обов'язково має щось загрожувати, її обов'язково має хтось підривати. Якісь там "незгодні" чи може євреї, не кажучи вже про НАТО. Але нічого, консолідація еліт для того і відбулася, щоб протистояти цим напастям. Тому ощасливлений народ після вечірньої казки від прем'єра з президентом може спати спокійно – "стабільність" під контролем.
Тому коли мені для мого ж щастя під виглядом "стабільності" хочуть втюхати диктатуру, я чомусь згадую зовсім не Німеччину і не Бельгію.
