Декілька нотаток на полях статті майстра Realpolitik Генрі Кіссінджера в "The Spectator"

Уявімо ситуацію, коли хтось запропонує, наприклад, пану Кіссінджеру та його родичам провести голосування щодо законності власності, яка знаходиться у їх розпорядженні – рахунків, майна, активів. Чому ні, хоча це "може здатися складним і неприємним. Але просування до цього вимагає як бачення, так і сміливості, щоб розпочати подорож", якщо цитувати самого майстра.

Завжди так легко віддавати чуже і так болісно та неможливо розлучитися зі своїм. Приблизно так виглядає головна новела статті Кіссінджера "Як уникнути нової світової війни". На його думку, на українських "особливо спірних територіях" (!), які були захоплені росією у 2014 році, необхідно провести "міжнародні контрольовані референдуми щодо самовизначення". Спочатку у вас щось крадуть, а потім пропонують винести, це питання на плебісцит сусідів по вулиці... дивна логіка.

Але це не основне, на чому хотілось би зосередити увагу, аналізуючи погляди політичного важковика на події україно-російської війни.

Головне, це хибність самих принципів, на яких будується підхід пана Кіссінджера, як системного представника поглядів частини західного істеблішменту, коли принципово нові виклики пропонують вирішувати набором давно заіржавілих і непрацюючих інструментів часів "холодної війни".

З поглядів Кіссінджера випливає, що він, як і путін, вважає (знайдіть відмінності) що:

 світом мають керувати тільки великі держави, "члени клубу" переможців Другої світової війни;

 Україна є частиною російської історії і виключною зоною російських інтересів;

 не Україна має вирішувати, бути чи ні їй членом НАТО або ЄС, це мають вирішити "великі гравці";

 Україна заради досягнення миру має поступитися частиною своєї території.

Врешті-решт відбувається відмова Україні в суб'єктності і в цьому величезна помилка. Кіссінджер (та багато інших) в історичній перспективі проґавив Україну, а в такому випадку життєздатність його геополітичних теоретичних конструкцій і практичних рекомендацій викликає великі сумніви.

Під впливом сучасних технологій змінилась сама "хімія світу", в якому тепер можливо все. Але замість того, щоб творити принципово нове, Україні пропонують рухатися старою дорогою із заїждженою колією.

У цьому старому світі є "великі держави", сателітні країни, зони впливу, підкилимні домовленості, бізнес замість мораль, прагматика замість цінності, а торговельний баланс є заміною демократії.

А в новому світі немає ніякої "великої росії", є відстале корумповане утворення, життя якого довгий час економічно живила, зокрема, недалекоглядна і помилкова політика Заходу, який на час закляк у своєму страху перед усього лише тінню СРСР.

У новому світі відсутні опції неможливості повної й остаточної військової поразки російської псевдо федерації з її майбутнім розвалом на окремі утворення.

У новому світі можна викинути державу-терорист з Ради Безпеки ООН і добитися її ядерного роззброєння. У божевільного врешті-решт потрібно забрати рушницю з постійно зведеним курком, якою він всіх лякає.

Чи можливо це? Чи уявляв хтось, що Володимиру Зеленському, Президенту України, будуть аплодувати стоячи в парламентах майже всіх провідних країн світу, а путін, багаторічний фігурант обкладинки "Times", стане світовим ізгоєм? А хтось уявляв собі ще рік тому, що Європа за такий надтокороткий проміжок часу злізе з російської "енергетичної голки"? Хтось думав ще недавно, що керівництво росії буде розглядатися не через призму поважних і шанованих партнерів, а лише як потенційні фігуранти гаазького трибуналу, злочинів проти людяності?

Не потрібно боятися ставити цілі, які політикам типу Кіссінджера здаються не недосяжними або взагалі божевільними, але саме так і ніяк по-іншому відбуваються тектонічні зміни історії.

P.S.

Час Realpolitik минув, настав час NewPolitik, яка передбачає, що з Україною потрібно рахуватися! За це право українці кожного дня сплачують кров'ю і життям.