ЗМІНИТИ РИТОРИКУ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ
Сьогодні зранку я проаналізував контекст більшості новин ЗМІ. Перемога Путіна поки що очевидна – замість військово-наступальної, революційної, реформістської, люстраційної, антикорупційної і антипутінської значною мірою риторики в наших ЗМІ кругом панує риторика оборони, виживання і переживання зими.
ЗМІ пропаганду революції припинили повністю. Політики у виборчій кампанії говорять в основному про війну, а не про революцію. І ми тепер про економічні реформи не говоримо, а про конституційну реформу забули. Як повернутися до наступальної революційної риторики, до обговорення економічних реформ, до обговорення нової Конституції?
В обговоренні ідеї зміни риторики в моєму блозі на Фейсбук один троль сказав наступне: "...интеллектуалы смотрят в прошлое и хотят куда-то вернуться. Оглянуться не успели, а такой сладкий контекст, в котором можно было блистать, схлопнулся..."
Я відповів цьому тролю, що для справжнього інтелектуала будь-який контекст солодкий і в ньому можна "блищати". Це лише для представників креативного класу існують кислі контексти.
Виявляється, ми більше майже не говоримо про люстрацію, про боротьбу з корупцією, про економічні реформи, про конституційну реформу, тому що це "кислі контексти". А розмови про війну як нібито "гіркий контекст" стали раптом "солодким контекстом" для креативного класу.
Головний аргумент "партії миру" – "мир кращий за війну" – це дуже солодкий контекст. От тільки Президент і вся його Адміністрація уникають відповідь на питання – яка ціна миру є гранична для України? Яку ціну за мир Україна не повинна платити за будь-яких обставин? За яких умов Україна більше не прагнутиме миру?
Якщо ми готові втрачати частини територіального суверенітету – хоч повністю, хоч частково, – то чи вартий мир цього? Якщо ми визнаємо, що нам потрібен мир за всяку ціну, то ми одразу маємо визнати – цілісної країни у нас уже нема. І те, що це станеться не одразу, поступово, впродовж наступних місяців, нічого не змінює. Якщо цінність миру вища за цінність суверенітету, то ми маємо втішатися миром і не згадувати про суверенітет.
Тобто, потрібно вимагати від Президента граничних умов "миру". Після яких дій Росії, після яких заяв Путіна, після яких дій "ополченців ДНР і ЛНР", після яких дій зрадників в українській владі Україна більше не прагнутиме миру?
Коли межа миру не означена, можна мирно втратити все. Будь-ласка, змусьте Президента означити межі "миру".
Звичайно, можна назвати Крим "окупованим", частину Донбасу – "зоною з особливостями самоврядування", а так звану "Новоросію" – "зоною з особливостями політичного ладу". Але суть від цього не змінюється. Це втрата частин суверенітету України.
Водночас прямий конфлікт з Президентом суспільству вочевидь потрібно заморозити. Справді, якщо сьогоднішній "мир" це прерогатива Президента, то все, що ми можемо, це тільки критикувати його дії. А Президент буде виправдовуватися і гнути свою лінію. А ми будемо наполягати. Це лише втрата часу намарно. Окрім того, конфлікт між "партією миру" і "партією війни" призведе до розколу серед політиків, якого, до честі сьогоднішніх кандидатів в депутати, вони намагаються уникати. Все одно це безперспективно, бо вимагає затрати великих зусиль, і безлічі соціальної енергетики.
Я думаю варто вчинити так, як пропонував Турчинов, – дати Президенту декілька тижнів і побачити, до чого приведе цей "мир". Але незалежно від цього нам потрібно вже, негайно перейти до мобілізації українців на роботу по підвищенню обороноздатності країни.
Водночас нашим найочевиднішим завданням – є змінити риторику в ЗМІ. Нам потрібно повернути "кислі контексти" – про економічні реформи, про люстрацію, про боротьбу з корупцією, про конституційну реформу, про суть самоврядування на Донбасі і на решті території країни, про припинення розкрадання країни, яке продовжують поплічники кривавого колишнього Президента.
Чи можлива зараз розмова про економічні реформи, про люстрацію та боротьбу з корупцією?
Для мене особисто – таке питання є дуже дивним. А коли ж ще про це говорити? Мир, який пропонує Президент, – це мир для більшості патріотичних українців. Для представників колишнього режиму влади, для зрадників країни, для корупціонерів, для олігархів ніякого миру бути не повинно. Якщо у нас навіть настане "мир" на Сході України, то це означає, що війна контрреволюційна має перетворитися на війну революційну. Миру не буде в будь-якому разі.
Чи можливо зараз говорити про конституційну реформу?
У нас є дві частини країни, які визнані особливими зонами: "окупований Крим" і частина Донбасу з "особливостями самоврядування", які Конституцією не передбачені. Якщо це так, то чому мовчать наші правники? Чому вони закривають на це очі? Хіба це не підстава для обговорення цих питань в контексті конституційної реформи?
Той же троль в моєму блозі доводив, що у нас ідеальна Конституція і не потрібно перетворювати її на трансформер. Так, справді, ми унікальна країна в світі, яка змінювала свою Конституцію впродовж 23 років більше 4 разів.
Але це ми робили лише тому, що маємо недолугу політичну еліту, яка конфігурує Конституцію під поточну ситуацію і під кон'юнктуру розподілу повноважень у владі відповідно до актуальних політичних розкладів. Ми жодного разу не спромоглися поглянути на майбутній світ так, щоб прийняти Конституцію хоча б років на 50. Допоки наша контреліта не готова вести дискусію щодо Конституції на стратегічно-цивілізаційному рівні, доти ми змушені змиритися, що наша Конституція буде "трансформером".
Змінити риторику в ЗМІ впродовж виборчої кампанії критично необхідно. Нам потрібно повернути "кислі контексти" реформ, люстрації та боротьби з корупцією. Нам потрібно за всяку ціну намагатися вивести комунікацію про Конституцію на стратегічно-цивілізаційний рівень.
Інакше нас поглинуть конфлікти між війною та миром, що ще гірше, ніж сама війна.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
