ПОСТКОЛОНІАЛЬНА УКРАЇНА. Частина друга
Що таке трансцендентна складова суверенітету, розуміння якої виходить за межі очевидності? Якщо в першій частині мова йшла про іманентний суверенітет та іманентного суверена, то в цій поговоримо про трансцендентний суверенітет та трансцендентного суверена.
Проблема трансцендентного суверенітету
Смислове означення трансцендентного суверенітету постає як головна проблема суверенітету взагалі. Іманентний суверенітет це за великим рахунком суверенітет, що підтримується владою та капіталом, і він мало змінний сам по собі. А от трансцендентний суверенітет дуже динамічний, особливо в останній час. І цей трансцендентний суверенітет тягне за собою зміни іманентного суверенітету. Саме в уявленні про трансцендентність суверенітет зазнає змін.
В книзі "Імперія" Хардт та Негрі означують трансцендентний суверенітет як спосіб мислимої ідеальної суб'єктності (в даному разі колективної спільності), що проекціюється на простір та час у своєму вільному волевиявленні. Причому у їх розумінні свобода наділяється суверенітетом в процесі експансії. Тобто суверенітет це діяльна свобода, яка вміщає мислительну установку на експансію, що постійно прагне подолати фронтир – межу свободи.
В цій книзі автори говорять, що сучасний суверенітет отримав нову форму, створену рядом національних та наднаціональних органів, об'єднаних єдиною логікою управління. Ця нова форма має глобальний характер і являє собою нову Імперію, "імперію" з великої літери, світову Імперію. Імперський суверенітет повинен постійно долати межі як у своїх володіннях, так і на кордонах. Отже з їх міркувань можна вивести проблему, яка постає перед нами – проблему Світового Фронтиру.
В цьому сенсі виникає проблема поділу цього фронтиру на іманентний фронтир і трансцендентний фронтир. Іманентний Світовий Фронтир заданий обмеженням планети Земля і може бути подоланий виходом людства в космос, колонізацією Місяця, Марса і т.д. А от як подолати Трансцендентний Світовий Фронтир.
Головною проблемою трансцендентного суверенітету Світу є трансцендентний Світовий Фронтир. І тут автори згаданої книги говорять про згасання громадянського суспільства в старому розумінні – яке було співставлене державі і фундувалося націями. Трансцендентний Світовий Фронтир постає як не пов'язаний більше з уявною спільністю – світовим громадянським суспільством. Тобто громадянське суспільство світу в звичному розумінні не буде більш громадянським, бо воно більше не буде співставлене державам і не буде більше навіть наднаціональним.
Вочевидь трансцендентний суверенітет Світу потрібно розглядати як мережу самоуправних громад, які співставлені одна одній, співставлені все ще існуючим архаїчним державам і співставлені потужним світовим (в колишньому розумінні – транснаціональним) корпораціям. Отже трансцендентний суверенітет Світу це Мережева Громада Світу.
Зрозуміло, що коли ми говоримо про держави, нації чи народи-цивілізації, то на перспективу в масштабах світу все це вже працювати не буде. Потрібні інші уявлення. З іншого боку, намагання авторів згаданої книги уявляти світ як велику Імперію теж не дуже адекватні. Справа не в тому, що неможливо створити світову Імперію. Її навіть дуже можливо створити, об'єднавши весь світ у єдину глобальну економічну та політичну систему, прийнявши мультикультурність як спосіб культурних взаємин.
Але імперія це старе уявлення, яке означає: 1) наявність сильної влади, яка об'єднує різні нації; 2) наявність владного центру всередині імперостворюючої нації та безвладної периферії з колоніальних націй; 3) експансію від центру за межі периферії (фронтиру на території планети) і включення зафронтирного простору у склад нової периферії. Отже в нових уявленнях про Світового Трансцендентного Суверена як Імперії неадекватним виглядає все – 1) не буде сильної влади у її звичайному ієрархічному розумінні, не буде також націй імперських та націй колоніальних; 2) не буде більше центру чи навіть декількох центрів і периферії чи навіть декількох периферій; 3) не буде більше фронтирів у просторі планети, щодо яких можливо здійснювати територіальну експансію, відтак смисл експансії зміниться.
У традиційної імперії завжди іманентний фронтир. Якщо з'явилося щось принципово нове, то його потрібно і називати по-новому. В цьому сенсі принципово не буває мережевих імперій чи віртуальних імперій, бо там всі основні ознаки імперії зруйновані до її повного невпізнавання. Віртуальність та мережевий характер сучасного світу знищує саму основу можливості Імперії. Відтак Світова Імперія принципово не є можливою.
В світі лишилися окремі процеси імперіалізму – американський, європейський, китайський, ісламський та російський. Але імперії шляхом збройної експансії намагаються створювати лиш "ісламський світ" та "русский мир". Це архаїчні спроби, і як такі вони не матимуть успіху, лише витратять ресурси і заженуть себе в кризові ситуації. Ці архаїчні спроби виникли з однієї і тієї ж самої причини – низької якості трансцендентного суверену всередині цих цивілізацій.
Проблема трансцендентного суверена
Трансцендентний суверен це завжди деяка позиція поза іманенцією суверенітету, тобто це щось таке, що не можна матеріалізувати – державець, держава, нація чи народ. Трансцендентний суверен в мисленні здатних до узагальнення людей творить зміни, і відтак ці узагальнення завжди є діяльністно прогресуючими.
Трансцендентний суверен повинен мати уяву достатню для узагальнення наймасштабніших процесів, створення нових реальностей з новими смислами, куди можна спрямовувати соціальну енергію, та створення нових перспектив, які зазвичай пов'язані з тими чи іншими уявленнями про фронтир. Якщо трансцендентний суверен має обмежену уяву, погане мислення, відсутність здатності до масштабного узагальнення, він неодмінно прийде до архаїзації, реваншизму, ресентименту з його істеричними та агресивними наслідками.
Коли світ принципово змінюється, а ми зараз переживаємо саме такий час, старі звичні уявлення не працюють. Це означає, що саме ті цивілізації, де відсутня філософія чи хоча б філософствуюча література (зокрема фантастична), неспроможні створити нові уявлення про фронтир, нові смисли, нові перспективи. Такі нефілософствуючі цивілізації змушені крутитися навколо архаїчних смислів і спрямовувати туди соціальну енергію. Такі цивілізації змушені бачити лише традиційні фронтири і будувати щодо їх подолання лише архаїчні перспективи.
Трансцендентний суверен майбутнього – це світова мережева республіка поза національними культурами, релігіями, державами. Але яким має бути Трансцендентний Фронтир цієї республіки?
Чи може уявлення про цей Трансцендентний Фронтир мати, наприклад, Україна як колишня колонія Росії? Що для цього потрібно, чого зазвичай не вистачає постколоніальній країні? Що традиційно втрачає або не збирається здобувати постколоніальна країна, коли вона виходить зі складу імперії?
Аристократичну еліту, філософію, стратегію, теорію, науку, оригінальну культуру, передові технології (космос, нанотехнології, віртуальність тощо). Тобто все те, що частково було в імперії СРСР-Росія в її найкращі часи і було втрачене імперією з тих чи інших причин, коли колонія Україна змушена була вийти зі складу такої імперії.
Перш за все постколоніальна країна має поставити питання про можливість наявності в ній Трансцендентного Суверена – такої еліти, яка живе за принципами, а не за інтересами, яка в разі потреби вміє жертвувати приватним для суспільного, яка вміє мріяти, вміє масштабно мислити, вміє спрямовувати свої зусилля на продукування та впровадження інновацій. Це має бути еліта, яка не оглядається ні на кого і не чекає рішень ззовні, яка сама ставить перші і останні запитання та сама на них відповідає.
Навіщо в постколоніальній Україні філософія? Перш за все, відсутність власної філософії та власних філософських шкіл призвели Росію до загибелі. Причини розпаду СРСР, як і нинішньої війни Росії з Україною, одні і ті ж – нездатність російської еліти філософськи осягнути минуле, теперішнє та майбутнє і запропонувати нові смисли, нові перспективи, нові ідеї, нові мислительні установки. Глухий кут архаїзації, в який сьогодні зайшла Росія, це насідок саме відсутності філософського мислення у її еліти.
Єдина можливість для України вижити, особливо на тлі війни з Росією, це створити самотужки свою філософію – свої ідеї майбутнього, свої нові смисли, свої нові перспективи. Отже для України філософія це не питання престижу освіти чи якості кадрів, як це іноді говорять. Філософія для України це питання виживання в агресивному середовищі російської архаїзації.
Більше того, вся людська цивілізація сьогодні знаходиться у кризі. І доля людської цивілізації сьогодні вирішується саме в Україні. От саме тому Україна має щонайперше мислити за все людство, щоб вижити самій. Тобто українці мають знайти цивілізаційний вихід для всього людства, щоб знайти вихід для себе. В інших країнах це питання не стоїть так гостро – там люди не гинуть і економічна криза не є настільки актуальною.
Саме тому без філософії, без філософського мислення ніякі реформи в Україні не можуть бути успішними. І коли говориться про філософію, то не мається на увазі її освітня складова. Мається на увазі розгортання філософського процесу осмислення ситуації в країні та світі на клубному рівні, на рівні постійно діючих, конкуруючих та комунікуючих між собою філософських семінарів.
Українці мають досвід: ігнорування філософського осмислення світу в країні Фронтиру старого світу, яким власне і була завжди Україна, веде саме нашу країну до кризи, до війни, до руїни. Ігнорування цього досвіду веде країну до знищення.
Лише філософський контекст вперше створює можливість цивілізаційної стратегії для України. Мова йде не громадянську, національну чи державну стратегію, а саме про цивілізаційну. Ми живемо в такий час, коли йде війна за цінності людської цивілізації. Зокрема між Росією та Україною точиться війна за вибір між фундаменталізмом та конструктивізмом, між справедливістю та свободою, між колективним патерналізмом та індивідуальною гідністю, між сваволею та смислотворчою волею, між підданством та громадянством.
Цей вибір має саме стратегічний цивілізаційний характер. З цього вибору постають сценарії розвитку подій, моделі світовлаштування та суспільні моделі, візії майбутнього, нові смислотворчі горизонти зі своїми новими перспективами.
В цьому сенсі нам потрібно принципово змінити нашу науку. Мова йде не про збільшення фінансування чи структурну перебудову науки. Мова йде про глибинні зміни засадничого порядку, які безумовно призведуть до інституційної реформи науки. Це означає відмову від монополізму об'єктної науки, і випереджаючий розвиток, перше за все, теоретичної науки, конструктивної науки, феноменологічної науки. Критерієм цього має стати ситуація, коли українські теорії стануть знаними в світі. Причому рівновага між об'ємом гуманітарних та природничих теорій має бути закладена як засаднича вимога.
Це означає також повне відокремлення філософії від науки. З наукою має бути поєднане філософознавство. Філософія має розвиватися за самою нею розроблюваними критеріями. Наука в принципі не має диктувати філософії свої вимоги чи критерії ефективності. Жива філософія це процес, який не потрібно заганяти в наукові рамки. Критерієм успішності розвитку філософії має стати затребуваність філософських текстів з України у світі.
Саме жива філософія підтримує в суспільству атмосферу творчості, змагальності, драйву і масштабних домагань. В такій атмосфері може вільно розвиватися культура, яка має три джерела фінансування – мінімальне державне, більше від громади і щонайбільше від бізнесу. Культура, що живе на державному фінансуванні, не буває розвинутою та успішною. З ілюзіями про державну підтримку культури потрібно закінчувати.
Нарешті дотичним до трансценденції суверенітету є також розвиток технології, особливо в таких її напрямках, які принципово змінюють структуру цивілізаційних мотивацій. Такі технології ще називають перетворюючими. В останні роки перетворюючими технологіями були "технологія соціальних мереж", "технологія 3d-принтера" та "електромобіль". Можна прогнозувати наступні перетворюючі технології – нові джерела енергії, нові типи транспорту, нові біотехнології та генотехнології, нові з інших реальностей значною мірою конструктивні технології (віртуальні, нанотехнології).
Справжній потенціал віртуальних технологій більшість людей планети навіть уявити собі не можуть. Те ж саме і з нанотехнологіями – починаючи з їх народження до сьогодні більшість вчених навіть приблизно не можуть уявити, з чим вони мають справу. Ставитися до віртуальних технологій чи до нанотехнологій як до інших подібних технологій – це помилка. В Україні є дещо більше сильніше за ядерну зброю – це теорія виртуальності та теорія нанотехнологій, яких до речі немає ні в Росії, ні в Європі, ні в США. Вони вже є, їх просто можна використати.
Трансцендентний суверенітет як недомінуюча над іншими народами експансія
Імперський дискурс та колоніальний дискурс при всій їх схожості та взаємопов'язаності є різними. Імперський дискурс спрямований на вплив на світ, на домінування над народами імперії, на підтримку значущості держави та влади, на придушення свободи колоніальних народів та будь-яких індивідуальних проявів свободи. Колоніальний дискурс спрямований на підпорядкування, культурну вторинність (культурне плазування чи низькопоклонство), залежність оцінок, залежність ідей, неоригінальність концептів, брак нових мислительних установок.
Імперіалізм все ще може зберігатися в світі, але вже без імперій. Культурний імперіалізм можна розглядати як розповсюдження культури системного домінування всередині обмеженого кола цінностей та обмежуючих свободу мислительних установок. Водночас культурний імперіалізм долається цифровим суверенітетом та мережевим суверенітетом. Імперіалізм долається не всередині іманентного суверенітету, а саме всередині трансцендентного суверенітету.
В такому розумінні трансцендентний суверенітет виникає в іншому змістовному просторі, в іншій сфері – де неможливе матеріальне домінування. Трансцендентний суверенітет це найбільш справедливий суверенітет, бо на нього ніхто не зазіхає і йому немає чого протиставити, окрім такого ж самого трансцендентного суверенітету. Трансцендентний суверенітет в принципі не може домінувати над народами. Трансцендентний суверенітет це дієва свобода в інакших змістах, в нових смислах, в незнайомих перспективах.
Є певні уявлення, певні настанови, які дозволяють мені про говорити про можливість трансцендентного суверенітету для України.
Настанова перша. Подолання колоніального дискурсу є основною настановою для трансцендентного суверенітету. Тому всі заперечення щодо вище запропонованого трансцендентного суверенітету України можливі лише всередині колоніального дискурсу.
Настанова друга. Українці нічим не відрізняються від тих народів, які здатні до творення філософії, наукових теорій та нових технологій. Мова йде лише про рівень домагань дітей-юнаків-дорослих, а це річ, яка виховується суб'єктивно і штучно.
Настанова третя. Під час революції та війни в Україні все можливо. Але так буде недовго. Потрібно використати саме цей час.
Настанова четверта. Нове це війна зі старим. Нове це відкрита агресія щодо ретроградів та саботажників. Непогано було б розповсюдити люстрацію на ретроградів.
Настанова п'ята. В плані нової філософії, нової теорії, нових технологій не потрібно взагалі дивитися на Росію, бо це поганий приклад, потрібно конкурувати з США, Європою, Китаєм та Індією.
Трансцендентний суверен все більше переходить в кіберпростір. Кіберкультура не просто перетворює інші культури, вона їх робить залежними від себе. Тобто культура все більше створюється в кіберпросторі, а в соціальності національних спільнот вона лише поширюється. Якщо сьогодні щось не існує в кіберкультурі, то воно не існує і в культурі загалом.
Трансцендентний суверенітет пов'язаний з незалежною від іманентності капіталу на обслуговуючих його держав позицією. Трансцендентний суверен виникає в будь-якій позиції – політик, громадський діяч, журналіст, філософ, науковець, письменник. Дух живе, де хоче, ніщо матеріальне йому не указ.
Поки революція та війна в Україні, дух шукає місце тут для життя. Його потрібно лишень не прогнати, дати можливість йому вкоренитися і не дати його знищити. Про решту дух подбає сам.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
