МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ НОВИХ МІСЦЕВИХ ВЛАД
Нові місцеві влади, суттєво оновлені вперше після революції, можуть здобути нові можливості, якщо матимуть амбіції скористатися ними.
Василь Гацько у своєму блозі ставить питання радикально – "Що робитиме ціла Армія депутатів місцевих рад? Ви обирали. Є відповідь?"
Його контраргументи походять з недосконалості виборної системи влад місцевого рівня.
По-перше, відсутність чітких вимог до партійних програм, де обов'язково була би прописана політика місцевого рівня, яка би водночас ставила проблеми центрального рівня саме на місцевому рівні.
По-друге, виборче законодавство не передбачає необхідність формування більшості в місцевих радах та закріплення її у вигляді коаліційної угоди.
Можна додати ще й третє – виборче законодавство дуже мало регламентує створення виконавчих органів місцевої влади місцевими радами і контроль за ними, як це відбувається на центральному рівні.
Тобто з формальної точки зору повноваження місцевої влади дуже розмиті формально і дуже невизначені змістовно.
Водночас, як завжди в таких ситуаціях, на місцевому рівні все можливо, якщо тільки мати амбіції щось робити.
Самі лишень формальні умови важливі, але не так критично, як це вважає згаданий автор блогу.
Перше, найбільш важливе завдання місцевих влад повсюдно в Україні, – стати повноправним суб'єктом загальнодержавної політики. Це означає сформулювати вимоги до Конституції України в сфері децентралізації та досягнути визнання цих вимог центральною владою у вигляді такої редакції Конституції, яка описує справжню децентралізацію.
Минула місцева влада повністю діяла під тиском Президента або взагалі мало цікавилася своїми повноваженнями у новій редакції Конституції.
І це дуже дивно. Адже перше, чим має поцікавитися будь-який орган влади, – це своїми повноваженнями. Тим більше, коли на тлі розмов про розширення цих повноважень такого розширення не відбувається, а натомість створюються нові органи центрального контролю і обмеження місцевих влад.
Більше того, саме місцеві органи влади тепер мають повне право вимагати процесу Конституанти, тобто перезаснування держави Україна на основі публічного загальногромадянського процесу, який би творив нову Конституцію як загальносуспільну угоду, а не як змову еліт чи олігархічний консенсус.
Друге завдання – публічний аудит місцевих бюджетів не тільки з точки зору зловживань, а, перш за все, на предмет можливості виконання тих повноважень, які безпосередньо віднесені до місцевого рівня. Такий публічний аудит дозволить уникнути конфлікту з центром надалі або ж зафіксувати цей конфлікт і використати його для пришвидшення організації Конституанти.
Третє завдання – незалежно від ручного управління бюджетними ресурсами місцевої громади з центрального рівня знаходити спосіб формування власних фінансових можливостей регіону (міст, селищ і сел).
Це можна робити різним чином, зокрема через формування публічних фондів цільового призначення, через які здійснювати фінансування публічних програм та навіть нормативних статей бюджетних видатків.
Четверте завдання, яке іноді дуже заперечується деякими економічними експертами – повернення грошей бізнесу в місця його базування. Сьогодні багато крупних бізнесменів перевели реєстрацію своїх бізнесів до Києва, де й сплачують податки. Для місцевих бюджетів це втрати. Україні потрібні не стільки іноземні інвестиції в регіони, скільки, перш за все, інвестиції власного бізнесу в регіони.
Принцип має бути простий – де є власність, там платяться податки. Бо там, де є власність, використовуються природні ресурси (земля, водойми, повітря і т.д.) і штучні ресурси (інфраструктури, кадрові ресурси, техноструктури, облаштовані за публічні кошти простори і т.д.)
П'яте завдання – аудит земельних ресурсів включно з колишніми фактами незаконного його розподілу. Особливо це стосується крупних міст (Києва та обласних центрів) та прилеглих до них земельних територій обласного підпорядкування.
Вся земля, незаконно розподілена приватним власникам минулими рішеннями місцевих влад, має бути встановлена в окремому розділі земельного кадастру. Щодо такої незаконно отриманої землі має бути випрацювана особлива політика – амністія в обмін на ефективне використання. Там, де земля використовується неефективно, вона має публічно змінити власника, тобто повернута у публічну власність місцевої громади.
Шосте завдання – аудит місцевої (муніципальної) публічної власності, особливо тієї, яка була приватизована незаконно або яка використовується неефективно з точки зору місцевої громади.
Це непросте завдання, бо воно наражатиметься на судові позови з боку нових корпоративних власників. Але цих судових позовів не потрібно боятися, бо з точки зору місцевої громади її колишні муніципальні ресурси мають слугувати її інтересам, а не збагаченню окремих корпорацій.
Якщо публічний інтерес місцевої громади щодо колишніх публічних ресурсів новим власником не може бути забезпечений, то місцева громада може відмінити своє рішення в минулому і повернути таку власність до місцевої громади.
Сьоме завдання – участь місцевої громади у виконанні завдань центрального рівня, тобто все те, що обіцяли кандидати на виборах. В цьому сенсі, критично ставлячись до критики Гацько, можна сказати – місцева громада може зробити все: і "контрактну армію", і "високі заробітні плати та пенсії", і "справедливі тарифи". Просто місцеві громади не звикли брати на себе всі ці зобов'язання, оскільки центральна влада завжди їх на себе перебирала.
Але принцип субсидіарності, який в новій редакції Конституції згадується менше, ніж децентралізація, означає наступне – виконання публічної роботи якомога подалі від центру, де вона може бути виконана.
Якщо ми, українська громада, з місцевого рівня волонтерства змогли захищати країну, то вже зарплати та пенсії, тарифи чи контрактну армію з місцевого рівня ми точно зможемо робити. Принаймні місцева громада може зробити тут не менше, ніж центр.
Адже субсидіарність це і є принцип згідно з якими проблеми і завдання повинні вирішуватися на найнижчому, малому або віддаленому від центру рівні, на якому їх вирішення можливе і ефективне: відношення між центральною та місцевою владами повинні бути "субсидіарними" (допоміжними), а не "субординативними" (підрядними).
І чесно кажучи, немає особливого значення, що там було написано в програмах партій чи кандидатів на посади в місцевих владах. Робити потрібно саме це.
Відтак держава це здебільшого і є мережа громад, а не центральна влада.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
