ПІСЛЯ МІНСЬКОГО ФОРМАТУ
Фактично зараз мінський формат закінчився. Звичайно можна ще не раз зустрічатися в Мінську, але толку від того не буде ніякого.
З самого початку Мінські домовленості були приречені – Росія (а отже і ОРДЛО як безсуб'єктні утворення) не збиралася їх виконувати, а Україна не могла їх виконати.
Росія використовувала Мінський формат як спосіб тримати Україну "на гачку", постійно тиснучи і змушуючи втрачати ті чи інші частини суверенітету (територіального, конституційного, дипломатичного і т.д.).
Росія продовжувала мілітаризацію ОРДЛО, насичення її російськими офіцерами та військовими спеціалістами. Росія продовжувала управляти та організовувати війну на лінії розмежування ОРДЛО з неокупованою Україною.
Україна ж направду в особі влади спочатку дійсно збиралася Мінські домовленості виконувати. Якби не позиція української громади, то компрадорські народні депутати внесли би всі необхідні зміни в Конституцію щодо втрати суверенітету над територією ОРДЛО.
В цьому разі питання вважалося би вирішеним на міжнародному рівні, українська влада би говорила, що "альтернативи не було", а українці би продовжували терпіти терор і хаос в ОРДЛО. Санкції щодо Росії відмінили б. ОРДЛО поступово би інтегрувалися в Росію, а платила би за все це Україна. І тоді це була б лише проблема України, якій би міжнародна спільнота хіба що співчувала.
Саме непохитна позиція української громади не дозволила компрадорським народним депутатам здати частину суверенітету України ворогові.
Сьогодні українській владі вже практично неможливо пояснити українській громаді, чому нібито під час перемир'я продовжується війна. Адже якщо перемир'я порушується кожен день і гинуть люди, то це означає, що ніякого перемир'я немає, а є війна.
Але визнання війни для України на законодавчому рівні виявилося дуже складним завданням, яке не вирішене і досі.
Чи дозволив все-таки Мінський формат заморочити голову Росії, давши час для України створити потужну армію, достатню кількість зброї, повітряний щит і морський щит?
Це майбуть дуже велика військова таємниця, яку звичайно знають в Кремлі, але яка невідома українській громаді. Проте здається мені, що оскільки закликів до олігархів, середнього класу та активної громади "Все для фронту – все для перемоги" не було, то нічого таємного тут нема. Олігархічний дерибан в ситуації контрреволюції в принципі не допускає можливості достатньої підготовки до війни.
Олігархи та війна – це різні реальності. Олігархи не воюють і до війни не готуються. Олігархи можуть заробляти на війні, але коли ця війна локальна і їх безпосередньо не торкається. Безпосередня масштабна війна це кінець олігархії як явища і особиста втеча олігархів від війни.
Більше того, спроба переключити увагу суспільства з війни та перемоги на повернення полонених, це гра українських олігархів, які відвертають увагу від дійсно вартісних речей – від стратегії, від посилення армії та обороноздатності, від громадського контролю за державним бюджетом, за інфраструктурними банками, за бізнесом крупних політиків.
Полонених під час війни не повертають. Полонених повертають уже після війни. Це так влаштовано тому, що за будь-якого полоненого ворог може вимагати стратегічних поступок. Більше того, коли війна продовжується, кількість полонених постійно зростає. Звільнивши одних, ви будете змушені звільняти наступних. І так постійно, по колу. І саме тому на війні так не діють. Спочатку перемагають – так чи інакше – потім ведуть розмову про полонених.
Водночас допоки в Україні існує олігархія, війни з Росією Україні не виграти і окуповані території не повернути. Тому Мінський формат це олігархічний формат перемовин, коли представники українських олігархів безпосередньо були присутні на перемовинах. Процес повернення полонених це олігархічна гра на відволікання уваги від війни на перемогу.
Кінець Мінського формату спричинив ще одну спробу домовитися – нормандський формат. Чи зможе нормандський формат перемовин вирішити проблему ОРДЛО?
А що є такого в нормандському форматі, чого раніше не було в Мінському форматі? Ті ж учасники, ті ж посилання на Мінські домовленості, ті ж обіцянки Росії та України, які обидві сторони не збираються виконувати.
Не поступиться Росія своїми імперськими загарбницькими амбіціями, допоки не отримає відсіч України чи не розпадеться зсередини.
Не дасть українська громада компрадорській українській владі здати частину суверенітету в обмін на можливість українського олігархічного дерибану, гарантованого Росією.
Нормандський формат так само приречений на неуспіх, як і Мінський формат.
Сила долається лише силою. Перемога здобувається у власній війні, а не чужими санкціями.
Є ще й інший варіант, на якому сьогодні наполягає більшість експертів та притомних політиків – визнання ОРДЛО окупованою територією і припинення всіх відносин з нею – як офіційних, так і контрабандних.
Причому всіх чиновників, які під розмови, що Україна не може обійтися без вугілля з окупованої території, кришують контрабанду вугілля, потрібно притягти до кримінальної відповідальності як посібників ворога.
Існують декілька способів закуповувати вугілля такої ж або ще й вищої якості за прийнятну ціну. Правда ці способи не такі хабароємні – адже корупція в українські владі то поки що наше все. Причому деякі з цих способів альтернативної закупівлі вугілля навіть апробовані. Але компрадорським чиновникам теж дуже хочеться підтримувати окупований Донбас в обмін на особисті вигоди.
Українській громаді потрібно просто знати – товари з окупованої території обходяться нам надзвичайно дорого, бо їх ціна не в грошах, а в людських життях наших співвітчизників. Україна не може дозволити собі таких дорогих товарів.
В цьому сенсі українці ніколи не зможуть вирішити проблему російської окупації, поки вони будуть цю проблему вирішувати де завгодно по всьому світу, окрім власної країни.
Ні Мінський, ні нормандський формати не вирішують проблему російської окупації. Лише український формат може її вирішити. Проблему російської окупації можна вирішити лише всередині України.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
