ПРОБЛЕМИ ПОРЯДКУ ДЕННОГО
Хто і як формує порядок денний в Україні? Тобто, хто визначає, що робити перш за все, що робити потім, чого не робити взагалі і що замовчувати як завдання чи проблему?
Порядок денний це набір актуальних завдань, що підлягають безпосередньому вирішенню. На відміну від стратегічних завдань, які зазвичай не є публічними під час війни, тобто вирішуються поза порядком денним або спеціально в ньому маскуються як вирішення інших завдань, про що не має здогадатися ворог.
В часи революції, принаймні до квітня 2016-го року, порядок денний України диктував останній Майдан.
В часи контрреволюції порядок денний не є революційним, відтак в кращому разі його визначає власна влада, в гіршому – він визначається за межами країни: в Росії, в США, в ЄС і т.д.
Давайте подивимось на порядок денний позаминулого тижня. В статті "Минск-2. Хватит ли у Украины выдержки?" Ігоря Тишкевича. Там є перелік можливостей, які з'явилися в Україні в зв'язку з останніми подіями: 1) матеріали розслідування збитого Боїнга, які вказують на провину Росії; 2) атаки Росії в Сирії, які руйнують її домовленості з Заходом; 3) плутонієвий блеф Путіна; 4) заборона в Росії Меджлісу кримських татар; 5) ініціатива Меркель щодо нових санкцій Росії; 6) резолюція ПАРЄ, яка вперше означує Росію як агресора в Україні та неможливість виборів в так званих ЛДНР як на окупованих територіях України.
Жодна з цих подій не є ініційована Україною.
Навіть остання подія – резолюція ПАРЄ – не є власне повністю ініціативою Україна, бо там вона здебільшого боролась за вигідну їй редакцію документу. Більше того, прийнята резолюція ПАРЄ не підтримана українським Парламентом – окуповані українські території визнані такими в цій резолюції ПАРЄ, але не визнані такими в Україні. Тобто Україна поки що опирається внутрішньому законодавчому оформленню окупації територій так званих ЛНДР, що вже визнано в Європі.
Давайте подивимося на минулий тиждень: 1) берлінська зустріч в нормандському форматі. І знову – нульові українські ініціативи і нульовий результат, що заходилися рекламувати більшість українських ЗМІ як чергове досягнення української влади; 2) прийнятий бюджет та інші нові рішення в Парламенті, де найбільш значимим є найменш обговорюваний в українських ЗМІ закон Оксани Сироїд про окупацію; 3) перехресний допит колишніх представників "правлячої партії" Медяника та Ландика, де найбільш важлива інформація майже не обговорюється в ЗМІ.
Ця найбільш важлива інформація – деякі представники Партії Регіонів знали, що готується агресія Росії проти України – фактично замовчується в українських ЗМІ.
Вдумайтесь – це найсправжнісінська класична державна зрада членів неіснуючої вже партії, значна частина яких знаходиться в нинішньому Парламенті.
Ця інформація не стала приводом ні для заяв і нових позовів Генпрокурора, ні для заяв політичних партій, ні для реакції Президента.
Журналісти і експерти більше обговорюють звільнення з-під варти пана Медяника, ніби це в такому разі більш важливо.
З цього приводу в мене стався конфлікт в прямому ефірі телеканалу "112 Україна" 22-го жовтня 2016-го року, де мені довелось коментувати прес-конференцію Генпрокурора Луценко з іншого (чисто піарного) приводу.
Суть конфлікту полягала у тому, що я намагався змінити порядок денний цього телеканалу – тобто пояснити журналістам, що питання звільнення Медяника з-під варти є менш важливим, ніж інформація про знання колишніх регіоналів про агресію Росії проти України задовго до її настання. При цьому журналісти продовжували опиратися і диктувати мені заданий порядок денний телеканалу.
Я просто фізично відчув неможливість опиратися диктату чужого порядку денного – знаю, що пропонована журналістами постановка питання це маніпуляція, намагаюся довести це журналістам, з усіх сил намагаюся довести точку зору рефлексивну, масштабну і більш важливу для української громади, і через опір журналістів не можу цього зробити.
Нажаль, українське телебачення в плані представлення позиції громади скурвилося.
Телеканал "112 Україна" залишався фактично останнім більш-менш зрівноваженим, де кожному гостю давалася можливість викласти свою точку зору без форматної цензури, як це відбувається на так званих ток-шоу інших телеканалів.
Але окрім форматної цензури, існує ще і цензура порядку денного – ти мусиш коментувати лише ті події, що запропоновані телеканалом, тобто попередньо сконструйовані і продумані кимось для телеканалу.
Але якщо телепередача перетворюється на суцільний конфлікт за порядок денний з позиції громади проти провладної (вирішальним чином олігархічної) позиції, то участь в телеефірах все більше втрачає сенс для експертів, що знаходяться на позиції громади.
Якщо телеканали не змінять власну редакційну політику найближчим часом, то нас чекають проблеми в медіа-просторі, які нам знайомі вже двічі, – з часів процесу "Україна без Кучми" і з часів режиму Кривавого Президента. Українці ж бо люблять ставити граблі якнайзручніше для гуль на лобі.
В каламутному болоті українського публічного простору з втраченими змістовними та етичними орієнтирами тепер можливі будь-які провокації. Міфічні українські хакери нібито зламали пошту Суркова і виклали документ про нібито плани провокацій Росії проти України.
От тільки читаючи цей документ неможливо зрозуміти, в адміністрації якого президента цей документи був написаний – російського, щоб дійсно здійснити це, чи українського, щоб зганьбити своїх опонентів і применшити кричущість проблем Президента і його оточення: раз проблеми згадує ворог, то їх критика всередині України на користь ворогу.
Політтехнології чужими руками і через використання опонентів втемну – гібридний порядок денний як наслідок гібридної війни, гібридного мислення і гібридних дій.
Порядок денний у гібридному світі щодо російсько-української війни не диктує Україна – навпаки, це Україні диктують чужий порядок денний. Єдиний спосіб диктувати власний порядок денний – це українські ініціативи, тобто постійне генерування в Україні важливих подій, які змушуватимуть реагувати на них Росію, ЄС та США.
Українська влада не здатна (не може, не бажає, не вміє) здійснювати власні ініціативи та генерувати власний порядок денний. Водночас українська громада, перебуваючи в соціальній депресії та штучно створеній дезорієнтації, не може нав'язати свій порядок денний владі.
Тому Україна втратила будь-яку ініціативу в формуванні власного порядку денного щодо міжнародних подій. Натомість українська влада затрачує великі зусилля для контролю внутрішнього порядку денного через піар і політтехнології владних органів та через диктат поряду денного у ЗМІ.
Не зламавши цю схему, неможливо ні розуміти, що відбувається в Україні і в світі, ні аналізувати події, ні генерувати власні ініціативи.
Українська громада має повернути вплив на формування порядку денного через створення власних ініціатив.
Потрібні ініціативи від громади, потрібний громадянський порядок денний, який би можна було диктувати владі та просувати у ЗМІ.
Світ суцільних гібридів – це гібридний світ. Хочеться справжнього світу від справжніх людей зі справжнім мисленням, справжніми словами і справжніми діями.
Гібридний світ руйнується не лише автентичним і архаїчним, тобто "вагомо, грубо, наочно". Гібридний світ руйнується також по-новому справжнім і більш складним – майстерно, витончено і неочевидно.
