ПІДХОДИ ДО ОБГОВОРЕННЯ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ
Як обговорювати Велику Війну? Звичайно війна це дуже актуальна і дражлива тема. Але от що ця тема все ще буде цікавити українців після майже трьох років війни, було дещо несподівано. Можливо тут причина в тому, що наша російсько-українська війна все ще не сприймається як Велика Війна. Як би там не було, але доволі широка дискусія щодо моєї останньої статті мене трохи здивувала.
Завдячуючи волонтерським зусиллям Сергія Жигинаса ми маємо в Україні смислоконструктор і смисловий архів, який дозволяє реконструювати смислову частину цієї дискусії. І в процесі аналізу цієї дискусії було виявлено декілька проблемних уявлень, з якими хотілось би попрацювати.
Хто хоче Великої Війни?
В 1961-му році на вірші Євгена Євтушенко (після його поїздки за кордон, де його постійно про це запитували) композитор Едуард Колмановський написав музику, і вийшла відома радянська пісня "Хотят ли русские войны?", яку вперше в тому ж році виконав Марк Бернес.
Сьогодні зміст цієї пісні оцінюється геть не так, як він оцінювався в радянські часи. Пацифістська риторика Євтушенко переконувала більшість радянських людей, можливо навіть частину іноземців в тому, що росіяни війни не хочуть.
Але як бути з іншими 15-ма республіками СРСР? Сама по собі шовіністична генералізація в назві вже підривала довіру до цієї пісні. Хіба всі громадяни в СРСР були "русские"? Тож виходить розуміння змісту вірша у неросіян завжди було трохи інше, ніж той зміст, який прямо вкладав у нього Євтушенко.
"Русские" не хотіли війни на початку 60-их років, бо вони були на вершині своєї могутності і на максимумі успіхів в науці і технологіях: 1) СРСР переможець у Другій світовій (точніше у Великій Вітчизняній) війні; 2) Пів-Європи (соціалістичні країни) знаходилося під владою СРСР (брежнєвська концепція їх обмеженого суверенітету); 3) СРСР домінує в світовій науці та технологіях (зокрема завдяки вкраденим досягненням переможеної Німеччини); 4) Світ поділено фактично навпіл – між США та СРСР; 5) Росіяни домінуюча нація в СРСР, тому СРСР це фактично "русские" – так радянських людей і сприймали здебільшого за кордоном; 6) всі решта націй, що були по суті колоніями, поглиналися концепцією нової історичної спільності "радянський народ".
Тобто "русские" не хотіли війни не тому, що мали багато жертв у попередній війні і не хочуть знову жертв, як це співається у згаданій пісні. "Русские" не хотіли війни, тому що їх влаштовувала наявна світобудова. З їх точки зору, все було справедливо. А там, де було несправедливо, вони сподівалися перерозподілити сфери впливу шляхом політичної експансії без великих війн.
І поступово "русские", що ще на початку 60-тих не хотіли війни, вже до середини 60-тих змінили своє бачення (Карибська криза, війна у В'єтнамі і т.д.), але це якось не відбилося в піснях.
Водночас саме тоді розпочинається активна фаза Холодної війни, і перед СРСР постає питання – чи зможе він виграти цю війну, не вступаючи в неї. Відповідь Політбюро ЦК КПРС була – очевидною. У війну потрібно вступати.
Отже ціла серія локальних військових конфліктів, економічна війна зі всякими ембарго, інформаційна війна (її називали в СРСР ідеологічною), культурна війна (джинси, рок, електротехніка і т.д.) – все це моменти драматичної Холодної війни.
СРСР цю війну програв і розпався. Поки в 90-ті роки Росія розбиралася зі спадком СРСР, несправедливість для "русских" була мало помітна. Але вже в 2000-ні росіянам стало зрозуміло – в мирній конкуренції їм Захід не наздогнати ніколи.
Тому всі зароблені на високих цінах на енергоносії гроші за 2000-ні роки Росія вкладає не у гуманітарну освіту громадян, не у проривні технології, не у розвиток фундаментальної науки, а у підготовку до війни.
Формально Росія може сказати, і Путін це постійно повторює, що Росія війни не хоче.
Але, як не дивно, Гітлер теж не хотів війни – він хотів тільки, щоб йому віддали всі європейські території, яких він забажає, а ще хотів знищити німецьких євреїв. І якби це йому вдалося без війни, то війни, скоріше за все, і не було б.
Путін так само хоче, щоб йому віддали всі території, над якими Росія була імперією чи мала домінуючий вплив. За цих умов Росія, скоріш за все, війни не ініціюватиме. І про це теж в Росії складуть якусь пісню.
Так само і Ісламський світ хоче нидіти у власній архаїзації, але при цьому демографічним чином через емігрантів поширювати свою архаїчність на решту світу, в ідеалі обертаючи решту світу в Іслам. Якщо світ на це погодиться, то ісламської війни (і терору), скоріш за все, теж не буде.
Тому, як би там не було, і що б не говорили політичні лідери – саме Росія і саме Ісламський світ хочуть війни.
В чому головна причина можливої Великої Війни?
Це не абстрактне теоретичне питання. Це питання походить з надмірної кількості критики щодо тих, хто пишуть про війну – нібито ті, хто пишуть про війну і є тими, хто просуває цю ідею.
Абстрактний пацифізм це ніби якась магія чи ритуальні танці з бубнами – не говоріть про війну, щоб її не накликати. Війна це не дія злих демонів. Війна це дія людей в їх організованій подобі – тобто дія цивілізацій.
Суспільство це актуальна (тепер і тут) спільнота, а цивілізація це спільнота тягла в часі (як мінімум років 500-600). Зараз світ переходить від кількох цивілізацій до єдиної людської цивілізації. Окремі цивілізації, як от Росія, Ісламський світ чи навіть Китай, цьому опираються. Саме тому війна дуже імовірна.
Сторони війни чи основні супротивники майбутньої війни по-різному віддаляються від прогресу та процесу інтеграції людства. Глобалізацію зазвичай розуміють в протиставленні локалізації. Але цивілізаційна нерівномірність не дає змоги всім цивілізаціям однаково користатися наслідками глобалізації.
Неспроможність Росії та Ісламського світу до глобалізації та проривного розвитку разом з Західним світом призводить до їх агресування та до поглиблення радикальної архаїзації в гуманітарних аспектах.
Агресування – новий термін, що використовується у Росії, але ще не набув статусу поняття. Агресування це використання масового ресентименту (перекладання на інших причин своїх невдач, недоліків та проблем) у вигляді свідомого масового поширення агресії в суспільстві з конструюванням безпосереднього "ворога" як носія та ініціатора цих проблем.
Вороги Росії не тільки Захід, але також і ті, хто хоче розвиватися разом з Західним світом. В Росії вони називаються "агентами", по відношенню до яких Західні країни (і зокрема, США) є "кураторами".
Іноді вдається поставити пряме запитання до росіян з боку українців – ну добре, ми не хочемо бути "агентами" Заходу, але чи у вас якийсь світовий проект і якесь краще майбутнє, ніж те, що пропонує Захід.
Відповідь росіян просто шокує – треба наслідувати архаїчні цінності (пам'ять про минуле, зокрема про минулу війну; православна релігія; російська мова) і треба бути разом з Росією, а не з Заходом. "Русский мир" це архаїчний світ минулого, де головними є природні ресурси, релігія, мова і агресія щодо Заходу. Принаймні це той варіант "Русского мира", який транслюється масовою пропагандою в Росії
Таке майбутнє просто ідіотичне. Тому розмова іноземців з росіянами зазвичай заходить у глухий кут. Проблема не в тому, що відбувається комунікативне відторгнення росіян від решти світу. Проблема в тому, що ані "колективний розум" серед ідіотизованої маси в Росії неможливий, ані які-небудь прориви жертовних інтелектуалів через корпоративну організацію всередині країни теж неможливі.
Найбільш просунуті росіяни говорять так: "Русский мир" це те ж саме, що "Західний світ", але при цьому головна в світі Росія.
А чого це раптом Росія має бути головною? Тому що у неї є ядерна зброя? Але не тільки у неї є ядерна зброя. Які масштабні інновації Росія пропонує світові, які перспективи для людської цивілізації вона пропонує, адже критики ліберальної демократії, якою займаються в Росії, тут недостатньо, потрібні позитивні картини нового світу.
Масштабна причина Великої Війни полягає у сприйнятті окремими цивілізаціями світового розвитку як несправедливого для них. Це ж не просто світовий розвиток, це розвиток Західної цивілізації, в якому Росії та Ісламський світ конкурувати мирно не здатні.
Якби цей розвиток спричинила Росія чи Ісламський світ, або хоча б Західна цивілізація сповільнювала цей розвиток, чекаючи на готовність до розвитку Росії та Ісламського світу, то це було б, з їх точки зору, справедливо.
Але суть розвитку полягає у тому, що його неможливо сповільнити – він або відбувається проривно, як останні декілька років, чи світ знаходиться у стагнації, як років 15-20 перед тим.
Саме 20-річна стагнація (1991-2011) породила цей проривний розвиток. Це відбулося тому, що за цей період з'явилося багато інтелектуалів, які це відчули, і почали шляхом зречення і особистих жертв готувати майбутній інноваційний світовий прорив.
Оскільки це неможливо було зробити через архаїчні держави, то це було зроблено через корпорації. І та країна (а це США), де корпорації були найбільш незалежними від держав, стала лідером в цьому процесі, надавши жертовним інтелектуалам ринкові ресурси.
Тобто Росія та Ісламський світ, будучи ініціаторами Великої Війни, зовсім не є суб'єктами майбутнього, що має настати після війни. Росія не будує післявоєнний світ, і все, що має бути в післявоєнному світі, сьогодні створюють США. Подобається це кому-небудь чи ні, але навіть Європа не творить післявоєнний світ. Китай в цьому процесі поки що "великий спостерігач".
Чи є у Великої Війни суб'єкт?
Велика Війна має проблемний характер в плані суб'єктності. Зазвичай суб'єктом війни рахується агресор, тобто її ініціатор.
Отже проблемне питання доволі складне – чи завжди суб'єктним є ініціатор війни?
Ні, не завжди.
Щоб бути суб'єктом війни і претендувати на архітектора повоєнного світу, ініціатор війни має бути на стороні розвитку, на стороні прогресу, з наявним позитивним образом майбутнього. Архаїзований та агресований ініціатор війни не має шансу виграти її – в гіршому (у його викривленій логіці кращому) разі він має нашс лише програти разом з усіма (ядерне знищення світу Росією).
Звичайно, Росія та Ісламський світ можуть сказати, що їм не залишили шансів на виживання у своїй (хоча і архаїчній, але аутентичній) ідентичності. Тобто майбутня Велика Війна це війна цивілізаційної безвиході, війна відчаю.
Китай взяв курс на те, щоб догнати і перегнати Західний світ у розвитку. Вдасться це чи не вдасться, але саме тому у Китаю немає такого відчуття світової несправедливості. Саме тому у Китаї немає такого процесу агресування, який є у Росії та в Ісламському світі. Водночас інновативний тренд Китаю не є міцним. Гуманітарна архаїзація в Китаї теж має дуже глибокі причини.
Тобто приклад Китаю показує, що архаїзація не є невідворотною реакцією на проривний розвиток Західного світу. Про невідворотність агресивної реакції може говорити Ісламський світ, але не Росія, де колосальний запас природних ресурсів.
Росія, правда може сказати, що її інтелект висмоктав Західний світ. Але ж хто їй заважав створити умови для роботи власних інтелектуалів?
Ініціатор війни з'являється тоді, коли свідомість (рефлексивна чи навіть мало рефлексивна, повсякденна) приходить до висновку сама чи підштовхується до цього висновку масовою пропагандою – є цінності вищі за окреме життя чи навіть за багато мільйонів життів.
Тобто ініціатор війни з'являється тоді, коли постає питання про виживання якої-небудь цілої цивілізації (або нації, що претендує на те, щоб бути цивілізацією) у її наявній ідентичності. Цінність виживання (і розвитку) цивілізації вища за цінність окремого життя чи навіть значної частини життів цієї цивілізації.
В своїй роботі "Основи цивілізаційної антропології" я показую, що є три різні рівні етики – індивідуальний рівень, внутріцивілізаційний рівень та міжцивілізаційний рівень. Ці рівні етики неможливо ототожнити в жодному з аспектів. У внутріцивілізаційній етиці цінність життя окремого індивіда чи навіть маси індивідуальних життів не є абсолютною. Так само, як у міжцивілізаційній етиці цінність окремої цивілізації не є абсолютною.
Ініціатором війни виступають зазвичай цивілізації, які потерпають від проривного розвитку світу найбільше і розглядають такий розвиток як знищення себе у своїй самості, тобто у своїй наявній ідентичності.
Прочитайте уважно інтерв'ю Петра Щедровицього і зверніть увагу на те, про що він не говорить. А не говорить він про політику. Він з останніх сил через апеляцію до чисто гуманітарного уявлення про формальний розвиток намагається відвернути Росію від архаїзації. Він ніби говорить – розвиток і наступна технологічна революції невідворотні, якщо це не зробить Росія, то це зробить хтось інший.
Суб'єктом Великої Війни має стати суб'єкт наступної технологічної революції (Петро Щедровицький називає її промисловою (індустріальною), хоча вона може бути і постіндустріальною). Як стверджує Петро Щедровицький, вимоги до цього суб'єкта такі – він має синхронізувати темп технологічної революції з темпом соціальної адаптації до технологічних змін.
Отже, суб'єкт Великої Війни невідомий. І цей суб'єкт творить не суспільство, а колективна спільнота, що є амбітною вийти на рівень цивілізації.
Суб'єктна суть війни, перш за все світової, у тому, що тієї Верховної Сволоти, яка планує знищити масу людей, щоб змінити світ, не існує. Кожен з супротивників переслідує цілі власної цивілізації, і майже ніхто з них в процесі війни не обстоює в цьому процесі інтереси всього людства.
Суб'єктність Великої Війни має бути дуже драматичною. США зможуть втримати світову суб'єктність через внутрішню громадянську війну, яка зробить їх більш потужнішими та інноваційнішими. А Європа, скоріш за все, втратить свою традиційну для неї в історичному процесі суб'єктність: вона буде розколота і значно пошматована Ісламським світом та Росією.
На історичну арену вийшов новий суб'єкт. Можливо уявити собі незриму світову мережу інтелектуалів, винахідників та натхненників нових перспектив, які вже зараз будують новий післявоєнний світ, створюють нові перспективи його розвитку. Можна сказати, що ця інтелектуальна мережа і є суб'єктом Великої Війни. Але не вони є ініціатором цієї війни, не вони її накликають, не вони її готують. Вони готують світ до повоєнних перспектив.
Чи може Україна стати суб'єктом Великої Війни?
Я з усіх сил намагаюся дивитися рівноважно на цивілізації світу.
Але я не бачу жодного аспекту моральної переваги Росії в її ініціативі щодо "війни відчаю", "війни архаїзації", "війни ресентименту". Я не бачу жодної можливості для Росії стати суб'єктом післявоєнного світу.
Ісламський світ надто архаїчний він, щоб бути суб'єктом хоча б самого себе, не говорячи вже про цілий світ. Мораль вільного ісламу нажаль не домінує серед мусульман, а мораль фундаменталістського ісламу не дає Ісламському світу моральних переваг у Великій Війні.
Чи має таку моральну перевагу Україна? Чи може Україна стати суб'єктом післявоєнного світу?
Поки що і все ще ні.
Українці відмовилися від жертовного захисту своєї території. Українці відмовилися від знищення олігархії і продовжують перебувати в олігархічному рабстві. Українці остерігаються впроваджувати соціальні інновації, які постійно виникають в країні, тому що бояться бути першими в чому-небудь.
Менш значимим є те, що українці ігнорують радикальну боротьбу з корупцією і не вірять у державу як таку, бо можливо не держава буде основною силою найближчого майбутнього.
Масовий страх звиклих до комфорту споживачів, олігархічне рабство та відмова від радикальних інновацій це дуже погано для початку війни.
У нас, українців, не так багато часу, що отримати моральну перевагу та високий інноваційний потенціал у майбутній Великій Війні.
Моральна перевага та суб'єктність повоєнного світу Україною може бути здобута винятково соціальними інноваціями, які не дивлячись на жодні втрати і зволікання все ще тут можливі.
Водночас долі суспільства та держави в Україні під час Великої Війни повністю розійдуться.
Інтелектуально-волонтерська мережа України як складова частина Світової Інтелектуальної Мережі вже існує. І саме вона буде поступово ставати домінуючою.
Але держава Україна можна ще поборотися за суб'єктність архаїчного способу організації (держави) серед інших держав.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
