ОЛІГАРХІЧНИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА НЕКОМПЕТЕНТНИЙ ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ

Український Парламент був і залишається олігархічним, незважаючи на вкрай некомпетентну заяву Прем'єр-міністра України за кордоном з цього приводу.

Така заява є скоріше некомпетентною, ніж брехливою, оскільки Прем'єр-міністр щиро вірить, що це так. Вочевидь саме відсутність справжньої вищої освіти у нашого Прем'єра не дозволяє робити йому політологічні висновки щодо політичної системи країни.

Прем'єр-міністр України, перебуваючи в Брюсселі під час присвяченої економічному розвитку України конференції, відповідаючи на запитання, чи повертаються назад олігархи, констатував, що український Парламент не контролюють олігархи, а натомість там є ряд деструктивних політичних діячів.

Хто такий олігарх?

Давайте з політологічної точки зору уточнимо вже вкотре, хто такий олігарх, осучаснивши мої попередні менш розлогі визначення.

Олігарх це бізнесмен-політик з такими характеризуючими ознаками:

- має системний, часто інфраструктурний, бізнес, який так чи інакше пов'язаний з державним бюджетом, муніципальними бюджетами та залежить від стратегічних державних макроекономічних рішень;

- має великий за обсягом статок, що дозволяє йому серйозно впливати на економіку та політику цілої країни;

- корупційним чином фінансує свою фракцію чи парламентську групу для впливу на Парламент;

- корупційним чином фінансує свого міністра, міністрів чи їх заступників для лобіювання інтересів в Уряді;

- має корупційний вплив на судові органи країни або спроможність вирішувати проблеми в закордонних судах;

- має свої медіа (впливовий телеканал чи телеканали, радіостанції, газети, Інтернет-видання, а останнім часом навіть своїх блогерів та "тролів" для роботи в соціальних мережах);

- має свій мозковий центр (центри) для виконання робіт з креативними ознаками (рідше інтелектуального змісту);

- займається політичними інтригами, організовує платні загальнонаціональні та локальні громадські протести, час від часу підкуповує системно непрацюючих на нього політиків, експертів, журналістів, блогерів;

- періодично вирішує свої питання з Президентом, Прем'єр-міністром, Головою Верховної Ради (вхожий до них);

- влаштовує періодичні зустрічі (сходняки) з такими ж, як він сам, олігархами, потрапити на які можна лише за однієї умови – коли інші олігархи визнають тебе олігархом;

- відтак зневажливо ставиться до громади, експертів, корумпованих ним політиків та чиновників, повсякчас розглядаючи їх як біомасу або власну обслугу, вважаючи, що нема за що поважати людей, яких ти купив;

- знаходиться в публічній тіні, заперечує свій статус олігарха і в рідких інтерв'ю чи виступах намагається довести, що він корупційним чином на політику не впливає.

Потрібно також сказати про ще одну суттєву інтегральну ознаку, яка списана з російської дійсності, застосовувалася Кривавим Президентом, що майже став новим олігархом, а тепер застосовується олігархом-Президентом Порошенком. Отже ця ознака доволі прикметна для сучасної ситуації.

Це – концентрація олігархії в особі олігарха-Президента, який визначає олігархічну політику як державну політику, здійснює перерозподіл олігархічних активів на свою користь, допоки олігархи йому це дозволяють, та виступає міжолігархічним арбітром.

Ноу-хау олігарха-Президента Порошенка полягає у декількох державно-олігархічних інноваціях, які малоосвічений Кривавий Президент навіть не додумався здійснити:

- для запобігання міжолігархічним конфліктам, які, як відомо, призводять до Майдану, олігархом-Президентом був укладений олігархічний консенсус між олігархами;

- цей олігархічний консенсус передбачає зосередження всієї політичної влади в руках олігарха-Президента, ослаблення ролі Парламенту (відсутність де-юре Коаліції і дія під диктатом олігарха-Президента), незаконно обраний Уряд з некомпетентним Прем'єр-міністром, який теж діє по команді олігарха-Президента;

- оскільки олігарх-Президент має те, чого не мав Кривавий Президент, – постійно підтримувану в актуальному режимі війну, – він здатен посилаючись на це та підбурюючи відповідні громадські настрої, здійснювати тиск на інших олігархів та досягати перерозподілу їх власності під прикриттям держави в своїх інтересах;

- до основних впливів на Парламент, Уряд, державний та муніципальні бюджети, нинішній олігарх-Президент додав вплив на НБУ та банківську політику, яка призвела до винищення українських банків на користь російських банків та до перерозподілу деяких олігархічних банків в державу власність (санації їх за державний кошт, а потім перепродаж тому, хто дасть найбільшу ціну, відкат від якої отримає вгадайте хто);

- у відповідь на спробу створення приватних армій олігархами на тлі війни олігарх-Президент запровадив обмеження тих приватних армій, які контролюють його конкуренти, залишивши дієвими тільки ті приватні армії, які належать його прибічникам;

- концентрація медіа-ресурсів в руках або під безпосереднім впливом олігарха-Президента та заміна явної (персонально-змістовної) цензури на форматну цензуру на телебаченні, найм блогерів та "тролів" (так званих "порохоботів").

Це основні, саме характеризуючі ознаки, сучасного українського олігарха, найбільшим з яких сьогодні є олігарх-Президент Порошенко.

Президент Порошенко є сучасним олігархом, який не тільки має класичні риси, але здобув і нові, які роблять його вплив в Україні співмірним з впливом олігарха-Президента в Росії.

Чи добре це для України? На перший погляд, можна сказати, що для того, щоб здолати монстра, потрібен інший монстр. Але це не так? Тобто вбити дракона не може герой, який ще до вбивства не здатен опиратися драконовій суті. Тільки коли монстр долається чесним та гідним людом, у країни є позитивна перспектива жити без монстра. Інакше на місце одного монстра просто прийде інший монстр.

Чому Парламент надзвичайно олігархічний?

Давайте чітко і ясно сформулюємо, чому ж Парламент все-таки є олігархічний.

1. Ще в момент створення Фракції "Блок Петра Порошенка" було здійснено порушення принципу розподілу влад – Президент як протовиконавча (в Україні) влада має бути відділений від Парламенту як законодавчої влади. Тобто сама суть так званої Коаліції в докризовий час (осінь 2015 – весна 2016-го) та в післякризовий час (млява хронічна криза) лишалася олігархічною. Домінуючий вплив олігарха-Президента на Парламент це і є найбільш очевидна олігархізація Парламенту.

2. В нинішньому Парламенті де-юре (а у важливих питаннях навіть де-факто) відсутня Коаліція. Те, що українська громада закриває на це очі і не бажає переобирати Парламент під час війни, ніяк не змінює цього факту. Тобто на політичному рівні ми маємо незаконну корупційним чином підтримувану Коаліцію. Те, що олігархічні ЗМІ та безліч політиків на чолі з олігархом-Президентом нехтують факти записів Онищенка, викривальних матеріалів Лещенка та інших експертів та журналістів, ніяк не змінює факту, який відомий всій українській громаді – ми маємо ad-hoc створювану для важливих голосувань корупційну парламентську більшість саме тому, що не маємо де-юре і де-факто Коаліції.

3. Ми маємо незаконно, тобто з порушенням норм Регламенту обраний Уряд. Сам некомпетентний Прем'єр-міністр України є продуктом олігархічного консенсусу, який призвів до пам'ятного корупційного голосування в Парламенті за новий Уряд Гройсмана. Тобто в даному разі олігарху-Президенту став потрібен слабкий та некомпетентний в багатьох питаннях Прем'єр-міністр, яким було би легко управляти і з яким інші олігархи теж могли би домовитися. Ми маємо проолігархічний Уряд та проолігархічного Прем'єр-міністра.

Якщо ми не хочемо вірити в логіку, то давайте просто подивимося на кроки Уряду; 1) підняття тарифів в інтересах олігархів; 2) контрабанда вугілля з ДНР-ЛНР в інтересах олігархів; 3) підняття мінімальної заробітної плати просто перерозподілило гроші, які до олігархів потрапляли з однієї державної кишені (через субсидії), тепер потрапляють з іншої державної кишені (через сплату повних рахунків, бо зарплата тепер дозволяє не давати субсидії); 4) в тінь загнали більше 200 тисяч приватних підприємців, яких змусили платити так званий ЄСВ навіть коли немає заробітку. Експерти мабуть зможуть додати ще інші факти, але і цього досить.

4. Ми маємо боротьбу найбільшого олігарха (тобто олігарха-Президента), який посилюється, проти інших олігархів, які послаблюються (зокрема Ахметова). Саме цю боротьбу серед слабнучих олігархів, яка може призвести до розколу фракції Опоблоку, Прем'єр-міністр очевидно бажає видати за послаблення впливу олігархів на Парламент. Але це просто некомпетентне судження – бо замість декількох олігархів, на Парламент тепер впливає один Великий Олігарх. І це гірше для політичної системи країни, бо олігархічна конкуренція в Парламенті створювала хоч якусь видимість демократичного маневру для політичних сил на позиції громади.

5. Ми маємо в Парламенті та в навколопарламентській комунікації класичну ситуацію олігархічного медійно-дискурсивного диктату. Опозиція все більше і більше відлучається від телебачення. З'явилося нове явище в українській політичній комунікації, якого не було раніше – політичний тролінг. Це коли парламентська олігополія дозволяє собі не просто критикувати, а образливо знущатися над опозицією.

Тепер ми маємо не просто олігархічний вплив на Парламент, ми маємо в Парламенті олігархічний каток, який знищує всі громадські ініціативи, всю опозицію, всі нейтральні сили. Тобто ми маємо не олігархічний Парламент, яким він був за часів першого, другого чи третього Президента. Ми маємо олігополістичний Парламент, парламентську олігархічну монополію на владу, монополію монополій – парламентську олігополію.

Не сумніваюсь в тому, що більшу частину цього тексту нинішній Прем'єр-міністр просто не зрозуміє. Та й в розкаяння олігарха-Президента я не вірю. Не створюють таку монструозну політичну систему для того, аби на її вершині каятися.

Я також не вірю в пробудження активності нинішніх пасивних депутатів, які все бачать, багато чого розуміють, але думають, що нічого не можуть зробити.

Україна за крок від олігополістичної диктатури, яку безліч громадян просто не переживуть.

Ми, українська громада, бажаємо і далі це терпіти?

Розплата за нашу пасивність буде болюча, дуже болюча.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.