РИЗИКИ РАДИКАЛЬНИХ ЗМІН
В останній час в суспільстві сформувалося переконання в новій необхідності радикальних змін. Ще до Нового року це переконання не було настільки всеохоплюючим.
А зараз абсолютна більшість вже впевнена – те, що є, приречене, і питання тільки в тому, як це все змінювати – настільки радикально і швидко.
В суспільстві є запит на правду, і рівень її протидії знизився. Правда як установка на рівновагу має високий енергетичний потенціал, який зрештою змітає на своєму шляху всі бар'єри, всі блокади, всі штучні перешкоди.
Нерівновага настільки поширилася країною, що вона просто фізично відчутна. Мова вже навіть не йде про нерівноважне розподілення багатства, влади та впливу через ЗМІ.
Нерівновага стала явно помітною навіть у такій справі як опалення державних установ. Державні установи, які близькі до економіки та до силових структур, – опалюються добре. Державні гуманітарні установи науки, освіти, культури та навіть медичні – мерзнуть.
Це корупція всередині системної корупції – державні установи, які корупційно працюють на приватні інтереси, ніби мстяться тим установам, які з останніх сил намагаються втримувати публічні інтереси.
На тлі цього виникає широкий та глибокий запит на радикальні зміни – аж до публічних смертних кар та масових конфіскацій ганебної власності – люди хочуть реальних покарань для злочинців при владі, люди хочуть, щоб декількаповерхові паркани навколо ганебної власності були знесені, а сама така ганебна власність була конфіскована та виставлена на продаж, гроші з якого йшли би в бюджет.
Мем "хунта в Україні" породжує усвідомлене бажання – "хочемо хунту в Україні", тобто хочемо, щоб люди з фронту навели порядок у країні.
Що ж таке хунта?
Хунта як влада в країні під час війни та революцій добре виконує функцію покарання і обмеження олігархічного впливу та знищення корупції.
І тут питання не в тому, добре хунта чи погано. Питання в тому, настільки ефективна може бути хунта.
Зрозуміло, що прихід до влади хунти одразу ж і негайно потребуватиме введення воєнного стану на окупованій території, для чиновників та крупного бізнесу чи навіть на всій території України, тобто для всіх.
Лише воєнний стан дасть можливість притягати до відповідальності за законами війни всіх здирників-мародерів олігархів, всіх корупційних чиновників, всіх експертів та журналістів на службі у них.
Також хунта неминуче означатиме початок більш активної фази або навіть широкомасштабної війни з Росією. І можливо тоді вперше потрібно буде ставити питання про національно-визвольну війну – тобто піднімати всю українську громаду на війну.
Водночас хунта як професійні військові переважно погано розуміється на економіці. При цьому хунта може найняти чи примусити найкращих економістів до виконання своєї роботи по радикальному реформуванню країни за схемою – "або ви працюєте добре, або вас розстрілюють".
Таке радикальне реформування обов'язково наразиться на саботаж олігархів і корупціонерів та спротив через ЗМІ. Отже подавлення саботажу та зачистка олігархічних ЗМІ будуть неминучі.
Причому Захід навіть готовий закрити очі на всі такі речі, якщо вони матимуть винятково внутрішній характер.
Але чи вдасться нам зберегти внутрішній характер антиолігархічної та антикорупційної боротьби?
Далі дуже обережно без деталізації поставимо декілька запитань.
Як ви думаєте, який характер має корупція в Україні – винятково внутрішній чи міжнародний?
От як, наприклад, нам розглядати процес міжнародної корупції з суверенним хабарем від Яресько? Тобто мова не йде про те, що тут хабар дав хтось персонально. Тут хабар дала ціла держава. І всі ми закрили на це очі.
А як взагалі розуміти ці кредити МВФ, які нам дають, чудово знаючи, що вони одразу ж підуть у кишеню до олігархів? Чи ви думаєте там немає міжнародних відкатів? Думаю, що нас всіх чекає ще великий скандал з цього приводу.
Чи ви думаєте, що цілий ряд масштабних афер НБУ в Україні був би можливий без узгодження з міжнародними структурами? Чи можливо взагалі буде розслідувати всі ці афери без розслідування міжнародної корупції?
От просте питання чи є зараз у нас хоч якась воля – військова, громадська, суспільно-політична, щоб на тлі зміни керівництва НБУ запровадити його міжнародний аудит? Чи є у нас ця воля, щоб заборонити покидати країну всім головам НБУ за останні роки?
Чи можливо взагалі протидіяти олігархам з позиції НАБУ, тобто внутрішнього органу? Навіть міжнародні правові структури, арештовуючи активи наших олігархів та переслідуючи їх самих, витрачають на це таку купу сил, грошей і часу, що окремій країні просто непідвладно.
Чи є у нас зараз якась воля – інституційно-правова чи навіть персонально-правова, – щоб тихо і спокійно, без лишнього галасу та піару, готувати кримінальні справи на найкрупніших олігархів, починаючи від Головного Олігарха країни і закінчуючи рештою олігархів?
Тому от вам парадокс хунти в Україні.
Чим більш ефективною виявиться можлива хунта в Україні, тим більші проблеми з міжнародними структурами Україна матиме. А це означає не тільки ризик повномасштабної ізоляції України від США та від Європи, що в сукупності з російською агресією буде мати важкі наслідки для України.
Це означає інше. Захід готовий закрити очі на українську хунту, допоки вона буде займатися внутрішньоукраїнськими справами. Але, як показано вище, всі проблемні внутрішньоукраїнські справи мають міжнародну складову.
Тобто хунта неминуче повинна буде виходити на міжнародний рівень. А от вже там у такої хунти не буде ні легітимності, ні потрібних компетенцій.
Щоб було зрозуміло, нам скажуть так: розстрілюєте власних корупціонерів та олігархів, це негарно (ми занепокоєні, дуже занепокоєні і надзвичайно занепокоєні), але чіпати міжнародні корумповані структури та олігархів сильних країн – зась.
Для міжнародного протистояння Україні потрібно дещо інше, ніж хунта. Це означає, що хунті в будь-якому разі потрібні будуть політичні сили та лідери, які зберегли хоч яку-небудь міжнародну легітимність. Хоча навіть це не гарантуватиме успіху в такому підході.
Україна потрапила в пастку міжнародної корупції та між жорна геополітичного протистояння світових домінатів. Така міжнародна корупція і холодна гібридна війна не може бути подолана внутрішніми зусиллями окремої країни.
Якщо ми, українська громада, хочемо завершити свою революцію, нам доведеться мати справу не лише з внутрішньою корупцією, але і з міжнародною інституційною корупцією, не лише зі здирництвом та мародерством власних олігархів, але зі здирництвом та мародерством щодо нашої країни міжнародних інституцій та сильних країн.
Зрозумійте мене правильно. Я не проти програми "Схеми" чи журналістських розслідувань типу "скандалу з Мальдівами". Це все має бути і періодично готувати нашу свідомість до чогось більш серйозного. Але це все дитячі ігри в пісочниці порівняно з дійсним станом справ у світі.
Я не знаю, як воно станеться надалі. Можливо будуть дочасні вибори Президента та Парламенту. Можливо будуть вчасні вибори Президента та Парламенту. Але українська громада не готова ні до тих, ні до інших.
Українська громада не готова не стільки навіть кадрово чи організаційно – вона не готова до масштабу викликів, які стоять перед нами. Українська громада не готова ментально до того масштабу революції, яка лише і могла би мати успіх.
Олігархи та політики спробували як парії вийти на міжнародний рівень. Нехай вони там недоторкані і не рукопотисні. Але вони спробували. А от українська громада все ще лишається провінційною в своїх уявленнях. І олігархічне телебачення та політична комунікація роблять сьогодні все для того, щоб стимулювати цю провінційність всіма цими мікро-скандалами, які виглядають як буря в склянці води.
Щоб довершити революцію, нам потрібно виходить на міжнародний рівень бачення проблем, приймати виклики світового масштабу.
