Як можливі проривні технологічні інновації?
Ілон Маск! Це ім'я стало найменуванням нового кумира для людства. Його успіхи в створенні ринкового попиту на електромобіль Tesla та здешевлення ракетної орбітальної космонавтики завдяки новій ракеті Falcon зараз обговорюються повсюдно.
Саме ці проекти дозволили вважати його генієм корпоративної інноватики та спасителем людства. Роблячи проекцію з цих його успіхів, обговорюють проект SolarCity, його дуже контраверсійну ідею Hyperloop, меншою мірою його проект штучного інтелекту OpenAI і проект імплантованих нейрокомп'ютерних інтерфейсів Neuralink.
Те, що ви хотіли знати про Ілона Маска, але не знали, що про це взагалі можна знати
Некритичне сприйняття інновацій Маска, нерозуміння логіки його вчинків, відсутність бачення інноваційного процесу, який уособлює Ілон Маск, все це в принципі не дозволяє реалізувати жодну з його ідей, навіть якщо хтось дуже буде намагатися талановито все це копіювати.
Щоб зрозуміти, з чим ми взагалі маємо справу, потрібно зрозуміти, що таке "Ілон Маск як соціальна технологія", а не хто такий Ілон Маск.
Отже проведемо розслідування і будемо намагатися робити висновки.
Якщо ви дуже цікавитесь його біографією, ви можете прочитати книгу Ешлі Венс "Ілон Маск. Tesla, SpaceX і дорога в майбутнє". Або принаймні ви можете подивитися візуалізацію Анни Віталь "Історія Ілона Маска", де його біографію подано в графічному вигляді послідовності подій та у вигляді аналізу російського експерта Дениса Зарицького.
Якщо уважно подивитися на біографію Маска, то де ви бачите критичні точки, які визначили його Долю? Спробуйте подивитися самі до того, як прочитаєте мої висновки.
У Маска було лише дві важливі події в його житті, які зробили можливим його досягнення. Це 15 років (1986), коли він приймає рішення про те, що його місія спасти людство. І це 24 роки (1995), коли він їде в США (в аспірантуру в Стенфордського університету, звідки він йде на другий день навчання).
Мотивація у вигляді місії спасіння людства зумовила подальший вибір ведення бізнесу в зоні критичних технологій для людства. Таких, як Маск, талановитих було, є і буде багато, а от вміння виокремлювати критичні технології та здійснювати в них збірку інновацій є можливим лише всередині універсальної мотивації дуже небагатьох. Жодна інша мотивація не дозволяє здійснювати той набір критичних проривів, які вже здійснив і далі намагається здійснювати Маск.
Друга подія – переїзд в США в 90-ті роки ХХ століття – це друга важлива подія в житті Маска з його універсальною мотивацією. Це вибір країни, яка ставила мету і мала можливості здійснити набір інноваційних проривів, які змінять долю людства. Жодне інше рішення Маска – переїзд в Європу, в Китай, в Росію і т.д. чи залишитися в ПАР чи в Канаді – не призвело б до таких наслідків.
Що такого важливого відбувається в США в 90-ті роки ХХ століття?
В цей час, коли різні західні філософознавці пишуть про історичну перемогу західного ж цивілізаційного проекту, американська еліта замислюється над наступним кроком розвитку і робить ряд важливих висновків: 1) людство як цивілізація повинно отримати нові горизонти розвитку, бо старі, які працювали всередині процесу конкуренції СРСР та США, вичерпали себе; 2) держава втратила роль локомотива інноваційного розвитку, справжніми локомотивами стали корпорації; 3) корпорації самі по собі без напрацьованих технологій, інфраструктури, правової підтримки та фундаментальних інновацій держави не здатні здійснити нові технологічні прориви цивілізаційного масштабу; 4) корпорації намагаються фрагментувати проривні технології, розподіливши це на різні ринкові продукти, на яких вони намагаються заробити прибутки, і лише державний примус до цілей цивілізаційного рівня може створити збірку проривних технологій докупи в так званих корпораціях-інноваційних-концентраторах.
Ось ці чотири висновки стали насправді основою нової соціальної технології, до якої було залучено Маска. Цю соціальну технологію можна назвати інноваційним насиченням в окремих корпораціях, які виконують роль інноваційних концентраторів та виробників конкретного інноваційного продукту, а також створенням інноваційно насиченого середовища навколо таких критичних технологій, що призводить до технологічних проривів в обраних сегментах корпоративного ринку та до перетворення критичних технологій на підривні інновації і навіть на сингулярні інновації.
Соціальна технологія інноваційного насичення
Лише в 2010-их з'являється теоретичне підґрунтя того, що роблять США в 90-ті роки значним чином навмання. Теорія цього коротко полягає в наступному.
Існує можливість створення критичних технологій, які з'являються через зібрання докупи декількох експоненціальних технологій і здійснення інноваційного прориву. Експоненціальні технології це ті, споживчі якості яких кратно покращуються за рік і кратно зменшуються в ціні за рік. Критичними проривні технології стають не завдяки тому, що здійснюється сам прорив, а завдяки тому, що цей прорив має наслідки далеко за межами свого прямого використання.
Саме перелік критичних технологій є державною таємницею кожної з держав, яка здійснює ті чи інші проривні інновації. Корпорації можуть здійснювати розробку та використання експоненціальних технологій, але вони і досі не здатні реалізовувати проривні технології самотужки без держави, бо тут необхідно: 1) реклама та просування проривних технологій у масовій свідомості; 2) зміна законодавства та урегулювання всіх соціальних наслідків таких проривних технологій; 3) соціальне подолання наслідків проривних технологій: компенсація безробіття, банкрутство корпорацій зі старими технологіями, ліквідація опору консервативної частини правлячого класу.
Наприклад електромобіль плюс технології самокерування завдяки технології штучного інтелекту та технології повсюдного мережевого зв'язку роблять інноваційний прорив одразу у декількох сферах – зміна ринку енергоносіїв (поступова відмови від домінування карбонів (вуглецевих) на світовому ринку енергоносіїв (зокрема нафти)), зміна ринку індивідуального пасажирського транспорту та вантажоперевезень завдяки появі транспорту-як-послуги, тобто появи самокерованих електромобілів в загальному доступі не в індивідуальній власності.
Але в 90-ті роки ХХ століття ще не існувало такого теоретичного уявлення. Все ще поки було заточене під уявлення про створення саме насиченого інноваційного середовища та корпорацій як інноваційних концентраторів.
Отже маловідомий дрібний (за мірками США), але водночас дуже інноваційний бізнесмен Ілон Маск, який займається дебетовою електронною платіжною системою PayPal, приймає рішення займатися космосом в 2000-му році, переїхавши в Лос-Анджелес. В 2001 році він приймає рішення розробляти технології колонізації Марсу, їде в Росію купувати ракету, але висока ціна не дозволяє йому це зробити. Тоді він вирішує сам зробити ракету.
І о диво! Коли в січні 2006 року стартує програма NASA Commercial Orbital Transportation Services, COTS (укр. Комерційні послуги орбітальних перевезень) для координації доставки вантажів та екіпажу на Міжнародну космічну станцію за допомогою приватних компаній, Маск вже за ДВА МІСЯЦЯ здійснює хоча і неуспішний, але перший запуск ракети Falcon 1. Так звучить легенда чи міф, який доволі успішно транслюють США на весь світ.
Безліч експертів поставили цей міф під сумнів. Ось можете почитати спробу розслідування успіху Маска з 2000 по 2006 рік в сфері ракетних запусків. Але після розслідування ця коротка історія виглядає інакше.
Американська еліта в особі Агентства передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA) (англ. Defense Advanced Research Projects Agency) Міністерства оборони США, що відповідає за розробку нових технологій для використання в збройних силах США, почали реалізацію принципово нової соціально-інноваційної моделі на початку 2000-их в США.
1. Інноваційні корпорації, створені навколо державної структури NASA, розпорошують технології для створення ринкових продуктів, на яких можливо заробляти прибуток, але це не дозволяє зробити потрібний технологічний прорив в сфері запусків ракет.
2. Коли вияснилося, що держава перестала бути локомотивом інновацій, було прийняте рішення про інноваційне насичення критичних напрямків розробки технологій і створення корпорацій як концентраторів цих інновацій.
3. Для цього у інноваційних корпорацій навколо NASA примусово відбирають обрані технології та обраних спеціалістів і передають їх спеціально обраним корпораціям (серед них SpaceX Маска).
4. Коли ці ображені корпорації починають подавати в суд, їх банкротять, судові рішення на їх користь гальмують, домовляючись з цими корпораціями про компенсацію.
5. Більше того, обрані корпорації (зокрема SpaceX Маска) накачують технологіями, спеціалістами, фінансами, забезпечують правовою підтримкою та хеджують ризики запусків ракет.
6. Задля легалізації таких корпорації як концентраторів інновацій створюється програма COTS, де перемагає якась одна з переліку корпорацій-концентраторів (в цьому разі SpaceX Маска).
7. Навколо корпорації, яка перемагає у згаданій програмі створюють міф про геніальність її лідера.
8. Коли Ілон Маск береться за інші проекти, йому теж подібним чином сприяють, оскільки він довів свою спроможність як збиральника інновацій і здійснювача технологічних проривів.
9. Компанія Ілона Маска не залишається єдиною на ринку космічних польотів. Існує ще декілька такого роду компаній, зокрема Orbital Sciences Corporation (OSC), Вlue Origin і т.д. Всі вони продовжують існувати задля підтримки конкуренції на ринку.
Вся ця модель описана не для того, щоб піддати сумніву талант чи навіть геніальність Маска. Просто він геніальний не в тому, що йому приписують в міфологічній картині його успіхів. Відтак я щиро не раджу ні вам, ні вашим дітям читати такі, скажімо м'яко так, рекламно-міфологічні книги як книга Ешлі Венс.
Маск талановитий збирач технологічних інновацій в напрямку універсальних ідей, які підтримує правлячий клас США, маючи в своїх руках державний апарат та резерв інноваційних технологій.
Маск виявився здатним отримати від держави набір інноваційних технологій та зібрати їх докупи в процесі створення технологічного продукту за державним завданням. Іншим подібним корпораціям теж давали всі ці технології, але лише Маск зумів здійснити технологічний прорив.
Проривні інновації це колективна дія, але аж ніяк не індивідуальна. Без державної підтримки навіть дуже багаті і потужні корпорації неспроможні здійснювати технологічні прориви. Водночас інноваційні корпорації відіграють роль інноваційних концентраторів критичних технологій, які дозволяють досягати технологічних проривів через створення певного ринкового продукту чи послуги.
Окрім того на корпорації Маска була реалізована ще одна інноваційна модель, яка до цього реалізовувалася у вигляді технопарків. Це міжкорпоративне інноваційно насичене середовище, поєднане спільним лідером та спільним власником. Маск показав, що поєднання декількох критичних технологій через окремі корпорації – космос (SpaceX), електромобіль (Tesla), сонячна енергетика (SolarCity), штучний інтелект (OpenAI), імплантовані нейрокомп'ютерні інтерфейси (Neuralink), та швидкісний транспорт (HyperloopOne) – дозволяє досягати інтеграційного ефекту оптимізації затрат та підвищення якості. Крім того, Маск дозволяє США створити міф про технологічного генія задля пропаганди його картини світу для молодого покоління.
Окремо – про Hyperloop
Ілон Маск став фетишем інноватизації. Український правлячий клас повірив у "міф про Маска", який створений для молодих і недосвідчених. Українському правлячому класу здається, що приїде Маск і запустить в Україні інновації. Різні державні структури навипередки намагаються заманити Маска в Україну.
Лише роздратування викликає профанація українських урядовців з наміром реалізації проекту Hyperloop в Україні, яка була широко розрекламована та викликала скепсис і відверте знущання спеціалістів.
Значним чином така профанація базувалася на попередньому аналізі Інституту Майбутнього. Відтак потрібно сказати про низький рівень аналізу ідеї Hyperloop Інститутом майбутнього. Цей аналіз виходить з кількох помилкових припущень та непродуманих оцінок, які дозволяють викрити основні проблеми футурознавства.
В згаданому аналізі вважається, що технологія Hyperloop вже існує, що неправда. Такої технології для практичної реалізації як Hyperloop не існує, принаймні в тих параметрах, які заявляє Інститут майбутнього, і це перша проблема.
Існує ідея Hyperloop на стадії розробки з деяким теоретичними припущеннями щодо можливих характеристик її реалізації, але не існує працюючої технології, яка здатна бути дешевшою і якіснішою за існуючі види транспорту, з якими її порівнюють – залізниця та авіатранспорт.
Пов'язана з цим проблема друга – оцінка фінансування, яке пропонує Інститут майбутнього, є взагалі недійсною. Скоріше за все, об'єми фінансування будуть набагато вищі, ніж ті, які заявляє Інститут майбутнього, навіть для процесу реалізації тестового проекту в заявлених на рівні теорії параметрах швидкості, надійності, зручності і т.д.
Проблема третя – Інститут майбутнього вказує лише три технологічні проблеми, які скоріше подає як вади, а не як непереборні проблеми фізики процесу.
Російський експерт та сайті "Эхо Москвы" (частина 1, частина 2) називає 11 проблем, без вирішення яких реалізація цієї ідеї просто фізично неможлива: 1) труба на естакаді (той же міст) в 10-100 раз дорожче залізничної колії; 2) температурні деформації труби протягом року; 3) підведення енергії до рухомої капсули (жоден метал не витримує тертя під напругою вище 600 км/год); 4) невідомо як здійснювати масштабування лінії та розгалуження в умовах вакууму; 5) необхідні шлюзи, а отже це здорожчання проекту; 6) невідомо як поєднати вертикальну і горизонтальну кривизну лінії та її стійкість вище 1000 км/год; 7) як боротися з автоколиванням труби і її швидким руйнуванням при високих швидкостях капсули; 8) аеродинамічна якість капсули буде гірша, ніж в літака (відсутність крил), тобто ефективна швидкість літака (яка заявляється як бажана) у капсули принципово недосяжна; 9) неможливість конкурентного доступу (одна лінія, замкнена, без можливості доєднання чи розгалуження) робить монопольність такого транспорту вищою, ніж у залізниці; 10) не вирішена проблема безпеки та евакуації людей на такій швидкості; 11) взагалі незрозуміло як боротися з високим прискоренням (навіть для молодих здорових пасажирів) при досягненні заявлених параметрів швидкості.
Ну можна звичайно сказати, що це провокації клятих москалів, якби справа була не в фізиці процесів, де важко щось політизувати.
Четверта проблема Інституту майбутнього полягає у тому, що його експерти намагаються оцінювати окрему інновацію поза соціально-інноваційною моделлю в країні. Майбутнє з'являється не на основі окремих чужих ідей чи навіть окремих технологій, а на основі реалізації соціально-інноваційної моделі, в яку потім вбудовуються ті чи інші критичні технології, які завдяки інтеграції здатні призвести до технологічного прориву.
Інноваційна модель "корпорації Маска + DARPA" (універсально мотивований інноватор + інноваторський правлячий клас + готова до інновацій держава + інноваційні корпорації) неможлива до щонайменшої реалізації в Україні. Навіть якщо критичні технології десь в Україні з'являться (українці їх винайдуть чи хтось подарує/продасть), вони не зможуть призвести до технологічного прориву, бо їх фінансування роздерибанять, технології вкрадуть і продадуть іншим, інноваційну компанію відрейдерять. І держава не зможе захистити, бо її чиновники братимуть у цьому участь.
Футурологічні дослідження щодо Hyperloop зокрема вимагають проробити вище продемонстровану роботу: 1) реконструкція соціально-інноваційної моделі розробки та реалізації інновацій у відносинах "держава-корпорації", наприклад, в США на початку XXI століття; 2) проблематизація сучасної ситуації України щодо такої моделі і прогноз ліквідації причин та обмежень – зокрема на рівні масштабу мислення та мотивацій правлячого класу; 3) розробка власної соціально-інноваційної моделі для України (дія щодо перспективного майбутнього); 4) і лише на основі цього здійснення експертних оцінок та футурологічних прогнозів щодо тих чи інших технологій всередині моделі уже в менеджерському підході (дія в оперативному майбутньому).
В Україні поки що діють дві соціально-інноваційні моделі: 1) покращення радянських технологій, що не дозволяє зробити жодний технологічний прорив; 2) закупка готових високотехнологічних продуктів, наприклад, закупка потягів "Хюндай", спроба виробити аналог, але при цьому відсутня перспектива вробити щось типу японського сінкансена. Обидві ці моделі не дозоляють реалізацію окремої високотехнологічної інновації проривного типу.
Отже, щоб використати хоча б одну високотехнологічну інновацію в країні, потрібно не просто запропонувати прийнятну соціально-інноваційну модель, а показати джерело та суб'єкт впровадження цієї моделі на рівні всієї країни.
П'ята проблема Інституту майбутнього – відсутність розуміння джерела та мотивацій суб'єкта інновацій. Давайте спробуємо відповісти на питання – що зробило можливим проривні інновації Маска? Його геніальність? Ні. Технології, які йому надали DARPA? Теж ні. Модель інноваційного насичення державою обраних корпорацій як інноваційних концентраторів та створення інноваційно насичених середовищ? Знову ні. Навіть не ставимо питання про відсутність корупції чи олігархічного здирництва, які в якійсь мірі є і в США, але поки що вони не визначають процес інноватизації.
Проривні інновації Маска сталися завдяки резонансу цивілізаційного масштабу мислення американського правлячого класу та цивілізаційного масштабу мислення самого Маска укупі з резонансом їх універсальних мотивацій до спасіння людства. Саме це є принциповим, саме це мало би стати основою аналізу проривних інновацій для України.
Маск та американський правлячий клас намагаються змінити долю людства. Лише з цієї позиції можливі всі ці проривні технології. З позиції олігархічного здирництва та корупції в Україні жодна з проривних технологій не виглядає привабливою, бо вона знищує олігархів та корупцію.
В Україні цілеспрямовано з моменту руйнування СРСР знищувалися інженерні школи, вища технологічна освіта та власне індустріальні передові технології задля олігархічного здирництва та корупції, тобто задля збагачення та марнославства правлячого класу.
Навіть якщо Україні допоможе компанія Маска, ми не зможемо реалізувати цей проект через відсутність відповідного рівня інженерії та необхідних технологій. Якщо навіть ми повністю передамо будівництво гіперпетлі зарубіжній компанії, ми просто не зможемо обслуговувати його інфраструктуру в майбутньому, тобто потрібно буде аутсорсити іноземне обслуговування.
Без рішення українського правлячого класу щодо запуску реалізації соціально- інноваційної моделі, без готовності до знищення олігархів та корупції інноватизація принципово неможлива навіть за будь-яких інших сприятливих умов.
Hyperloop в Україні не є можливим, тому що у нас взагалі відсутній керований з боку правлячого класу через державу та корпорації процес масштабної інноватизації. Тобто у українського правлячого класу немає ані цивілізаційного мислення, ані універсальних мотивацій.
Шоста проблема – неадекватне розуміння Інститутом майбутнього призначення конкретної інновації. Давайте подивимося на два інформаційних повідомлення: 1) фантазії Уряду про Hyperloop в Україні; 2) оцінка НБУ про посилення еміграції (представників середнього класу – авт.) з України в наступні 2 роки. Як взагалі в голові урядовців та їх експертів це поєднується? Якщо кількість можливих споживачів Hyperloop в найближчі роки буде лише зменшуватися, хто ж цією технологією буде користуватися: бюджетники чи наймані працівники олігархічних підприємств, які явно не є середнім класом?
Навіщо Hyperloop в Україні? Навіщо нашому емігруючому і зникаючому середньому класу швидко переміщатися по країні? Щоб швидше звідси втекти на останні гроші? Олігархи, чиновники та їх посіпаки чудово їздять залізницею або літають літаками.
Як би це дивно не звучало, але за умов зникнення середнього класу Hyperloop шкідливий для України, бо він лише дратує високими видатками задля непотрібних можливостей. Лише там, де година для середнього класу коштує дуже дорого, він може дозволити собі витрати на Hyperloop.
Сьома проблема Інститут майбутнього у тому, що його експерти використовують менеджерський підхід до майбутнього винятково в рамці оперативного майбутнього. Щодо оперативного майбутнього менеджерський підхід ще якось може спрацювати, хоча б на рівні продовження існуючих тенденцій на недалеке майбутнє чи їх заміщення на інші схожі тенденції.
Але перспективне майбутнє не піддається менеджерському підходу, воно має іншу природу – зміна фундаментальних уявлень, зміна мислення, зміна установок, настанов та орієнтацій. Лише якщо ми проробили всі ці зміни щодо оцінки перспективного майбутнього, ми отримаємо можливість задіяти менеджерський підхід в межах оперативного майбутнього.
Отже футурологічна дія в оцінці перспективного майбутнього це, перш за все, проблема мислення. Якщо на рівні мислення нова суб'єктність для майбутнього не виникає, то в менеджерському підході вона не виникне тим більше.
А це означає, що від розробки перспективного майбутнього потрібно примусово відганяти, відлучати і спроваджувати геть усіх менеджерів, бізнесменів та чиновників. Для перспективного майбутнього потрібні мислителі, підприємці, інноватори.
Футурознавство менеджерів – це не футурологія інноваторів. Інститут оперативного майбутнього принципово не може бути інститутом перспективного майбутнього – там немає людей відповідної кваліфікації.
Власні інновації можуть з'явитися лише в рамці перспективного майбутнього. В рамці оперативного майбутнього оцінка чужих інновацій в сенсі їх використання завжди виглядатиме як профанація.
Ніякий Маск сьогоднішній Україні не допоможе. Ніякі позірні інновації від Уряду Україну не спасуть. Це потрібно робити з іншого масштабу мислення, з іншими мотиваціями правлячого класу, з іншим рівнем оцінки футурологічних перспектив.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
