ВИЛІЗТИ З БОЛОТА
Україна повністю занурилася в болото. Клацаючи ввечері телеканали з навколополітичними розмовами, раптом піймав себе на відчутті неймовірної нецікавості і нудьги. І справа навіть не в тому, як часто пишуть, що одне і те ж і одні і ті ж.
Справа у тому, що від революційного руху, який за інерцією існував ще навіть восени минулого року, не залишилося майже нічого. Тепер ми опинилися в полоні політтехнологічних операцій та їх обговорення. І навіть воєнні загрози не здатні розворушити це болото і породити серйозне обговорення ситуації.
В Україні обговорюються якісь політичні дурниці. В Україні не обговорюються соціальні інновації, нові ідеї, нові концепти, нові моделі. Навіть нові лідери це не обговорюють.
Втома. Фундаментальна історична втома. Втома бути фронтиром. Втома від руйнацій цього фронтиру на геополітичних розривах.
Територіальна анексія частини України з боку Росії. Добровільна інтеграція (чи добровільна анексія) іншої частини України до Європи. Соціально-демографічні контрибуції на користь Росії – окуповані природні ресурси, анексовані державні та приватні фінанси та власність, інтерновані люди, вивезені трофейні технології Криму та окупованої частини Східної України. Соціально-демографічні контрибуції на користь Європи – природні ресурси, державні фінанси, люди як емігранти.
Україну рве на шматки черговий геополітичний розрив. Але в Україні не вистачає ресурсів, щоб подолати цей розрив – ні інтелектуальних, ні організаційних.
Правлячий клас України не бажає воювати. Він зайнятий намаганням виторгувати мир за рахунок міжнародних економічних санкцій, політичного тиску міжнародної спільноти та чужих миротворців.
Зараз – пауза. Перед новим важким випробуванням є небагато часу. Не на перепочинок. А на перегрупування сил. На прийняття рішення – зберегтися чи зруйнуватися.
Уважно вивчаючи історію, можна побачити, що це вже було декілька разів так. І цей історичний досвід дозволяє побачити більш-менш діючу модель, за якої Україна може виживати.
Коротко цю модель можна описати так.
Хартленд – є назвою нашої території з точки зору геополітичного оточення: Європи, Росії, Туреччини. Фронтир є власне (тобто з позиції України) складне уявлення про періодичну зміну як геополітичного вектора інновацій, так і геополітичного походження більш високої пасіонарності, що призводить до різного спрямування геополітичної експансії та зміни напрямку геополітичного зсуву. Тобто фронтир постійно залежить від напрямку геополітичних зсувів та експансій і неспроможний виступати самостійно.
Спочатку Україна виступає як фронтир на вісі "з варягів у греки" від кочівницьких набігів, але не витримує виконання цієї функції і руйнується Батиєм.
Потім Україна стає фронтиром між Росією та Європою у складі Литовського князівства, коли поза Україною відбувається Кревська унія та союз Ядвіги та Ягайло, які зрештою призводять до посилення Польщі та закабалення нею України (інноваційна перемога Польщі над Україною всередині фронтиру).
Потім Україна починає війну проти Польщі і опиняється у складі Росії як її фронтир щодо Європи. Жителями та економікою України Росія розплачується за модернізаційну революцію 1917 року (розкуркулення, голод-1933, репресії-1937), а також за Першу та Другу світові війни.
Низький інтелектуальний рівень власного правлячого класу (відсутність універсальних теорій цивілізаційного розвитку) робить антиколоніальну боротьбу України безуспішною протягом всього ХХ століття.
Усвідомлюючи свій підпорядкований статус ресурсу та витратного матеріалу, Україна поступово намагається здобути незалежність від Росії 1991-2014, долучившись до іншого центру інновацій (Європи), але Росія розпочинає війну проти України в 2014.
Отже фронтир не витримує самостійності, якщо не вдається до геополітичного захисту більш сильного геополітичного гравця. Але це лише за умови, якщо не генерувати власних інновацій.
Традиційно сільська Україна, навіть здобувши у складі СРСР наукові та технологічні досягнення, потужну промисловість, потужну армію та навіть ядерну зброю – в принципі не змогла зрозуміти, навіщо їй це.
Через висмоктування інтелектуального потенціалу імперією та інтелектофобію власного населення Україна втрачає майже весь свій цивілізаційний потенціал. Надзвичайно низький інтелектуальний рівень правлячого класу та олігархів зокрема не дозволяє втримати державу та перейти до цивілізаційного розвитку себе як інноваційного центру.
Аристократичні традиції Україною давно втрачені. Щодо гетьманства – невеличкої спроби аристократичної за своїми потягами державницької традиції року 1918 – розгорнуто спільну більшовиків з українськими націоналістами кампанію ненависті і несприйняття.
Петлюрівсько-Бандерівська традиція отаманщини, тероризму, антисемітизму, русофобії, інтелектофобії продовжує впливати на мізки українських обивателів через політику історичної пам'яті. Цивілізаційне та стратегічне мислення упосліджується.
Реформи за чужими зразками та війна з Росією заводять Україну у політику субдобмінантності (підпорядкованих зовнішнім суб'єктам геополітичного мислення та дій). Олігархічне рабство українців природно поєднується з обивательськими настановами на прості рішення українізації.
Відновити потужну армію чи навіть ядерну зброю Україна вже не встигає. І вступити в НАТО не встигає. І наростити достатній економічний потенціал вже не встигає. Надто загострилися великі світові конфлікти, і Україна обов'язково стане полем світової війни.
Вихід з безвиході пов'язаний з надзусиллями. Більшість не хоче надзусиль, бо надто великі ризики і малоймовірні позитивні перспективи. Тому молоді, розумні та пасіонарні тікають з України. Емігрантів з України я розумію. Але все одно вважаю зрадниками.
Отаким є сьогоднішнє українське болото.
Я довго думав – які позитивні перспективи змалювати, які смисли сконструювати. Потрібна хоч якась надія.
Але немає у нас ніяких інакших перспектив, крім поту, крові, смертей і надзусиль, не дивлячись ні на що.
Вибір став настільки очевидним, що не лишається жодної невизначеності. Або ризиковані інновації, на які майже ніхто в світі не відважується і на які українці жодного разу в своїй історії не відважувалися, або руйнування України та її забуття.
Україна має стати світовим центром соціальних інновацій. Або України не буде.
Єдина можливість для України позбутися функції фронтиру чужих геополітичних зсувів, це самій стати центром нового зсуву – мережевого, топологічного, негеополітичного. Щоб зберегтися, Україні потрібно вийти за нав'язані їй географічні умови.
Такі надзусилля важкі, але можливі. Нічого фантастичного в цьому немає.
Змінити мотивації правлячого класу, переорієнтувавши їх на солідарні, – завдання неймовірно важке, але здійсненне.
Знищити пільги, монополізм, правову ексклюзивність та безкарність – нічого неможливого в цьому немає.
Причому потрібно втриматися від екстремізму та тероризму, від анархізму та націоналізму, від більшовизму та постмодернізму.
Вилізти з болота історичної приреченості можливо. Потрібно просто почати реалізовувати концепт фронтиру в інакшому змістовному просторі. Потрібно концептуально переграти світ за рахунок соціальних інновацій.
Це означає упокорити гнів, включити розум, відкрити серце і змусити душу працювати.
Солідарне здійснення інновацій – ось що означає вилізти з болота.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
