Мудрити треба, коли просто не виходить
Зараз такий період, коли українці позбавляються ілюзій, що все можна зробити просто. От як картопля – посадив, жуки покропив, посапав, підгорнув, викопав. А якщо буде регулярний дощ, то і агроном не потрібен. Все просто – все росте саме, і саме мало не в рота залазить.
Родюча земля та багаті копалини – це дар України і водночас її прокляття.
Багато разів українці пробували просто виживати, за рахунок землі, за рахунок інших, за рахунок війни, за рахунок торгів... Виходило не дуже. Постійно ставалися руїни. Можливо, коли просто не виходить, варто помудрити. Діди та прадіди не дурніші за нас були, а просто і у них не виходило.
Ну ніхто ж не допоможе нам. Думаєте, якщо набрати команду з Гарварду, то вони тут все владнають і буде так, як на Заході? Та більше половини західних теорій тут просто не працюють.
Уявіть собі – порівнювані за якістю життя системи влаштовані порівняно складно. Навіть якщо Україна технологічно відстає, все одно, в соціальному, економічному, політичному та культурному планах життя влаштовано так само складно, як на Заході. Просто ця складність існує в інших структурах.
Ця складність лише описується важче. І щоб тут щось зрозуміти, західні теорії в соціології, політології, економіці і т.д. іноді потрібно переглядати більше, ніж на половину.
Думаєте українська корупція влаштована простіше, ніж західна демократія громадського самоуправління? Виходить так, що наша корупція це і є наш спосіб самоуправління – лишень збочений. І можливо нам подобається жити збочено, бо ми збоченці.
Україна має дві засадничі умови: 1) родюча земля і багаті копалини, на яких можна жити працюючи чи навіть паразитуючи; 2) фронтирна позиція, коли навколо всі кардинально різні цивілізації, які час від часу воюють між собою, втягуючи у війни фронтир і за рахунок його руйнування виясняють перевагу когось, від кого надалі фронтирна країна потрапляє у залежність.
Перша умова в психологічному плані означає прив'язку до землі. Тобто ця умова породжує орієнтацію на зростання та розвиток. Це якесь засадниче налаштування українців – все в світі потрібно ростити, розвивати, як от колоски на полі чи картоплю на городі.
Наші олігархи так само прив'язані до землі, як і вся українська громада. Вони або крадуть у держави, або здирничають у громадян, або ростять та розвивають наявне з мінімальними затратами. Скільки вже років незалежній Україні, а жоден з них нічого світового рівня не створив: не те, щоб айфона чи ракету з вертикальною посадкою, а хоча б "тамагочі" якого. Навіть наш смачний всеукраїнський шоколадний бізнес і то принципово не здатним виявився створити новий тип солодощів, які би завоювали світ.
Друга умова вкупі з першою породжує ставлення до сусідів як до такого ж ресурсу, як земля та її копалини – тобто установка на те, щоби використати сусідів як ресурс для розвитку. А коли час від часу сусіди фронтирною територією розплачуються за війни, то це сприймається немовби стихійне лихо, якого неможливо уникнути.
Тобто з першої умови випливає, що голоду в Україні в принципі бути не може. Але друга умова говорить про те, що голод в Україні періодично і обов'язково буває, і має він не природні, а соціальні умови. Ми голодні, бо дурні, а не тому, що бідні.
Я наводив вже якось цей приклад, але знов його наведу, бо він найболючіший з усього, що Україна робила. Є країни, які не можуть літати в космос, і не літають. Є країни, які можуть літати в космос, і літають. Але одна унікальна на весь світ країна, яка може літати в космос, але не літає. Тобто ця країна робить ракети для інших, а самим її жителям в космосі робити нічого. Їм би в землі колупатися. Олігархам кишені набити. Морди один одному набити. І тоді життя хоч важке, але драматичне і цікаве. Молодь от лише нудьгує і за кордон тікає, а так все гаразд.
З позиції фронтиру, українець з усіх боків крайній. Як перетворити ці крайнощі на переваги?
Коли живеш не на краю, мудрість не є умовою виживання. Там мудрість є дозвільним мисленням. А от якщо жити на всі боки скраю, мудрість стає умовою виживання. Та й розумієш це не відразу.
Давайте подивимося, які проблеми диктують Україні її дві засадничі умови?
Перша умова диктує надмірність установки на зростання та розвиток. Звідси оце – де два українці, там три гетьмани. Звідси установки на лідерство і боротьба між лідерами.
Друга умова диктує нездатність приймати виклики, нездатність припинити розвиватися і почати змінюватись проривним чином.
Розвиток та лідерство це найбільш загрозливі процеси для України. Фронтирна країна не може собі дозволити вдовольнятися лише розвитком та лідерством.
Розвиток має бути доповнений творенням. Лідерство має бути доповнено новаторством.
Останнім часом, коли олігархи стали дуже токсичні, їх почали переслідувати в закордонних судах, поки українці рабськи дозволяють їм отримувати здирницькі доходи через всілякі "амстердамплюс" та "раб-тарифи".
І от олігархи раптом заговорили про те, що вони не добрі, але позитивні. Але де ж той позитив? Бо за прогнозами експертів ООН – Україну чекає вимирання та руйнування сіл. Чи олігархи відділяють своє життя від долі України?
Один олігарх практично запустив проект війни на Донбасі, і йому за це нічого нема, просто з президентом-олігархом бізнесом поділився, та і далі собі багатіє. Другий олігарх в окремо взятому своєму баронстві цю війну спинив, але потім взяв свої мільярди на збанкроченому банку. Інший олігарх придумав і публічно запропонував торгувати територією країни в ситуації війни – одну окуповану територію в обмін на іншу окуповану. Ціла низка інших олігархів продовжують з ворогом торгувати.
Чому олігархи так діють? Чому все це можливо в Україні?
Це наслідок приземленого, прив'язаного до землі та до її копалин, мислення. Це наслідок кріпацтва в мисленні – реформи, зростання та розвиток ми можемо, а інновації, прориви та творення нового в жодному разі не можемо.
Чому Сікорський в Україні не міг літати? Тому що люди тут живуть в землі, на землі, біля землі. Вони не хочуть літати. А того, хто літає, не просто не люблять, вони його ненавидять і намагаються знищити.
Нещодавно журнал "Time" опублікував Топ-100 за 2018 рік найбільш впливових людей світу. Найцікавішою там є власне структура рубрик – новатори (піонери), артисти (діячі мистецтва), лідери, ікони (взірці) та титани.
Артисти та лідери нам зрозумілі. Ікони як взірці теж ніби нерозуміння не викликають.
Новатори (піонери) це перші в чомусь, тобто це такі люди, завдяки яким змінюються тренди, звертають вбік тенденції і пришвидшуються наявні розвиткові рухи.
Титани це ще крутіше. Спробую пояснити на простому прикладі.
Уявіть собі течію, рух людства у його розвитку. Можна бігти попереду, і тоді ти будеш лідером. Можна бігти разом з усіма, і тоді ти будеш респектабельний громадянин. Можна бігти ззаду всіх, і тоді ти будеш відстаючий громадянин чи корупціонер, злодій та негідник. Можна зупинитися і подумавши трохи, знайти відгалуження вбік і трохи скорегувати течію, тоді ти будеш новатор. А можна піднятися над течією, окинути її оком і заснувати нову течію, щоб дати змогу іншим вибирати між різними течіями. От ці люди що здатні піднятися і створити нову течію – це і будуть титани.
Титани це ті, які здатні розвернути сам напрямок розвитку, здатні задати принципового нові його критерії.
В Україні навскидку можна назвати декілька десятків лідерів. А дякуючи американській моді та українській міфології, ми тепер цих лідерів-гетьманів можемо пекти як пиріжки чи формувати як болванки на конвеєрі.
Також в Україні є діячі мистецтва. Можливо не світового рівня, але трохи є.
Якщо добре помізкувати, то можна в Україні знайти навіть ікони. Вони може й не світові взірці, але для українців можуть бути іконами.
Але велика проблема в Україні з новаторами та титанами. От чого нема, того нема.
Тому що українці шукають лідерів-гетьманів. Українці не шукають ані новаторів, ані титанів.
Фронтирна країна не може дозволити собі займатися винятково розвитком, робити ставку винятково на лідерів.
Проблема полягає у тому, що Україна має знайти особливий спосіб "буття фронтиру".
І цей особливий спосіб, на мою думку, полягає у тому, щоб займатися не тільки розвитком, але і творенням, не лише реформами, але й інноваціями, просувати не лише лідерів, але і новаторів, будучи відкритими до раз на епоху появи титанів.
Чи можуть в принципі люди, які ментально прикріплені до роботи з землею та її надрами, ужитися з новаторами та, тим більше, з титанами? Чи може новатор чи титан вижити на Фонтирі і не померти душею від нудьги і не бути знищеним заздрісними співгромадянами? Хіба лишень втече з України в еміграцію.
Я вже і так, і так намагаюся довести тезу про небезпеку і велику дурість цього реформаторства, лідерства та розвитку для України.
Зрозумійте мене правильно. Дурня всіх цих реформ, лідерських конкурсів і програм розвитку не в тому, що це олігархічні проекти чи вони корумповані, чи вони не послідовні і не доводяться до кінця. Проблема навіть не в тому, що лідери брунькуванням не розмножуються.
Всі ці процеси засадничо помилкові, бо виходять геть з помилкових установок та орієнтацій.
Україна зможе бути перспективною та щасливою, якщо вона буде зорієнтована на творення, інновації та новаторів з титанами.
Не питайте, де взяти цих людей. Ставайте ними.
Все, що дано кожній країні від Бога, може бути даром, а може бути прокляттям.
Потрібно прокляття України якось перетворювати на дари. Це означає змінювати установки мислення, естетичні орієнтації, мотиваційні настанови.
Учіться відриватися мисленням від землі. Учіться подумки літати.
Просто нічого не вийде. Мудрість приходить до того, хто її шукає чи готовий її зустріти несподівано.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
