22 травня 2018, 11:52

АПЕЛЯЦІЇ

Влада апелює до народу країни, все менше до громадян, бо з чисто формальної точки зору вона зобов'язана це робити. Але ця апеляція влади до народу має умовний характер – імперативи, інвективи, перформативи. Жодних спроб поговорити начистоту, щось пояснити, покаятися чи хоча б погратися у відвертість.

З 2016-го року апелювати громаді до влади немає сенсу. Усі звернення від громади до Президента, Парламенту і Уряду не можуть бути змістовними, оскільки втрачено сам зворотній зв'язок, який нібито був одразу після Майдану 2013-2014 і навіть під час перших спроб відвоювати ТОТ ДЛО, а потім зник.

Життя в Україні все більше набуває ознак RPG (role-playing game). Сумно звичайно на це дивитися, бо ролі не просто закріплюються за певними дійовими особами. Ці ролі зростаються з цими дійовими особами. Причому чимдалі, тим доволі глибше кожна з важливих дійових осіб починає ідентифікуватися лише з однією роллю. А це означає, що драма спрощується до трагедії, де є лише протистояння добра та зла.

При цьому вибудовується рольова ієрархія. Влада вже не може змінити жодну зі своїх ролей – вона загнана в стратегічну воронку поразки. Таке буває лише тоді, коли рівень осмисленості країни та її долі в центральних політичних позиціях переміщається на рівень чисто політичних смислів – поразки чи зради, досягнень чи втрат, монополістичної неконкуренції, де є або повний виграш, або виліт з гри з нульовою сумою.

Спочатку ті, хто підтримував владу років 1-2 назад, злили безліч експертів на позиції громади. Потім тих, хто продовжував підтримувати владу, вважали клоунами. Тепер у більшості громади до них просто зневажливе ставлення, в якійсь мірі співчутливе. Але при цьому вже зовсім немає бажання щось їм пояснювати, в чомусь їх переконувати.

Отже гра всередині влади закінчилася. Соціальна позиція влади сьогодні – це бетонний моноліт поразки, безальтернативний, безапеляційний, безперспективний. З іншого боку, ми не можемо позбавитися цієї влади через дострокові перевибори, бо надто великі зовнішні військові ризики.

Також цікава гра закінчилася в ЗМІ, особливо на телебаченні. Тобто олігархічне телебачення так довго намагалося позбавитися небажаних для влади співрозмовників і небажаних для влади тем, що тепер ток-шоу перетворилися на малоцікаві і малозмістовні оперетки – комічні опери, де співання од владі чергується з тролінгом запрошуваної опозиції та танцями з бубнами навколо спрощено розглядуваних проблем.

Навіть так звані опозиційні телеканали спростили свою гру – владу критикувати можна, але не проросійську, тобто буквально ворожу, орієнтацію олігархічного бізнесу, який корумпує цю владу. Антидержавні політичні сили вважаються так само опозиційними, які і державницькі політичні сили. Проблеми критикувати можна, але не соціальну модель, в якій ці проблеми виникають. Окремих політиків критикувати можна, але не політичну модель, де ці політики знову і знову отримують владу.

Де ж залишилося ще життя? Де воно тліє, жевріє, животіє?

Гра все ще лишається багаторольовою на рівні опозиції до влади – там все ще можлива конкуренція, тобто там можливі об'єднання, роз'єднання, суперечки, змістовні апеляції до громади щодо розуміння та підтримки. Тобто найбільш змістовна комунікація можлива в соціальних ролях: опозиція – громада.

Поки що опозиція може апелювати до громади, а громада – до опозиції. Це хоч якась можливість комунікації. Це все ще змістовні апеляції.

Але мародерська суть нинішньої влади проникла вже і у відносини громади та опозиції. Що може зробити влада, у якої немає довіри, якщо цю довіру неможливо повернути? Все правильно – знищити довіру і до опозиції і запустити процес набору "нових лідерів", які не мають ні досвіду, ні мотивацій до прийняття масштабних викликів, і в будь-якому разі будуть змушені залежати від олігархів.

"Нові лідери" – де-факто це проект по створенню олігархічних маріонеток втемну, тобто так, щоб кожна з цих маріонеток була впевнена, що вона за добро, за перезавантаження влади, за нову Україну. Елементарна рефлексія могла би їм підказати, що вони не уявляють собі складності гри на поразку опозиції і виокремлення їх як нових маріонеток. Це ж азбука рефлексивного управління – неможливо грати проти того, хто платить тобі гроші і наймає на роботу. Хочеш виграти в казино – купи собі казино.

Тобто проект "нові лідери" це відбір нерефлексивних наївно-благородних політиків або цинічно-прагматичних, які давно відрефлексували свою глитайську позицію. До "нових лідерів" немає сенсу апелювати – вони або не відрефлексують апеляції, або зіграють у відданість громаді, розуміючи свою приховану олігархічну спрямованість. Проблема у тому, що серед "нових лідерів" немає не тільки вовкодавів, але навіть і вовків.

Лідерами не стають у грі в телепісочниці. Лідерами стають в реальному житті, де є небезпека втрати не тільки влади та бізнесу, але і свободи та життя. Хто не пройшов ці випробування, не може стати лідером, хай навіть це буде і дуже якісна телепісочниця.

У цього проекту є чудова властивість – його учасники складають список на першочергову люстрацію з позиції громади.

Водночас найбільша змістовна та перспективна гра розгортається в позиції громади. Поступово депресія, апатія та зневіра по мірі наближення до точки вибору в Україні будуть зживатися. Як і окремій людини, суспільству в цілому не властиво довго перебувати у стані депресії. Я думаю, що здорові сили зуміють перебороти свою апатію та зневіру у всьому і у всіх. Неможливо ні в що і нікому не вірити – потрібно вірити хоча б в щось і хоча б в когось.

І саме там, в громадянському суспільстві, можлива найбільш цікава гра. Якщо опозиція не піддасться на деморалізуючі дії влади і зуміє зберегти ясність думки та енергетику дії, саме в цьому тандемі "опозиція-громада" можлива найбільш цікава драматургія з перспективою на перезавантаження країни.

Можливо ми і не встигаємо на мітельшпіль, але на ендшпіль ми в будь-якому разі встигаємо.

Тому найзмістовніші апеляції можуть бути лише до громади.

Громадо, прокидайся! Досить депресувати і поневірятися. Тут без тебе такі справи творяться, що просто жах суцільний.

Громадяни, включайте мізки і ставайте активними.

Не апелюйте до тих, хто вас не чує. Апелюйте до тих, хто здатен вас чути.

Не вибирайте лідерів з пісочниці. Вибирайте тих, хто пройшов важкі випробування.

powered by lun.ua

Є МИСЛЕННЯ – Є МОВА

Пустопорожні дискусії про мову ні до чого не ведуть, бо вони не виходять на сутнісний рівень. Це показало обговорення мого відео. Що таке взагалі мова? Яка у конкретної української мови перспектива і як довго проживе українська мова? Існує гіпотеза Сепіра-Уорфа, що не реальність нормує мову, а мова нормує реальність...

Тим, хто ще вірить в незалежність України

Цей день, 1 грудня, потрібно перейменувати в день нехтування вибором народу України. 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України...

ВИРВАТИСЯ З ЦИКЛІЧНОГО ЧАСУ

Життя в соціальному часі – мистецтво, яке має дуже мало спільного з досвідом, хіба що наш досвід постає з митарств по світу, і ми змогли пізнати різні соціальні часи, живучи різним часом в різних місцях з перевагою різного соціального часу...

КРИЗА ДЕРЖАВНОСТІ

Не впевнений, що взагалі маю писати. У мене зникла солідарна позиція, Я майже ні з ким не можу солідаризуватися – ні з націонал-патріотами, ні з проросійськими силами, ні з компрадорами, яких сьогодні більшість...

ЩО САМЕ ВБИВАЄ?

Що саме надмірно вбиває людей під час епідемії коронавірусу? Це питання ставити незручно – його не бажають ставити експерти, на нього не бажають відповідати політики...

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: ЧОТИРИ КІМНАТИ

За роки просування слова "стратегія" ми досягли неабияких успіхів. Тепер практично кожен експерт своє бачення називає стратегічним, виконавча (!) влада проводить стратегічні сесії (стратсесії), Президент затвердив чергову Стратегію національної безпеки України, а Парламент навіть збирається провести парламентські слухання по темі стратегічного розвитку України...