Розробка, підписання та успіх Суспільного Договору
Перші обговорення Суспільного Договору та Конституції на концептуальній групі, яка була створена за рішення Платформи розробки Суспільного Договору, виявили основні проблеми нашого спільного руху. З основними моментами я хотів би всіх ознайомити.
Співвідношення Суспільного Договору та Конституції
Дві позиції по Суспільному Договору.
1. Суспільний договір це одноразовий акт для прийняття Конституції, який перестає діяти з моменту прийняття Конституції.
2. Суспільний договір це акт на тривалу перспективу, де Конституція це одноразовий акт, а при цьому можлива ціла послідовність інших Конституцій.
Дві позиції по Конституції.
1. Конституція загальних принципів, найзагальніша, коротка і проста.
2. Конституція різних норм, де розписано все детально, оскільки посилаючись на загальні принципи просту Конституцію будуть обходити.
Ми дійшли до думки, що не існує інституційних запобіжників від редукції будь-якого ладу до авторитаризму і тоталітаризму.
Тому потрібна третя стратегічна позиція (через Суспільний Договір). Можна в Суспільному Договорі описати етапи руху з якісними вимогам до основних політичних, економічних і культурних характеристик моделей, які будуть змінювати одна одну.
Однак це можна назвати ідеалізмом або утопізмом, оскільки пізніше представники нової влади завжди можуть сказати, що цей Договір описував ідеальне майбутнє, а реальне майбутнє інше, і відмовитися від виконання такого Договору. Водночас перевага такого ходу речей у тому, що Договір отримує смислову концептуальну владу, яка неодмінно спрацює, навіть якщо така політична відмова і станеться.
Можна компенсувати такий суспільний дефолт народництвом і щоденним плебісцитом. Однак тут значення має, хто формує порядок денний і як утримується довгострокова стратегічна позиція Суспільного Договору. Тобто в Суспільний Договір потрібно включати спосіб формування порядку денного в ЗМІ і утримання стратегічної позиції якимось чином.
Конституція це констатація суспільного стану, опис конкретної моделі. Суспільний договір це шлях, опис послідовних моделей та способу їх зміни, тобто навіщо, куди, як і з ким. А також визначення того, хто є "ми".
Цілі Суспільного Договору більш тривалі і масштабні, ніж окрема Конституція. Цілі ж Конституції можуть бути більш конкретні і зрозумілі.
Суспільний Договір підписує невелика частина людей. Непідписантів ні до чого не примушують, але вони матимуть змогу доєднатися. На основі Суспільного Договору розробляється Конституція.
Конституція приймається на референдумі для всіх. До її виконання як основного закону держави примушуються всі громадяни.
Отже, Суспільний Договір це текст, який може описати етапи руху до Конституції і через різні конституції. Навіть якщо мета і принципи можуть увійти до Конституції, то етапи руху туди не увійдуть. Тобто Суспільний Договір це договір про рух.
Але це означає, що Суспільний Договір не буде легалізований весь і одразу. Лише частина його буде легалізована в першій Новій Конституції. Решта його змісту буде легалізовано в майбутньому у інших Конституціях.
Хто ініціює та розробляє Суспільний Договір і як здійснюється його пропозиція?
Хто здійснює оферту?
Так сталося в Україні, що оферта здійснена тричі. Один раз – громадою в особі групи "Народна Конституція", Хартія Майбутнього, Синархісти, Рух За Суверенний Розвиток та інші. Другий раз політики – Тимошенко, Тарута, Безсмертний, Наливайченко та інші. Третій раз Платформою експертів, яку зібрала та модерує Юлія Тимошенко, та куди ввійшли також представники згаданих громадських груп, а також там є спостерігачі від інших політичних сил.
Потрійність оферти створює багато проблем, оскільки громаді важко розібратися, а негативно налаштованим політикам легко критикувати цю потрійність, повсякчас видаючи її або як політику, або як взагалі дії якихось маргінальних експертів чи громадських діячів, в залежності від того, що в даний момент вигідніше.
Отже в моменті початку оферта є розподіленою, але після розробки тексту Суспільного Договору оферта, скоріше за все, буде у вигляді Об'єднавчого Форуму і стане більш-менш погодженою і цілісною.
На цьому Об'єднавчому Форумі можливо до оферти ініціаторів ще приєднаються інші громадські групи та інші політики на позиції державних діячів.
Таким чином, оферта персоналізована і здійснюється у вигляді публічного Об'єднавчого Форуму. Можливо Суспільний Договір буде у вигляді Декларації, можливо у якомусь іншому вигляді. Треба ще подумати.
Це складніше, ніж можливо в аналогічних процесах в історії. Але Україна взагалі складна.
Хто по суті здійснює підпис Суспільного Договору та в чому смисл цього?
Після оферти-Форуму починається процес підпису – акцепт оферти. Причому акцепт Суспільного Договору теж персоналізований. Можливо він буде здійснений в мережі Інтернет, можливо оффлайн, можливо і так, і так. Треба ще подумати.
Підпис це легітимація, але ще не легалізація.
В історії існує спроба описати ситуацію підписання Суспільного Договору з точки зору філософії. В 1976 році Жак Дерріда зробив доповідь в університеті Вірджинії (Шарлотсвілл), яка опублікована російською під назвою "Декларация незавимости" в книзі "Слухобиографии" (інші варіанти, що зустрічають в цій книзі – "Ухобиографии" та "Отобиографии"). Отже деякі місця я звідти процитую.
Мова йде про Декларацію Незалежності США 1776 року. "...Хто підписує і яким іменем, само собою власним, проголошуючий цей акт, на якому ґрунтується заснування?"
Дерріда питає: можливо це Джефферсон? І відповідає – "Юридично він пише, але не підписує... На ньому лежала відповідальність не написати в смислі продукування чи ініціювання, а лише скласти, як кажуть про секретаря, який складає документ, дух якого йому нав'язаний і навіть надиктований зміст..." Тим більше, каже Дерріда, що він мав надати його на розгляд представників Сполучених Штатів.
В цьому сенсі, ми, експерти, не укладаємо Суспільний Договір, а складаємо його текст. Ми юридично на підпис маємо прав не більше, ніж будь-хто з української громади. Але ми не станемо писати те, під чим не поставили би підпис самі, бо це наша країна і ми збираємося тут жити далі. Більше того, ми намагаємося піднятися над дріб'язковістю української політики, над уподобаннями обивателів і створити щось дійсно важливе та перспективне для України.
Дерріда знов питає – чи можна сказати, що самі ці представники США є кінцевими підписантами? І відповідає – "Що торкається самих "представників", то вони підписують аж ніяк не більше...
Отже юридичний підпис – це народ, "люд", "добрі люди""... Саме "добрі люди" і проголошують себе вільними та незалежними через естафету своїх представників і представників представників..."
В цьому сенсі, Суспільний Договір мають підписати "добрі люди". Це не значить, що всі вони добрі та благородні в своєму житті. Це значить, що в своїх установках, підписуючи загальний зміст об'єднавчого акту, вони прагнуть добра у спільності себе та інших в нашій країні, включаючи усіх своїх нащадків в нашій країні та навіть за її межами (як це зробити – іде дискусія).
Дерріда далі каже: "Однак народ цей не існує. Він не існує до цієї декларації, не існує як такий. Якщо він народжується в якості вільної і незалежної особи, в якості можливого підписанта, то можливо це лише на основі акту цього підписання, підпису. Підпис вигадує підписуючого..."
Отже "добрі люди" у своїй спільності зараз та на майбутнє народжуються у момент підпису Суспільного Договору як проголошення спільності. Це не означає, що всі люди, які налаштовані проти такого об'єднавчого підпису, замовкають. Просто з моменту підпису, з моменту проголошення спільності народу, голос інших людей вперше стає помітним і отримує шанс або приєднатися, або сказати щось інакше своє і доєднатися за певних умов до цього Договору.
Далі Дерріда розповідає про Джефферсона, який страждав від того, що не міг просунути для підпису весь свій текст Декларації. Дерріда пише: "Очевидно, він страждав через те, що тримався за свій текст. Він сильно горював, бачачи його, бачачи себе виправленим, зміненим, "покращеним" і, особливо, скороченим своїми колегами..."
Писати текст від свого імені і писати текст від імені колективу – не одне і те ж. Це означає наступити на горло власній пісні задля гармонійної пісні хору. Це означає стати на позицію громади, максимально наближаючи цю позицію до свого стратегічного розуміння, але даючи їй шанс не просто віддалятися, але і встановлювати дистанцію від ідеального стану речей, наполягаючи на збереженні установок на напрямку руху. Суспільство не може стати кращим одразу, але воно може визначити напрямок руху, щоб іти туди, де можна стати кращим.
І нарешті, про масштаб Декларації та згадку в ній Бога.
Дерріда пише: "Можна почути в цій Декларації трепетний акт віри, необхідне лицемірство перед лицем політико-військово-економічного розмаху і т.д., або простіше, більш економічно – послідовне аналітичне розкриття одної тавтології: щоб ця Декларація мала смисл, потрібна остання інстанція. Бог – це ім'я, причому найкраще, для цієї останньої інстанції і кінцевого підпису..."
Ми теж дискутували про необхідність згадки в Суспільному Договорі імені Творця. І саме тут виокремилися непримиренні позиції. Одні ні за яких умов не погоджуються на згадку Бога, інші без цієї згадки не хочуть бачити Суспільний Договір.
Тут потрібно шукати компроміс, бо можливо лише так ми зможемо витримати цивілізаційний загальнолюдський масштаб нашого Договору, не втопивши його в дріб'язкових політичних чварах та міжнаціональних суперечках. Сама установка Суспільного Договору дивитись на Україну з позиції Бога, має дозволити нам втримати всеохопний масштаб викликів та широку перспективу домагань. Але згоди досі немає. Про Бога ми не домовились.
Чи буде успішною розробка нинішнього Суспільного Договору?
Міжнаціональні чвари, соціальний розбрат, олігархічний консенсус, політичний конфлікт, зовнішнє управління Західного світу та імперські домагання Росії постійно здійснюють прямий тиск на розробників Суспільного Договору, звинувачуючи нас у різних гріхах: що ми непатріоти та манкурти, захищаємо міфічну громаду, а не середній клас, не ставимо питання про націоналізацію олігархічних активів, працюємо на одну з політичних сил (продажні тобто), недемократи (антидемократи), проти Росії чи навпаки агенти Кремля (причому одночасно), ведемо кулуарну розробку важливих для суспільства змістів і т.д.
Кажу ще раз – експертна Платформа є відкритою. Не потрібно якогось особливого дозволу на участь у ній. Потрібні лише сили та час, щоб працювати в щоденному режимі і довго. Водночас нам потрібен новий Суспільний Договір, як би хто нам не бризкав слиною і які би відмовки не видумував.
Олігархічний консенсус – поганий Договір для України, бо він не має на меті її збереження. І всі це бачать, і всі це розуміють, навіть самі олігархи. Але поганий Договір неможливо припинити, якщо не запропонувати більш кращий Договір.
Ми не можемо чекати, допоки виникнуть ідеальні умови для розробки Суспільного Договору, бо вони ніколи не виникнуть самі по собі.
Чи можливо обійтися без політиків у справі розробки та укладання Суспільного Договору? Спочатку мої колеги з "Народної Конституції", які залучували і мене, спробували це зробити. Як багатьом відомо, текст законопроекту про Конституанту не один рік лежить в Парламенті і не має жодного шансу бути прийнятим. Отже для розробки Суспільного Договору та Конституанти потрібна участь політиків, бо неможливо легітимізувати цей процес інакше, хіба лише через новий Майдан, що в умовах війни небезпечно.
Чи зможе Юлія Тимошенко досягнути успіху як державний діяч та модератор розробки Суспільного Договору та нової Конституції? Вона сама це запропонувала, сама здійснює активність в цьому напрямку. Раніше ніхто такого не робив, бо це явна втрата своїх прихильників, у тому числі і всередині політичної партії, а також це явний політичний ризик навіть уже будучи при владі. Окрім того, це також і ризик суспільний.
Чи є інші політики, які хотіли би очолити цей процес? Поки що немає. Є лише деструктивні критики, які постійно намагаються поставити під сумнів наявність підстав та готовність суб'єктів для Суспільного Договору, а також переводять все у площину політичних конфліктів та розподілу владних повноважень.
Спроба розробки Суспільного Договору може створити нову Україну, а може не створити. Але розбрат та ненависть, яку продукують олігархічний консенсус, зовнішнє управління Заходу та війна імперської Росії знищать Україну абсолютно точно і невідворотно.
Початок розробки Суспільного Договору одразу ж призвів до кристалізації та активізації зла в суспільстві. Сьогодні багато агентів зла відкрито кричать – не домовитесь, бо ми не дамо.
Але є ще і приховані агенти зла. Стверджувати, що намагання домовитись між собою на принципах добра, є зло, означає бути на боці зла.
Зло вже давно приховано домовилося. Потрібно, щоб відкрито домовилося добро.
Зазіхання зла завжди менші, ніж домагання добра – у цьому їх нерівність. Зло здебільшого деструктивне. Добро намагається бути конструктивним.
Добро перемагає зло, бо, в кінцевому результаті, воно відкритіше, масштабніше, конструктивніше та зрештою перспективніше.
Приєднуйтесь до добра!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
