Сергій Дацюк Філософ

РЕСПУБЛІКА БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ

09 жовтня 2018, 09:00

Взагалі-то, ми можемо все, якщо про це домовимось і наше спільне мислення вкладемо в дію. Республіканське мислення здебільшого притаманне людям, як мислять вільно і готові домовлятися про спільне. Водночас сама домовленість про спільне дуже залежить від того, які обмеження ми накладаємо на цю домовленість.

Українці як погані республіканці

Тут виясняється прикра обставина – мислення надзвичайно слабко усуспільнюється. Легко усуспільнюється здоровий глузд, деякими зусиллями усуспільнюється розум, значними зусиллями усуспільнюється уява, складними, але добре знаними і тренованими зусиллями, усуспільнюється воля і великими зусиллями усуспільнюється пам'ять.

Тому республіканське мислення це особливий напрямок гуманітарних досліджень, який розглядає та продукує підходи та методи домовляння про те, як нам жити разом.

Українці виявилися слабкі саме в цьому – домовлятися про складну модель співжиття.

Виставити якусь просту та зрозумілу для мас ідею (князівство, козацтво, імперія, народ, клас, нація) для так чи інакше традиційної чи нав'язаної ззовні спільності легше, ніж кожен день обговорювати питання спільного смислу того, навіщо нам бути разом.

Обмеження мислення залежать від того, як ми самовизначаємось і настільки далеко розповсюджуються наші амбіції.

І коли ми, українці, стикаємося з тим, що вільна воля мислення виходить за межі відомих норм, розроблених колись і десь теорій, ми починаємо боятися цього необмеженого мислення, бо дуже добре знаємо своє діонісійське анархічне начало. Тобто аполлонічне начало ми готові впускати в себе лише на основі чужих норм, чужих теорій, зрештою, чужого мислення.

Я іноді думаю і не знаходжу відповіді на питання: як можуть такі люди-народ-нація-громада бути настільки вільними у спонтанних протестних і руйнівних вчинках і водночас настільки залежними у своєму впорядковуючому договірному мисленні.

В українській уяві громада та республіка це лише діонісійське начало, водночас добре і благородне, а держава це аполлонічне начало, водночас зле і глитайське. Ми ще можемо помислити громаду та республіку в упорядковуючому контексті, але не можемо помислити те, що цей аполлонізм може бути знайдений всередині договору суспільства. Нас не гнітить думка, що це аполлонізм запозичується десь ззовні – в міжнародній спільноті, в праві та юриспруденції, в державі.

Саме тому, українцям важко прийняти ідею республіки. Ідею імперії, класової солідарності, народу чи нації українцям прийняти набагато легше – все одно якесь ярмо на свою свободу потрібно накидати, то нехай це бути якесь зрозуміле ярмо.

А от домовлятися щодня про розподіл повноважень між вільними громадянами, громадою як найближчим колом згоди, республікою як середнім рівнем домовленості та людством як найвищим рівнем домовленості – таке українцям сниться лише в страшних снах.

Республіка це не один рівень спільності, це багато рівнів спільності, між якими змісти спільності не просто розподіляються і постійно перерозподіляються. Це засаднича ідея республіканізму, що, до речі, рідко коли актуалізується навіть в західних гуманітарних дослідженнях. Там говорять здебільшого про республіку лише як про один рівень спільності.

З якого самовизначення виникає республіка?

Хто має право на самовизначення? Це просте питання насправді є найбільш складним питанням в міжнародному праві і в філософії взагалі. Допоки міжнародна спільнота не була якось інституціоналізована, право на самовизначення мав лише той, хто володів силою, щоб його захистити. Відтак на самовизначення сила справляла вирішальний вплив – хто має силу, той і самовизначається.

З того часу, як виникла міжнародна сила і відповідно міжнародна комунікація з приводу застосування сили, питання про право на самовизначення стало значно складнішим.

Рудиментом епохи ХХ століття є Організація Об'єднаних Націй, де конфлікти між сильними країнами впорядковано вирішуються за рахунок слабких країн. Рудиментом також є уявлення про право "націй на самовизначення", яке архаїчним чином все ще знаходиться в українському дискурсі, але вже відсутнє в міжнародному дискурсі. Можете порівняти з наведеною в посиланні статтею відповідну статтю англо-американської Вікіпедії – "Самовизначення".

В 2010 році в Косовській справі Міжнародного Суду були запропоновані критерії поняття "люди, що мають право на самовизначення": 1) традиції і культура; 2) етнічна приналежність 3) історичні зв'язки і спадщина; 4) мова; 5) релігія; 6) почуття ідентичності або спорідненості; 7) воля до конституювання окремішності. 8) спільні страждання. Я б лише тут уточнив: "7) власна воля до конституювання окремішності", щоб виключити випадки інспірованих імперіями потуг відняти території у колишніх колоній.

Як можна бачити, такий критерій як територіальна цілісність чи компактність проживання відсутній. І це не тому, що про нього забули. Це тому, що існує інша позиція (зі своїми теоріями), яка кладе в основу уявлення про суверенітет – територіальну цілісність, яка більш важлива, ніж право якихось людей на самовизначення. Тобто територіальна цілісність в уявленнях міжнародної спільноти все ще продовжує бути пов'язаною з силою.

Кожен, хто претендує бути окремішністю, може як завгодно самовизначатися, але його територіальна цілісність гарантується лише силою – власною, якщо вона в нього є і він хоче і може її застосувати, чи зовнішньою, якщо територіальне існування цієї окремішності має вирішальне значення для якоїсь сильної країни чи навіть для більшої частини міжнародної спільноти, яка готова його захищати своєю силою.

Унікальність України в тому, що жоден з 8-ми критеріїв не створює територіальну цілісність в якості окремішності. Інакше кажучи, прагнення України до суверенітету не підтверджується інтегритетом по жодному з 8-ми критеріїв, які міжнародна спільнота розглядає як значимі.

Ось саме тому, Суспільний Договір, є, по-перше, критично необхідний для України в якості основи інтегритету, а, по-друге, має бути спрямований на майбутнє, творити нове право, бути іноваційним та інноваційним в соціальних та інших аспектах.

Це має бути Договір про спільні принципи, а не про цінності ідентичності чи спорідненості; про шлях в майбутнє, а не про фрагментовані традиції та культуру чи пошматовану чужими імперіями історичні зв'язки та спадщину; про громадську волю до конституювання окремішності, а не про волю привілейованого класу, який постійно руйнує суверенітет України; про республіканську приналежність, а не про етнічну приналежність, мову чи релігію; про спільні іноваційні звершення теперішнього щодо майбутнього, а не про спільні страждання минулого.

Це означає, що українську республіку ми не можемо будувати на тих критеріях, які є традиційними та прийнятними для міжнародної спільноти. Ми маємо будувати українську республіку на критеріях, що виходять за межі міжнародних норм і складають основу інтегритету та соціального прориву України до майбутнього.

Які обмеження має іноваційна республіка?

Найбільше обмежень творення української республіки зазнає від олігархів, політиків та експертів на службі у олігархів. Вони говорять про відсутність підстав для Суспільного Договору.

Значну частину обмежень творення республіки зазнає від агентів західного впливу та від провідників диктату міжнародних норм – і це не обов'язково грантоїди. Це, перш за все, вивчені на західних нормах політологи, юристи, економісти.

Давайте спробуємо відповісти на питання: Суспільний Договір це договір між ким і ким. Юристи одразу ж кажуть, що у кожного договору мають бути сторони. А публічний договір вони розглядають винятково як оферту. Тобто на повному серйозі юристи переконують мене, що у публічному договорі не може бути багато сторін. Тобто договір між усіма вільними громадянами не може існувати, бо немає такої теорії права.

Якщо ми подивимось визначення публічного права, то там в усіх варіантах (російському, українському, англо-американському, німецькому, французькому і т.д.) сказано про юридичну нерівність сторін такого права – тобто публічної сторони громади і сторони держави (уряду), де держава наділена владою.

Ми отримуємо суттєве правове обмеження. У нас в принципі немає теорії публічного права, яка би давала можливість укладати договір лише між рівними громадянами, з позиції якого ці громадяни могли би розглядати державу та владу як можливий, але не обов'язковий, інструмент здійснення самоврядування республіки. Юристи зазвичай намагаються ототожнити поняття "республіка" та "держава" і протиставити державу публічній громаді як слабкій щодо держави.

І тут виявляється суттєва розбіжність позицій. Я та мої колеги вважаємо, що потрібно змінювати зміст теорії публічного права. А юристи вважають, що раз норми такої немає, то ми робити так не повинні, бо міжнародні санкції і все таке дуже небезпечні.

Тобто ми досі не можемо створити республіку на правових засадах, бо правові засади відсутні, не розроблені чи зумисне спрямовані на захист непорушності держав.

Самовизначитись поза нацією ми не можемо, бо досі розуміємо право на самовизначення як лише право націй на самовизначення. А самовизначитись як республіка на рівні громадян та громад не можемо, тому що змушені мати справу лише з владно-державним способом делегованого представницького управління народу, розглядаючи самоуправління як лише місцеве самоврядування громад чи взагалі як функціональну самоорганізацію населення.

Є лише один послідовний принцип активації всезагальної енергетики громадян – республіка. Всілякі інші концепції – народу, класу чи нації – намагаються видати себе за республіки: народні, соціалістичні (класові) чи національні. Але ці так звані республіки не є власне республіки, бо обмежують засадничий принцип республіки – постійне процесне узгодження спільного.

Народна республіка делегує свою владу державі, відтак народ швидко і надовго упокорюється державою та втрачає владу як таку настільки, що навіть саме уявлення про республіку лишається лише у назві, бо народ не творить республіку. Там, де є народ, немає республіки.

Наявність будь-якого всезагального класу – пролетаріату чи навіть середнього – залежить від стану економіки, і будь-яке її погіршення неодмінно веде до зникнення всезагального класу і виникнення правлячого класу, який потім швидко перетворюється на привілейований клас з олігархами, які знищують республіку. Там, де є класи, немає республіки.

Національна республіка, що заявляє себе як республіка політичної нації, неодмінно перетворюється на етнічну націю, що контролює політичну владу, і розподіл людей за національною ознакою так само нищить республіку. Там, де є нації, немає республіки.

Правоустановча позиція та правоохоронна позиція

Де знаходиться правоустановча позиція? З якої позиції змінюється право? Адже право закріплює поза правом виникаючі норми. Але де виникають ці норми?

А виникають норми на рівні простих договорів чи навіть домовленостей різних сторін у повсякденному співжитті, найвищими з яких є колективні домовленості, зокрема в часи революцій.

Тому республіканське право це найвищий тип права, який закріплює найбільш загальні, найбільш фундаментальні норми.

Причому і еволюційне і революційне республіканське право однаково важливі.

Еволюційне право це, наприклад, право Великобританії, яке рухалося британською елітою. Воно починається з Великої Хартії Вольностей 1215 року, продовжується через Хабеас корпус акт (1679), Білль про права (1689), Акт про спадкування престолу (1701), Акт про Союз (1706-1707) та іншими документами. Саме це дозволяє Великобританії мати некодифіковану конституцію.

Революційне право це право, наприклад, Франції та США, яке рухалося республіканськими загальногромадянськими рішеннями щодо прийняття Декларацій та Конституцій.

Так само революційним республіканським правом можна вважати Загальну Декларацію прав людини, прийняту ООН в 1948, коли ООН ще мала установку на загальнолюдське унормування світу держав після Другої світової війни. З тих пір, як приблизно з початку XXI століття ООН вироджується в організацію, де конфлікти сильних країн вирішуються за рахунок слабких країн, а право впадає в дводесятилітній застій, ООН втрачає республіканську позицію, перетворюється на міжнародного правового деграданта.

Проблема в тому, що зараз теж в світі назріває війна. І ООН могла би уникнути її, радикально реформувавши міжнародне право. Але у нас скоріше станеться війна, ніж реформа ООН та міжнародного права.

Правоустановча позиція виникає в історії дуже рідко. Така позиція виникає в кризові часи того чи іншого суспільства і підтримується представниками еліти, що мають правові знання та установку на правотворення.

Сьогодні в Україні по відношенню до творення Суспільного Договору проявили себе правники-творці і правники-формалісти.

Правники-формалісти це професіонали, які затратили багато зусиль на вивчення вітчизняних та міжнародних правових норм, мають професійний досвід і через соціальний примус посади професії, за життєвими установками або в силу своїх корупційних інтересів здійснюють захист наявних правових норм, бо змушені обстоювати інтереси привілейованого класу, держави, міжнародної системи держав. Так правники-формалісти перетворюються на правників-посіпаків.

Правники-творці це професіонали, які у всьому схожі на правників-формалістів, але мають мотивації на позиції громади, мають установки на зміну наявного права.

Правники-посіпаки є принциповими противниками і навіть ворогами будь-якого Суспільного Договору, який твориться громадянами в обхід привілейованого класу, держави, міжнародної системи держав. Вони уособлюють собою право-охоронну позицію, здебільшого архаїчну та ретроградну.

Коли правник-посіпака чує зміст Суспільного Договору та його нові правові принципи, він починає говорити, що це суперечить правовій традиції, це не базується на жодній правовій теорії, це не відповідає Конституції, це не відповідає міжнародній правовій практиці і т.д.

Коли правник-творець чує про нові принципи, він каже, чудово, це буде нова норма, нову правову теорію ми створимо, міжнародне право змінимо і зрештою міжнародна правова практика стане інакшою.

Правники-посіпаки в принципі не можуть домовитися з правниками-творцями. Правники-посіпаки не є безневинними овечками – вони разом з виродженою ООН наближають світову війну.

Тому Суспільний Договір України це шанс для світу уникнути війни.

І саме тому, з позиції право-творення необхідно сформулювати республіканське право, яке в змістовно-позиційному сенсі стоїть над традиційним публічним правом та іншими типами права.

Засади республіканського права

Республіканське право це таке позитивне право, яке виходить не з позиції волі суверена (монарха, держави чи навіть народу), а з позиції добровільного вибору колективного суспільного договору, де використовується розподілений суверенітет. Республіканське право за своїми установками спрямовано на перерозподіл інтегритету громадян – громада, республіка, людство – задля розподіленої свободи громадян, підтримання ефективного в своєму розвитку розподіленого спільного, творення принципово нової колективності – єдиного людства.

Республіканське право – найвищий рівень права. Публічне взагалі, конституційне зокрема, цивільне та інші типи прав походять від республіканського права і не можуть йому суперечити. В сенсі цивілізаційної та навіть соціальної ефективності республіканському право може як рівне протистояти лише приватне право, яке в своїх загальних засадах має бути з ним узгоджене.

В основі республіканського права лежать можливості договору між багатьма вільними громадянами, які є рівними за принципом недомінації. Недомінація означає унеможливлення домінування однієї волі над іншою волею. Недомінація торкається лише тих, хто домовився про недомінацію та дотримується цієї домовленості. За межами домовленості діє домінація. Недомінація в економіці унеможливлює також будь-яку монополію як те, що заважає конкуренції. Відтак недомінація є основою конкуренції на засадах економічної самореалізації.

Більше того, заявний принцип волі громади, яка засновує чи перезасновує республіку, змушує переглянути поняття публічного права як поняття права між рівними вільними громадянами, де держава взагалі не є стороною договору, а виступає як інструмент республіки, яку засновують ці вільні громадяни.

Основними джерелами республіканського права є договори, угоди та усні домовленості громадян, в жодному разі не народ і не держава, не конституція та не інші закони.

Основним процесом республіканського права є самоуправління громад, республік та людства. Влада держав чи муніципій як делегована чи представницька є обмеженою, тимчасовою і може бути взагалі відсутня.

Основний принцип республіканського права – примат договірних відносин над іншими відносинами (в том числі над державними законами, міжнародними нормами і т.д.).

Основний принцип усуспільнення – громадяни об'єднуються в спільності різного рівня (громада, республіка, людство) на добровільних засадах. Вихід з цих спільностей теж є добровільний і не може бути обмежений ніякими умовами.

Відносини між спільностями є об'єднавчими, але не є ієрархічними, що унормовується теж за рахунок рівноправних договорів між ними на принципі недомінації.

Громадяни входять в громаду, в республіку в людство; громада входить в республіку і в людство, республіка входить в людство – для посилення та збільшення своїх можливостей, а не для підпорядкування і упослідження, причому смисл такого входження виясняється постійно та регулярно.

Громада кожної Республіки задля самоуправління територією та власністю є правонаступником народу, що був формальним господарем цього всього, але був позбавлений влади і протиставлений владі.

Суспільний Договір не є уявним, не є метафорою, тобто він натуралізується в республіканському праві як окремі принципи, установки, орієнтири на майбутнє, стратегічні ресурси і т.д.

Натуралізація означає, що Суспільний Договір існує безпосередньо як текст, на якому базуються Конституція та закони. Необхідність натуралізації продиктована тим, що конституція фіксує бажаний стан, який щонайбільше прив'язаний до теперішнього та до наявних норм права, а Суспільний Договір повинен безпосереднього виходити на нові правові норми та описувати бажане майбутнє.

Суспільний Договір в республіканському праві це не одноразовий текст угоди, це натуралізований інститут домовленості і передомовленості.

Республіканське право має на меті – створення Загальнолюдської Республіки.

Коментарі — 25
Mike_Kharkov _ 10.10.2018 12:37
IP: 178.137.189.---
"Рудиментом також є уявлення про право "націй на самовизначення", яке архаїчним чином все ще знаходиться в українському дискурсі, але вже відсутнє в міжнародному дискурсі"
===
К сожалению, этот рудимент лег в основу государственной идеологии, и фокус на нем сохраняется по той причине, что само наше общество живет еще феодальными отношениями, где рудимент был еще молод и здоров:)
Если заглянуть в укр.вики по ссылке в статье, то читаем там – "Нація – це конкретно-історична форма спільності людей, об'єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв'язками, певними рисами культури; це політично організований народ, який користується правом на самовизначенні". Подчеркиваем – "єдиною мовою", что есть явная подтасовка под госидеологию тек. власти. Этот трюк будет исполняться и узакониваться властью до становления политической нации, через экономическую борьбу и осознание собственных интересов людьми.
_ABM_ _ 10.10.2018 11:58
IP: 35.235.227.---
- Взагалі-то, ми можемо все, якщо про це домовимось... (с)
Мені здається, що Дацюку вдалося домовитися тільки з Тимошенко.:-)
Mikhail Smolyanoy _ 10.10.2018 08:50
IP: 91.213.33.---
"Там, де є народ, немає республіки.Там, де є класи, немає республіки.Там, де є нації, немає республіки" – говорить пан Дацюк. На 2016 р. 134 країни називаються республіками. З даною теоретичною базою творення суспільства від філософа Дацюка Юлія Тимошенко "канет в лету". Насправді суспільство має визначити загальну мету життя, споріднену кожній людині і тим об'єднуючу його. Сутність мети витікає із еволюційного призначення життя взагалі – розвитку індивідуального духу і його сучасного досягнення – пробудженій свідомості людини, що здатна відповідним проявом розуму ідентифікувати себе невід'ємною частиною життя всесвіту. Лише тоді, коли загальною метою суспільного життя буде ствердженим практичний розвиток високих духовних якостей людей, стане можливим становлення духовного життя суспільства, як впливового засобу виховання індивідуальної душі. І в цьому взаємному русі особистого і суспільного життя до мети духовної досконалості буде здійсненим еволюційний прогрес.
Індра _ 09.10.2018 23:00
IP: 94.76.81.---
І для чого згадувати подробиці з давнини Великої Британії? Чи не краще було б вам, авторе, як українцю, повивчати українознавство і, зокрема, структуру нашого одвічного звичаєвого права? Там все є, що треба. Адже за Богдана Хмельницького ми мали структуру суспільва таку, як сьогоденні найрозвинутіши країни Європи.
Anatol Zubenko _ 09.10.2018 19:38
IP: 94.153.158.---
Oleg Chemerchenko:
Пане Сергію, читав, але не зрозумів. Ось ви пишете – "...Суспільний Договір існує безпосередньо як текст...", і у наступному реченні – "Суспільний Договір в республіканському праві це не одноразовий текст угоди, це натуралізований інститут..."

Так інститут, чи текст? Чи то взагалі не важливо, важливо читачив залучити? Навіщо я це читав? Піду в Талмуда грошей просити...
Для чого коментувати суцільну еклектику?
Oleg Chemerchenko _ 09.10.2018 19:23
IP: 35.235.227.---
Пане Сергію, читав, але не зрозумів. Ось ви пишете – "...Суспільний Договір існує безпосередньо як текст...", і у наступному реченні – "Суспільний Договір в республіканському праві це не одноразовий текст угоди, це натуралізований інститут..."

Так інститут, чи текст? Чи то взагалі не важливо, важливо читачив залучити? Навіщо я це читав? Піду в Талмуда грошей просити...
Oleg Chemerchenko _ 09.10.2018 19:16
IP: 35.235.227.---
"Відтак недомінація є основою конкуренції на засадах економічної самореалізації."
А що ж таке конкуренція?
Oleg Chemerchenko _ 09.10.2018 19:14
IP: 35.235.227.---
Пане Сергію. Ви досі не довели навіть теоретичну можливість існування недомінації. Але знов підіймаєте її. Навіщо? Доведіть, що соціум з 3 людей може існувати як недомінаційний.
Oleg Chemerchenko _ 09.10.2018 19:10
IP: 35.235.227.---
Ви пишете: "...задля розподіленої свободи громадян..."
Визначення терміну "розподілена свобода" – дайте, будь ласка... Бо так руки й тягнуться написати щось таке: РозподіленаСвобода = F (Час, УзагаліненіКоординати) та, та пошуткати інтеграл, наприклад, по часук. До речі, Ви розумїєте, що таке математична функція? Ви розумієте, що кожен раз, коли вживаєте слово "росподілений", Ви неявно задаєте математичну функцію?
Ось Вам для філософствовання питання: що входить до складу Узагальнених Координат, та чим буде вихідна по кожній з цих координат?
Oleg Chemerchenko _ 09.10.2018 18:57
IP: 35.235.227.---
Пане Сергію. Ви пишите: "І тут виявляється суттєва розбіжність позицій. Я та мої колеги вважаємо, що потрібно змінювати зміст теорії публічного права. А юристи вважають, що раз норми такої немає, то ми робити так не повинні, бо міжнародні санкції і все таке дуже небезпечні."

Так, і порозумітись ви не зможете ніколи, бо українські юристи працюють не з Правом, а з Законом. Для того, щоб ваша дискусія с юристами була продуктивною, потрібно щоб ваші опоненти жили у світі з прецедентною правовою системою, а не з декларативною.
Oleg Chemerchenko _ 09.10.2018 18:53
IP: 35.235.227.---
Пане Сергію, ви пишете: "Адже право закріплює поза правом виникаючі норми". Чи має право старенька бабуся в україні, щоб їй допомогли перейти черезr дорогу? Як що так – будь ласка, знайдіть де саме це закріплене. Як що ж старенькі не мають такого права, поясніть самому собі – чому все ж таких їх через дорогу переводять.

І, як що ви все ж таки наполягаєте на тому, що "закріплює" право, то поясніть, будь ласка, чим від Права відрізняється Закон і що він робить, а не дуріть читачів.
Олександр Миколайович _ 09.10.2018 18:33
IP: 194.44.181.---
З першого речення – "Взагалі-то, ми можемо все, якщо про це домовимось і наше спільне мислення вкладемо в дію." – з'являється переконання в тому, що пише політичний пройдисвіт, і зникає бажання читати далі. Навіть більш-менш дорослій дитині очевидно, що ми можемо лише те, що є можливим, не залежно від наших домовленостей навіть і тоді, коли "наше спільне мислення вкладемо в дію".
Остаточно бажання читати далі зникло після фрази: "Українці виявилися слабкі саме в цьому – домовлятися про складну модель співжиття.". Не до, не після неї читачу так і не повідомили, ким, де, коли і як встановлено, що "Українці виявилися слабкі...". Про те, з якими іншими народами, які вже домовились "про складну модель співжиття" відбувалося порівняння, читач так і не взнав, коли дочитав статтю до кінця? Залишається тільки дивуватися з того, як ми такі невдалі стільки сторіч співживемо разом?!
Віктор Дніпров _ 09.10.2018 17:17
IP: 46.211.40.---
Там, де є нації, немає республіки. (с СД)

То чого ми хочемо від пана Сергія і його СД?
Знищити націю, побудувати республіку?

А може простіше припинити оце безглуздя і пропонувати Проекти Законів, що ГАРМОНІЗУЮТЬ, аизначають Конфлікти інтересів Держави і Громад?
Чи визначити основні критерії Монополій олігархів і знайти механізми прозорості впливу їх Капіталу на політичні рішення у самій ВРУ чи КМ?

І так, куди не кинь погляд на ключові положення статті. Відволікання уваги від реальних проблем Держави, Народу України, як нації...
Навіщо це робить пан Дацюк?
Елена Величко _ 09.10.2018 16:48
IP: 178.95.98.---
Добре, що згадано у статті роботу видатного філософа, що не протиставляє два початки, що є діонісійське та аполоністичне, а з'єднує їх як основу розвитку. Тобто, діонісійство – то природна енергія, стихійна, жива, але іноді руйнівна, бо "пре" без розбору. Такій живій енергії потрібен на рівні суспільства вірний Закон, межа, що направляє у русло розвитку. Не просто так саме Аполон сяє, бо пропорції створюють красоту та будують, як я вже казала, що для суспільства – це ВІРНІ ЗАКОНИ, що реалізуються.
Mike_Kharkov _ 09.10.2018 15:48
IP: 178.137.189.---
"В основі республіканського права лежать можливості договору між багатьма вільними громадянами, які є рівними за принципом недомінації. Недомінація означає унеможливлення домінування однієї волі над іншою волею. Недомінація торкається лише тих, хто домовився про недомінацію та дотримується цієї домовленості. За межами домовленості діє домінація"
==
А кем и как будет осуществляться "доминация" и соблюдение "недоминации"? реинкарнацией ООН? вечное "а судьи кто?".
Т.е., предполагается репрессивный аппарат, который потребует коллективного (договорного) управления, средневекторного, малоэффективного ибо всего в договоре не предусмотришь.
Все-таки отрицание иерархии приводит к обществу одинаковых членов, без градиента, а значит, без возможности воспитания и развития человека, некому подобию коммунизма. Идею равенства надо бы раскрыть, равенство перед чем? не бывает равенства во всем и при всех обстоятельствах.
Mike_Kharkov _ 09.10.2018 14:39
IP: 178.137.189.---
бун:
...В нас політики, яких ви чомусь називаєте націоналістами вважають, що коли три складові русскага міра наберуть української форми то це вже не буде русскій мір. Тобто серйозно по суті ніхто нічого не змінює.
Еще раз – укр. националистов в Украине почти нет (во власти в том числе). Идеологию украинского национализма возродила олигархия, и активно продвигает. Причина – она идеально подходит для феодального правления страной, а реваншистские настроения ЗУ можно прекрасно использовать раздав кресла выскочкам, т.е., сделав ЗУ локомотивом феодализации страны (национального строительства).
Поэтому, я не считаю, что во власти есть националисты, я считаю, что бабло купило всех. И также считаю, что укр. национализм реакционен как идея, и законсервирует Украину. Как сюда проникнет демократия типа США? ведь там это результат столетий развития Европы + кольт.
Mike_Kharkov _ 09.10.2018 14:19
IP: 178.137.189.---
бун:
В РФ русскій мір точно як в часи Уварова чи Распутіна
Но нам ведь интереснее Украина? Значит, исключите самодержавие и народность:) И вообще, если начать оперировать не "русским миром", а абстрактной системой правления, менталитетом, религией..., то ситуация деполитизируется, и можно начать рассуждать что хорошо, что плохо и как поправить. А цельная конц. "Р.м." дана в проекте закона о р.м., там четко видно что р.м. (определен как нацистская идеология) подлежит запрету и это расчистит путь национальному строительству. Вот так господа олигархи видят укр. нацию. А вы говорите "три складові русскага міра наберуть української форми". Отнюдь. Это другие составляющие, давно известные – типовой феодальный уклад.
Р.м. в Украине отсутствует, есть лишь остатки русской клас. культуры, язык, которые могли бы увеличить культ. потенциал страны, но это противоречит тренду власти, т.е. уничтожается.
Максим Кривоніс _ 09.10.2018 14:01
IP: 35.235.227.---
Тут вже один будівничий Третьої республіки довів другу республіку до третьої Руїни...
бун _ 09.10.2018 13:45
IP: 46.211.48.---
Mike_Kharkov:
В російськомовній Вікіпедії надзвичайно добре пояснення Самодержавия.
бун _ 09.10.2018 13:43
IP: 46.211.48.---
Mike_Kharkov:
Тому що за 400 і більше років нічого не змінилося. В РФ русскій мір точно як в часи Уварова чи Распутіна. Що, щось змінилося в православ'ї? Самодержавність теж на місці, хоч називай царя генсеком чи президентом. А народность, тобто язык, обычаи, культура и территория, само собою. В нас політики, яких ви чомусь називаєте націоналістами вважають, що коли три складові русскага міра наберуть української форми то це вже не буде русскій мір. Тобто серйозно по суті ніхто нічого не змінює.
Mike_Kharkov _ 09.10.2018 13:29
IP: 178.137.189.---
Volodymyr Tkachuk:
При всьому бажанні або русскій мір із Православие, Самодержавие та Народность або українська шляхетська демократія типу США.
Ну, конечно, очень смешно: (. Обе концепции настолько перевраны в Украине, что оперировать ими совершенно невозможно. Оперируют ими с большой охотой только олигархозависимые:), увы. В том числе и по той причине, дабы вытеснить из обсуждений иные смыслы и анализ.
Я не могу забыть того факта, что из СССР мы выбрались все вместе, и потому надеюсь на то, что из нынешнего болота выберемся тоже все вместе, без гегемонов. И при чем здесь "русский мир" или " українська шляхетська демократія", как они помогут здравому смыслу, не вижу. Зато очевидный вред и выгодополучателя вижу – они уже даже не шифруются.
Anatol Zubenko _ 09.10.2018 13:17
IP: 35.235.227.---
ОТ несе Дацюка...Ти хоч зі своєю жінкою договорись...
Volodymyr Tkachuk _ 09.10.2018 13:07
IP: 46.211.39.---
При всьому бажанні або русскій мір із Православие, Самодержавие та Народность або українська шляхетська демократія типу США.
Olexiij Babenko _ 09.10.2018 11:49
IP: 35.235.226.---
Ця ідея суспільного договору ні між ким, нагадує мені анекдот про диктатуру пролетаріату.
Елена Величко _ 09.10.2018 10:15
IP: 37.53.245.---
"І мене в сім'ї великій..."
Корупція1176 Україна та Європа966 Мовне питання181 Aтака Путіна1134 Свобода слова555
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter