СИДІТЬ ДОМА, МИЙТЕ РУКИ!
Це все, що сьогодні може запропонувати нам наша держава.
Чому так сталося? Чому, як і сто років назад під час епідемії іспанського грипу (1919-1920), рекомендації не змінилися? Невже наші супердосягнення часів НТР та вільного доступу до важливих технологій ніяк не вплинули на охорону здоров'я?
Відповідь слід шукати не в медичних досягненнях, які безумовно вражаючі, а в політиці охорони здоров'я, тобто у структурному влаштуванні охорони здоров'я, у цілях, під які така система створюється та підтримується у окремих країнах, у тих завданнях, які ставляться лікарям національної системи охорони здоров'я.
Ми, нащадки СРСР, виглядаємо в ситуації пандемії в деяких аспектах краще, ніж Європа: вакцинація старших поколінь БЦЖ, наявність залишку колись надлишкових ліжко-місць, наявність залишків СЕС. Ми б виглядали ще краще, якби не руйнували, а розвивали ту систему, яка дісталась нам від СРСР. При цьому обережно додаючи до неї окремі європейські досягнення.
Але ми ж рухаємося в Європу, правда? І реформу охорони здоров'я проводимо у відповідності до європейських стандартів.
Давайте в контексті відповіді на деякі запитання щодо пандемії коронавірусу я зацитую вам деякі місця з однієї книги, яка доволі добре описує європейський досвід реформ охорони здоров'я, – Антона Білякова "Опыт Европейского Союза в области регулирования здравоохранения" (Москва, 2015).
Хочете знати, чому така катастрофічна ситуація з епідемією коронавіруса в Італії та Іспанії? Відповідь у цій книжці:
"У країнах з так званими національними системами охорони здоров'я децентралізація або навіть регіоналізація є одним з ключових елементів реформ. Кілька країн децентралізували свої системи, передавши повноваження щодо прийняття стратегічних рішень регіональним і місцевим владам. Якщо не брати до уваги скандинавські країни, можна сказати, що найбільш успішно ця реформа була реалізована в Італії та Іспанії..."
Саме тому ці країни – виглядають найгірше в ситуації пандемії коронавірусу. Саме тому в окремій Ломбардії в Італії може бути епідеміологічна катастрофа, а у окремо взятій провінції Хубей в Китаї може бути швидка та успішна перемога над епідемією.
Хочете знати, чому окрім "сидіть дома, мийте руки" держава нам нічого запропонувати не може? Ось ще одне місце з цієї книги.
"Починаючи з другої половини вісімдесятих років, проводяться досить амбітні реформи, спрямовані на підвищення раціональності та ефективності системи охорони здоров'я шляхом створення конкуренції між її учасниками. Мета цих реформ – ввести ринкові механізми в управління системою охорони здоров'я [118]. При створенні конкуренції для раціоналізації витрат і підвищення якості послуг мають велике значення два наступних аспекти: вільний вибір лікаря споживачем (пацієнтом і (або) застрахованою особою) і бюджетування послуг фахівців. Наслідок цих аспектів – перенесення відповідальності на особу (установа), що надає медичні послуги, що дає їм стимул надавати якісні послуги за меншу ціну [119]. Відносини між постачальниками послуг та споживачами послуг засновані на договорі. За умовами договору, на постачальника послуг накладаються бюджетні (фінансові) рамки (що визначає вартість послуги), а також зобов'язання уважно ставитися до побажань пацієнта (що визначає якість послуги).
Запровадження ринкових механізмів передбачає принципову зміну ролі держави. Вона зберігає за собою роль регулятора системи охорони здоров'я, встановлюючи цілі і визначаючи правила і межі конкуренції між учасниками відносин. Проте, держава повинна буде відійти від практичного управління системою охорони здоров'я [120]..."
Перекладу вам зрозумілою мовою: СЕС треба було знищити, а сімейних лікар це комівояжер, який вирішує на користь якої корпорації перерозподілити ваші гроші у разі хвороби в залежності від вашого матеріального становища – це буде державна (муніципальна) чи приватна клініка, препарат якої фармакологічної світової монополії вам виписати, який саме антибіотик вам виписати, щоб ви відчепилися.
Система корпоративно-конкурентної медицини більш-менш прийнятно вміє лікувати знайомі хвороби для багатих та забезпечених громадян. При цьому незабезпечені громадяни мабуть мають померти – природно або ж під час епідемії. Саме тому система корпоративно-конкурентної медицини погано справляється з епідеміями. Адже для успішної боротьби з епідемією потрібна СЕС, надлишкова кількість ліжкомісць, своя мікробіологія і т.д.
Суть Санітарно-епідеміологічної служби, яку знищила колишній сумнозвісний міністр охорони здоров'я, полягала у орієнтації саме на епідемію. Але якісь генії з США та Європи порахували, що епідемії нам більше на загрожують. А ми ж в Україні не любимо все з СРСР, і дуже любимо все західне і особливо європейське.
Тепер давайте порахуємо, якщо ми такі вже бізнесмени. Скільки би нам коштувало утримування СЕС в структурі фінансування охорони здоров'я? Невелика частка від загального бюджетування на охорону здоров'я.
Направду Україна ще недавно виглядала дуже непогано у фінансуванні охорони здоров'я. А потім з Україною сталася медична реформа. І бюджетування медицини почало недотягувати до рекомендованого ВООЗ 5% ВВП.
А тепер порахуємо, скільки відсотків ВВП втратить Україна через недофінансування СЕС та власної мікробіологічної науки? Хто скаже точно – 10%, 20%, 30%, 40%, 50%, 60%, 70%?
Ми все одно заплатимо ці незаплачені в минулому гроші за охорону здоров'я, але в ситуації смертей від епідемії, падіння ВВП, руйнації бізнесу та явної загрози голоду в країні.
Куди поділися ці гроші? Я дам вам відповідь. Значна кількість грошей з держбюджету іде або прямо у кишені олігархів через тисячі схем та тендерів, або опосередковано через надмірні тарифи та так звані компенсації щодо них.
Тож продовжуйте ненавидіти все, що пов'язане з СРСР, продовжуйте радикальні європейські реформи охорони здоров'я.
Сидіть дома, мийте руки!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
