Тим, хто ще вірить в незалежність України
Цей день, 1 грудня, потрібно перейменувати в день нехтування вибором народу України.
16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Вона досі чинна, бо на неї посилається Акт проголошення незалежності України, на який в свою чергу посилається діюча Конституція України. Це був вибір тогочасної української еліти, а за формальною ознакою це було рішення неіснуючого нині державного органу.
24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР був прийнятий Акт проголошення незалежності України. Це було рішення української еліти, а за формальною ознакою це було рішення неіснуючого нині державного органу.
1 грудня 1991 року був Всеукраїнський референдум про незалежність України, тобто референдум народу УРСР про створення незалежної України. Це був вибір народу, існування якого нині під великим питанням.
Два Майдани (2004, 2013-2014), які так і не стали революціями, спричинилися до розколу українського народу на три несолідарні частини суспільства: націонал-патріотів, російськоорієнтованих та західних компрадорів.
Цілий ряд кроків української еліти були спрямовані на те, щоби порушити основоположний принцип Декларації про державний суверенітет України:
"Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї..."
7-го лютого 2019 року ці систематичні порушення були зафіксовані в преамбулі діючої Конституції України:
"...піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України..."
Фактично в діючій Конституції України, де є посилання на Акт, який в свою чергу посилається на Декларацію, яка містить принцип нейтральності і позаблоковості, де також зафіксовано і більш загальний принцип суверенітету держави України, зафіксовано антиконституційне положення про десуверенізацію України.
Тим самим українська еліта взяла курс на втрату незалежності України.
Мотивації різних частин української еліти такі:
У російськоорієнтованих – встановити суверенітет, ефективний контроль чи, принаймні, зовнішній вплив Росії на якомога більшій частині території України, у якомога більшій кількості сфер (інформаційній, культурній, науковій, економічній і т.д.), а все, над чим неможливо встановити суверенітет, контроль чи вплив, хаотизувати.
У націонал-патріотів – знищити солідарну коммеморацію за рахунок виокремлення національно-патріотичних частин суспільної пам'яті, українізувати, декомунізувати якомога більшу частину українського суспільства, а решту суспільства репресувати, стигматизувати, маргіналізувати.
У західних компрадорів – віддати в зовнішнє управління державні інститути, контролювати через боротьбу з корупцією політику, поставити під контроль наддержавних структур якомога більшу частину економіки, продати іноземним корпораціям фінансові активи, природні копалини, інфраструктури України, а решту піддати зменшенню капіталізації, розоренню і просто знищенню.
Еліти як цілісного утворення в Україні нема. Народу України фактично вже нема. Біля влади в Україні вже більше 10 років малокомпетентні, жадібні і безперспективні люди.
У незалежну Україну продовжують вірити наївні романтики та маргінальні інтелектуали.
Саме їх я і поздоровляю сьогодні з Незалежністю України.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
