26 квітня 2019, 08:29

Небезпечні діти

Біля дерев'яної барачної споруди акуратними купками лежав складений дитячий одяг. Ніби за командою з бараку вийшли діти, загорнуті у "вафельні" рушники, дітям було некомфортно, особливо дівчатам, 13 років – той вік, коли твоє тіло стає іншим, спочатку ти проходиш стадію сорому, коли треба прикрити все, але рушника на це все не вистачало, тому дівчата чіплялися за рушник так, наче він приховував всі гріхи світу.

Діти почали присідати біля складеного одягу, або ж нагинатися, щоб щось взяти, але суворий голос наказав нічого не чіпати, що одяг має пройти спецобробку, а якщо і це не допоможе, то його знищать, бо він небезпечний.

Що це вам нагадує? Без прив'язки до часу та історичної події? Просто уявіть цю картинку. Барак. Складений одяг. Дітей, що тремтять, загорнуті в однакові рушники. А тепер почуйте цей голос: наказовий, без співчуття. Чим відгукується це у ваших душах, у вашій пам'яті?

Серед цих дітей була я. Мій клас. І мій одяг. Його мені пошила мама, на літо, бо я виросла зі старого та й взагалі подорослішала, і це були – блакитні котонові бриджі та майка з намальованими хвилями та мартинами. Я більше цього одягу не побачила. І довго не могла не думати про те, а що я скажу мамі? Вона ходила на курси шиття, шиття їй важко давалося, але їй важило гарно мене вдягати, а купити не було де та й особливо не було за що.

1986-ий рік. Червень. Чорнобиль. Ми – кияни евакуйовані в піонерський табір для дітей шахтарів біля Сіверського Донця. "Чорнобильські їжачки". "Хворі та немічні, всіх тут позаражають своєю радіацією". "Це треба за ними щоразу все мити і прати". "Небезпечні діти". "Синку, ти з ними грався, то мий після цього руки". "Ці столичні, що забрали відпочинок у наших дітей". "Мутанти". Все це ми чули на свою адресу. І погляди: від неприйняття до страху, від ненависті до жалю, від обурення до висміювання.

Так, місцеві діти на початках мили після нас руки, як після лишайних кошенят та цуциків.

За якийсь час всіх попустило, і ми все забули, бо почалося табірне життя з усіма своїми лінійками, нехитрим дозвіллям, радощами, перевагами, перемогами, футбольними змаганнями, програшами та сварками. Але все вищеперелічене ми отримали на старті. Коли вийшли із запилюченого автобуса, нам сказали не брати речі, а підійти до барачної споруди, роздягнутися, загорнутися у рушники, залишити свій одяг тут, йти за дорослою людиною в нікуди.

Ми не хотіли їхати в цей табір. Ми не так хотіли проводити своє літо. В нас просто не було особливого вибору в часи, де все замовчувалося, навіть злочини, і все відбувалося за наказом. Де залякували і нас, і наших батьків. "Ви хочете, щоб вони всі повмирали? Держава за ними стежитиме".

Ми дізналися куди ми їдемо, коли підійшли до автобусів. Багато хто з нас взагалі не надто розумів, де це є. Сіверський Донець. Все відбувалося наприкінці травня.

А ще 1 травня нас вигнали на демонстрацію мира і труда. Як звитяжних київських школярок та школярів, що вчилися на відмінно. Це мало сприйматися як честь. Туди не пускали двієчників. 9 травня ми вітали ветеранів та ветеранок, покладали квіти, радянський Київ імітував звичайне життя.

Держава за ними стежила.

Потім почалася паніка, і не тому, що було офіційне і чесне оголошення, а тому що пішли чутки. Вологі шмати на вікнах, миття підлоги, столова ложка Кагору щодня всім членам родини. Ніби причастя.

І повне нерозуміння того, що відбувається. Дорослі жарти про імпотенцію на кухні: "Бідні, бідні українці, ні в кишені, ні в ширинці". Іронізація болю і тотальне нерозуміння того, з чим ми зіштовхнулися, як це долати, хто за це відповідає і що робити далі.

А ще створення міфів від незнання та вирощування нових стереотипів, що так само небезпечно, як і замовчування реальної катастрофи.

З тих часів я ненавиджу мовчання влади. Взагалі замовчування будь-яких проблем. А ще міркую над тим, як люди досі вірять в те, що земля – не кругла. Носії пласкої віри. Віри, зокрема у те, що біда може торкатися тільки тих, хто мешкає, наприклад, в Києві, або ж Криму, або ж на Чернігівщині, або ж на Волині, або ж в Сватове. А нас не стосується, допоки когось не привезуть, заражених цією бідою...

Тому я за відповідальне ставлення держави до людей, воно не повинно мати наказовий або ж відстежувальний характер; я за якісну комунікацію та зрозумілі пояснення, за можливість людям робити власний вибір, за проговорення небезпек та переваг. За те, щоб кожна людина усвідомлювала свої екологічні права і свою екологічну відповідальність.

Кампанія ПРООН з підтримки толерантності в Україні #RespectUA http://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/operations/get-involved/reinvent-respect-campaign.html

powered by lun.ua

Якщо ти вдома

Піклувальна функція, котра вважається "жіночою" фактично в усіх суспільствах, в умовах пандемії та карантинних обмежень, є життєзабезпечувальною...

Феномен української бідності

Моя подруга розповіла, що їхала з таксистом, котрий схвально поставився до київського району Русанівка та планував, зрештою, зняти там квартиру...

Право, а не примус

Як можна в 24 роки лише замислюватися над тим, що ти хочеш отримати вищу освіту? – пам'ятаю, що саме це було моєю першою думкою на одному родинному італійському святкуванні, куди мене запросили...

"Біла людина в небезпеці"

В Україні часто в жалобній манері обговорюють тему кризи родини та демографічної кризи, хоча кількість людей на нашій планеті невпинно зростає і згідно з останніми оцінками ООН до кінця нинішнього століття, населення Землі цілком в змозі досягти позначки в 17 мільярдів...

Те, що цілить у гідність

Перебування в полоні, коли ти навіть не знаєш, чи існує в цих катівнях бодай якась правова система, травмує безперечно. Це тяжче за позбавлення волі, котре також переноситься важко, але корелюється в залежності від бодай наявності існуючих правил, поваги до прав людини в таких умовах, зрештою, відчутності провини...

Радянські дорівнюються російським

"Так. Туди можна пару українців та одного білоруса, когось повеселіше з Кишиніва, когось з кавказьких, когось з прибалтів, і з Азії когось мовчазного, щоб тихо ходило, слухало і не заважало", – таке колись я почула з вуст активного комсомольско-партійного діяча...