Ідеальна Держава Україна
В теорії і практиці управління є досить відоме твердження:
кожна організація має ідеальну побудову
Ви з цим згодні?
На це питання управлінці, незалежно від рівня і сфери діяльності, здебільшого дають очевидну і логічну відповідь: "ні".
Хтось каже "так" тому що, відчуває, що це питання каверзне, і хоче виглядати "не таким, як всі" або просто знає, у чому річ...
кожна організація має ідеальну побудову...
для тих результатів, які вона отримує
А з цим твердженням Ви згодні?
Якщо "ні" – Ви або дуже вузько сприймаєте слова в цій формулі...або знаєте, щось таке...
А якщо "так" – то Ви один (а) з тих, хто визнає, що живе в ідеальній країні. Ідеальній для тих результатів, які ми всі як суспільство отримуємо.
Тут мимоволі згадую думку одного відомого в Україні політолога, яку прочитав десь у березні цього року:
"Главная ваша проблема постсоветских людей, что вы всех, кто богаче вас,
не любите за то, что они воры и коррупционеры; а всех, кто беднее, вас не
любите за то, что они "лохи" и неудачники".
Все так. Але багатих не люблять не тому, що вони крадії і корупціонери, а просто тому, що вони багаті.
І це проблема не якоїсь окремої людини, а всіх людей – істот за своєю людською природою алчних і завидющих...
Щодо бідних, їх не "люблять" або "не люблять", їх просто не поважають. І знову – внаслідок властивих людям за їх людською природою гріхів гордині і пихатості...
Можливо, у багатьох пострадянських людей ненависть до багатих і неповага до бідних виникла внаслідок дії комуністичних орієнтирів і ідеології зрівнялівки, а можливо – це результат останнього десятиріччя двадцятого століття, коли багато, за загальною думкою, гарних людей стали бідними, а багато, за загальною думкою, поганих – багатими...
Але хіба кожне багатство – багатство, і кожна бідність – бідність?
Блаженний Августин колись сказав: "Ви осліплені золотом багатих. Звичайно, ви бачите, що у них є. Але ви не бачите того, чого їм не достає...". Чого не достає всім нам...
Політолог каже: "ваша проблема". Чому? Хіба він сам не пострадянська людина? Або, можливо, він все життя боровся з радянською владою і ніколи їй не корився?
Ні. Він каже "ваша проблема" замість "наша проблема" саме тому, що це його проблема! Проблема всього покоління другої половини двадцятого сторіччя, яке перетворило суспільство спотвореного радянською владою "Ми" на суспільство не менш спотвореного гіперіндивідуального "Я"...
Ми всі люди і часто-густо припускаємось помилки, яка мовою соціальної психології і організаційної поведінки зветься "фундаментальна помилка атрибуції", коли ми приписуємо свої перемоги лише собі і звинувачуємо в усіх своїх невдачах інших. Це легко побачити і почути. Скрізь. Достатньо лише трошки прислухатись.
Наприклад, коли улюблена спортивна команда перемагає, її вболівальники всі як один радіють: "МИ перемогли! МИ це зробили!" Але якщо команда програє, "МИ" зникає миттєво, навіть швидше за виникнення думки про поразку. "МИ" більше не існує, є тільки "ВОНИ". І вже ті ж самі вболівальники обурюються: "Які ж ВОНИ потвори. ВОНИ знов програли! ВОНИ ні на що не здатні. Хіба ВОНИ могли перемогти без нас? Звичайно, ні! Це МИ перемогли. МИ разом! Це МИ! А вони потім програли. Вони потім не зробили, не виконали, підвели. Це ВОНИ! Ми тут ні до чого! МИ виграли, а ВОНИ потім програли".
Виграли? – МИ! Програли – ВОНИ! МИ-ВОНИ. ВОНИ-МИ.
Але ми не хочемо бути ними, коли вони програють, а вони – нами, коли перемагають!
Тому всі залишаються на своїх місцях, і кожен продовжує грати свою роль: ідеальні люди, які утворюють ідеальне суспільство в ідеальній державі, обирають ідеальну владу, яка ідеально створює умови для ідеального життя ідеальних людей.
Все ідеально побудовано для того, що отримувати такі суспільні результати, які отримуються.
Інакше не буває.
