Причини та наслідки "зрад" та "перемог" IV-ї сесії ВРУ

Централізація влади, сумнівні кадрові призначення, продовження імітації реформ – чим загрожує перетворення Парламенту на "сателіт" Банкової?

Експерти вже "охрестили" IV сесію ВРУ однією із найбільш скандальних, і ця невтішна оцінка є цілком справедливою. На жаль, шанс зробити сесію однією з найбільш реформаторських було втрачено ще до її початку. Зокрема у той момент, коли у грудні 2015 року ще чинний Прем'єр-міністр Яценюк, усупереч закону, відмовився звітувати перед Парламентом за рік своєї "роботи".

Як наслідок – політична криза, що назрівала впродовж двох років прем'єрства Яценюка замість бути швидко розв'язаною (шляхом проведення незалежного аудиту та розслідування озвучених впродовж року фактів корупції у КМУ) штучно затягнулася. Коли недієздатність Кабміну стала геть очевидною, а в стінах Парламенту розсипалась більшість, замість прозорих парламентських дискусій (як того вимагає Конституція) , країна кілька місяців спостерігала за "нічними перемовинами" "стратегічної сімки" на Банковій.

У підсумку, в березні коаліція "Європейська Україна" припиняє своє існування, і влада математичним методом "доукомплектації" провладних фракцій формалізувала "нову більшість", щоправда, поіменний склад її відмовляється оприлюднити й по нині.

Призначення Кабміну також перетворилося на затяжний фарс (коли не під посади шукали гідних кандидатів, а посади і закони "підтягували" під потрібних Президенту людей, коли депутатів змусили відмовитися від свого ж рішення і скасувати постанову щодо визнання роботи Уряду Яценюка незадовільною, коли замість програми реформ в якості Програми нового Уряду Рада без обговорення затвердила декларативний документ, і, що головне, для протягнення рішень "коаліція" почала залучати голоси представників промислово-фінансових груп у ВРУ) .

Цілком прогнозовано, що за таких обставин вищому керівництву країни було не до реформ. Весняна урядово-парламентська криза показала "слабкі місця" влади. Але замість того, щоб виправляти ситуацію шляхом реального наступу на корупцію, ухвалення необхідних для підняття економіки (а відтак і соціальних стандартів) рішень, на Банковій обрали інший шлях – шлях посилення вертикалі влади. А ця дорога, як відомо, веде до відірваності від реальності і сліпоти до вимог суспільства (адже "владні вертикалі" зворотнього зв'язку не передбачають) .

У результаті цієї направленої на концентрацію влади політики ми і отримали такі законодавчі рішення:

- ухвалений Закон про "партійну диктатуру", що дозволяє в ручному режимі тасувати кандидатів у депутати і вже після виборів вирішувати одноосібно, кому заходити в Парламент, а кому – ні. (Закон, що суперечить одразу трьом статтям Конституції, вдалося протягти з рекордної кількості "ставлень на голосування" та за допомоги вже звичного для "нової влади" кнопкодавства. Після його ухвалення ми із колегами з "Народного контролю" ініціювали подання до КСУ з вимогою визнати неконституційними норми цього закону) ;

- надшвидкісне ухвалення змін до Закону про прокуратуру. (Коли фракції коаліції за допомогою голосів представників олігархічних груп, депутатів, що голосували за диктаторські закони "16 січня", "перекроїли" Закон під одного кандидата. Зі швидкістю світла Закон, що відкрив шлях Юрію Луценку у прокурорське крісло, підписали Голова Верховної Ради та Президент, та миттєво опублікували у спецвипуску "Голосу України") ;

- ухвалені в першому читанні зміни до одного з найбільш реформаторських законів, прийнятого цим Парламентом – в Закон "Про держслужбу" (які в разі ухвалення в цілому, дадуть змогу Президенту призначати в обхід Уряду та без прозорих конкурсів зручних для нього керівників районних та обласних адміністрацій, а також зацементують можливості для використання "адмінресурсу" на виборах) ;

- ветовані Президентом зміни до бюджету щодо відновлення держфінансування профтехучилищ (хоча проголосовані ці зміни були конституційною більшістю і мали бути підписані Головою ВРУ ще у березні. У що виллється недофінансування профтехосвіти, я писав тут ще у березні. Зазначу, що питання про подолання вето, стояло у порядку денному ВРУ понад місяць, але... звісно, спікер на розгляд його так і не поставив);

- "компромісні", замість "революційних", зміни до законодавства щодо судочинства (багато позитивних норм вдалося відстояти, проте, чи стане владі мудрості продовжити підготовку законів необхідних для завершення реформи – питання на даному етапі риторичне) .

Натомість, так і НЕ були розглянуті:

- Закон про роботу тимчасових слідчих комісії ВРУ (хоча його співавторами є очільники 5 парламентських фракцій, дві із яких і зараз мають хай декларовану, але більшість) . Цей Закон дав би змогу у публічній площині і без зайвих емоцій у стінах Парламенту розслідувати і факти корупції на держпідприємствах, і офшорні скандали. Тобто здійснювати парламентських контроль, як це і прописано у Конституції;

- зміни до регламенту ВРУ в редакції, яка унеможливила би кнопкодавство, штучне "протягування" законів з 15-ї спроби, і водночас поліпшили б якість нормотворення без штучного гальмування ініціатив невигідних партіям влади. А головне – з чітким регламентуванням процесу створення та припинення роботи коаліції;

- призначення нового складу Центральної виборчої комісії. Більше того, не було належним чином здійснене подання кандидатур, адже наданий на розгляд ВРУ перелік кандидатів не був обговорений всіма фракціями (аби був збережений баланс представництва) і з громадським середовищем. Як наслідок, ЦВК під головуванням пана Охендовського провела цієї неділі довибори, результат яких був прогнозований.

- "тарифний пакет" законопроектів, які дозволили би знизити тарифи до економічно обґрунтованого рівня і зняти напруження у суспільстві та в стінах Ради.

Безумовно, обидва переліки "зрад" та "недоперемог" можна доповнити. Але буде несправедливо не згадати про нехай не надто часті, але таки позитивні кроки, зроблені під час цієї сесії.

А саме: удосконалення роботи Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (відповідно до вимог Європейської комісії) , звільнення від оподаткування пенсій, внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо захисту діяльності журналістів) , продовження декомунізації, зменшення акцизу на б/у автомобілі, ввезені із закордону, запровадження квот для українських виконавців у медійному просторі тощо.

Проте навіть ці потрібні суспільству рішення виглядають як "гасіння лісових пожеж вогнегасниками". Ефект, звісно, є, але проблеми комплексно не вирішує. Тому ми наполягали і наполягаємо – замість "гасіння пожеж" зайнятися творенням системи "протипожежної безпеки".

Та допоки влада не зрозуміє, що увʼязнення корупціонерів, конкурсний підбір кадрів, незалежна робота Парламенту, демонополізація бізнесу, посилить, а не послабить її позиції, ми й надалі будемо заручниками "продиктованих згори" рішень. І що найсумніше, заручником цієї ситуації буде вся країна.

А відтак осіння сесія ВРУ, що відбудеться на тлі чергового витка інфляції, подорожчання тарифів на опалення, незбалансованої бюджетної політики (із збереженням корупційних схем в проекті бюджету на 2017 рік) , буде ще більш напруженою, аніж попередня.

У цих умовах демократичні проукраїнські сили опозиції мають бути готові діяти єдиним фронтом як у Парламенті, так і за його межами. Адже, конструктивна і ефективна опозиція буде країні потрібна, як ніколи. Саме опозиція у моменти криз має запропонувати альтернативу і суспільству, і чинній владі. Тож, як і три місяці тому, закликаю до консолідації дій.

Також ми маємо бути свідомі, що ключовим викликом для влади і опозиції буде подолання бідності. Разом із профспілковими організаціями ми готуємо до реєстрації відповідний пакет законодавчих змін, і маю надію, що восени, у Парламенті вистачить голосів для їх ухвалення.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.