Ми маємо шанс сформувати антикорупційний парламент
Через 5 років успішної, як нас переконували, боротьби з корупцією ми прийшли до того, що ми ні до чого не прийшли. В сухому залишку після 5 років невтомної боротьби влади з корупцією маємо безкінечний процес і жодних обіцяних результатів.
Ніхто із колишніх регіоналів топ-чиновників не поніс відповідальності. Навіть ті, кого затримували на очах всієї країни, ще й отримують доплати з бюджету. Хтось спокійно залишався в Україні всі 5 років, хтось зараз повертається – але прокуратура, виявляється, не має доказів їхніх злочинів, а хтось – за декілька років взагалі наростив м'язи, зомбуючи українців проросійською пропагандою, і посідає нині друге місце в рейтингах партій на наступних парламентських виборах. Те, що вони непокарані, є прямим результатом, а точніше – відсутністю результатів "надзвичайно ефективної" роботи Генпрокуратури, бо розслідування всіх цих справ всі ці роки залишалось в них. А нинішній Генпрокурор, як відомо, є креатурою Президента. І за Генпрокурора несуть відповідальність як екс-Президент, який його призначав, так і парламентська більшість, яка навіть не захотіла підписуватись за його звільнення.
Не краща ситуація із корупцією нинішніх, післямайданних еліт. Практично всі антикорупційні ініціативи, які запроваджували титанічними зусиллями громадянського суспільства, невеликої частини притомних посадовців і підтримки міжнародних партнерів, були знівельовані, дискредитовані або заблоковані. НАБУ, наприклад, передало до суду майже 200 справ, але більшість із них застрягла в реформованих іменем Президента Порошенка судах.
Чого далеко ходити – я запитала в прокуратури про стан десятка резонансних справ, про які ми говорили з детективами в програмі "Справа детектива" наприкінці минулого року.
Справа по Насірову в суді вже півтора роки, все ніяк не дочитають обвинувачення. Він вже і був звільнений, і поновився через суд, навіть в президенти сходити встиг, а йому все ще читають обвинувачення – на сьогодні зачитали трохи більше половини з 774 сторінок. В справі по Онищенку таки добились дозволу на заочне засудження, але попередній розгляд суд призначив в червні, аж через 4 місяці після направлення справи до суду. В "бурштиновій справі" по Розенблату і Полякову вже півроку відтоді як справу відправили до суду, а ще навіть попереднього розгляду не відбулось.Справа по Львівському бронетанковому, де під виглядом нових закупили старі двигуни на танки для АТО, в суді вже 9 місяців, а ще тільки оголошують обвинувальний акт. Справа Голови Держаудитслужби Гаврилової в суді вже більше року. За цей час вже незаконне збагачення скасували, а це одна із двох статей, за якими вона обвинувачується. Чекають поки КСУ і другу статтю, по брехні в декларації, скасує? Справа "Кіотських грошей", де намагались розікрасти півмільярда грн, взагалі в суді вже 2 роки – вже ті врятовані півмільярда в іншому місці хотіли розікрасти, і нове провадження відкрито, а суд все розглядає.
Оці всі справи, що тягнулись роками в судах, тепер має бути передані до Антикорупційного суду. Те, що розгляд цих справ тепер відбуватиметься судом, до якого є довіра, звісно, добре. Але за законом після передачі їх розгляд має початись спочатку. І на скільки це розтягнеться – невідомо. А міг би цей суд вже два роки як працювати – якби Президент Порошенко не блокував його створення. Це ж ясно як божий день – його завдання було втягнути нас в безкінечний процес, який ніколи б не дав результату, який хоч якимось чином міг нашкодити його бізнес-партнерам у владі.
Більше того, однією ногою вже за порогом Адміністрації Президента, він зробив все можливе, щоби перетворити навіть цю надію знову на безкінечний процес – коли за кілька тижнів до закінчення свого терміну призначив до Верховного суду недоброчесних суддів. Нагадаю, саме Верховний суд є останньою, касаційною інстанцією для розгляду всіх справ, які будуть розглядатись вже новим Антикорупційним судом. А це значить, що рішення, прийняті Антикорупційним судом, можуть бути заблоковані або знівельовані призначеними ще Президентом Порошенком суддями. І це вже не кажучи про досі невирішену проблему із керівництвом Антикорупційної прокуратури, прокурори якої (не детективи) і є тими, хто має представляти і захищати всі ці справи в Антикорупційному суді; про бюрократичні і організаційні ризики для роботи суду, в якого навіть приміщення досі немає; про ризик Антикорупційного суду бути заваленим справами взагалі розслідуваними не НАБУ (а їх вже нарахували в десятки разів більше, ніж справ НАБУ), і про інші ризики, пов'язані із тривалим розглядом справ, спробами впливати на суддів новоствореного Антикорупційого суду і тд.
І після цього Головнокомандувач офшорів і новоспечений опозиціонер разом з регіоналами пнеться в парламент. І нині посідає третє (!) місце в рейтингах. Не здивуюсь, якщо з ним туди підуть і ті, кому він щедро генералів і ордени роздавав в останні тижні свого президентства. Туди ж, очевидно, підуть всі насірови, розенблати з поляковими, труханови, яценюки, авакови, і ляшковці на чолі з Ахметовим.
Я, звісно, розумію, що ніхто не може обмежити конституційне право їх балотуватись. Але якщо ми поки не можемо їх притягнути до юридичної відповідальності, політичну відповідальність ми принаймні можемо собі дозволити? То чому ж тоді українці знову хочуть бачити всіх цих олігархічних перевертнів, недобитків партії регіонів Януковича – Порошенко та політичних хабарників в парламенті?
Ми маємо унікальний, практично революційний шанс сформувати антикорупційний парламент. Який, нарешті, буде зацікавлений в подоланні корупції та формуванні реальної проукранської більшості. В якій не буде "решал" та корупціонерів, і яка не буде покривати "свинарчуків" і займатися мародерством у воюючій країні.
Чи скористаємось ми цим шансом?
