ІМЕНА та ПРІЗВИЩА ЯК НАЦІОНАЛЬНІ ІДЕНТИФІКАТОРИ
Бережи своє особове ім'я й родове прізвище
в повній національній формі й ніколи не змінюй
їх на чужі. І найменша тут зміна – крок до
винародовлення.
І. Огієнко
Нормативність імен.
Ідентифікаційна функція антропоніма (власної назви) (з латин. identifico "ототожнюю") полягає в одночасному ототожненні себе та відокремленні: ототожнення з подібними, відокремлення з різними.
Називаючи себе, представники кожної нації усвідомлюють свою особливість, навіть якщо беруть для називання універсальні антропоніми на зразок Івана, що у фр. Жан, англ. Джон, нім. Йоганнес (Ганс) , сканд. Юхан, ісп. Хуан, італ. Джованні, пол. і чес. Ян, молдов. Іво, євр. Jōchanan чи Гаврила, що в лат. Gabriel, ст.сл. Гавриилъ, бр. Габрыэль, п. Gabrel, слц. Fridrich, ч. Bedřich, уг. Gabor, рум. Frederic, молд. Гаврил.
З огляду на зазначене, можемо ствердити, що національномовна адаптація антропоніма – це один із надійних засобів ідентифікації народу: якщо я Іван, а не Йоган, то я українець; а якщо я Ваня, то Івасик - людина іншої етноналежности.
Брати чуже ім'я – означає уподібнитися до чужої нації.
Мусульманська мудрість
А з чим асоціюється Грішка, Мішка, Людка, Вєрка? В. Бєлінський у листі до М. Гоголя писав: "Россия представляет собой ужасное зрелище страны, где люди сами себя называют не именами, а кличками: Ваньками, Васьками, Стеньками, Палашками". А коли пірнути ще у темінь Московії, то з дослідження російського вченого В. Ніконова довідаємося, що для більшости населення Росії впродовж кількох століть "уничижительная", тобто зневажлива форма на -к-а, була обов'язкова, і навіть крупний боярин, перед яким тремтіли дрібніші бояри (що вже про чернь казати), підписував "чолобитну" цареві: "холоп твой Васька".
Отож якщо наша мова щодалі, то більше рябіє такими іменами-покручами, то стаються зміни на підсвідомо-ментальному рівні нашого етноорганізму – він із природно самодостатнього перетворюється в щось узалежнене, відтак асимільоване з цілком полярною сутністю – і тоді маса перестає реаґувати на світоглядну, креативну неприйнятність імен на кшталт Пєтя, Катя, Федя, хоч натомість існують блискучі українські форми імен Петрик, Катруся, Федько.
Закономірно, що 1888 року цар Олександр III видав указ "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".
Нормативність прізвищ. Прізвище та ім'я – це адреса народу (Л. Силенко). Тривала московська окупація вплинула на фонетико-словотвірну будову наших прізвищ: Богун та Гонта перетворилися у Богунова й Гонтіна; Олекса Розум, одружившись із царицею Єлизаветою, став генерал-фельдмаршалом імперії графом Разумовскім; визначний український письменник на псевдо Іван Багряний зазнав спотворення свого прізвища з Лозов'яги на Лозов'ягіна; Сергій Єфремов – насправді ж по батьківській лінії Охріменко – зазнав помосковщення свого прізвища у ХІХ ст. в духовній академії – головному осерді російського шовінізму; засновник ідеології українського націоналізму Донцов насправді Донець; а відомі актори Ада Роговцева та Кость Степанков нікому не відомі як Роговець і Степанко... – такого типу прізвищеві знаки у спотвореній формі засвідчили – "це -ов включене в поліційну і психологічну гру москвинської брутальної політики" (??), адже отримати ім'я – означає вкоренитися у відповідній ментальності.
За визначенням польського науковця С. Роспонда, суфікси – це найкраща візитівка щодо мовної, а тим самим і етногенетичної належности носія власної назви. Суфікс стає ідентифікатором не тільки щодо інших членів суспільства (серед них він виконує об'єднавчу функцію), але й щодо іншого суспільства, себто мовна (і не тільки) межа між суспільствами і є найбільш животворчою, бо власне вона, наче червона риска, підкреслює мовну, а отже, буттєву інакшість.
До наших неповторних прізвищевих суфіксів належать: -енк-о; -ук, -юк, -чук; -ишин; у росіян: -их, -аго; у білорусів: -онак; угорців -фі; грузинів -дзе, -швілі; вірменів -янц (-анц, -енц) або -ян, хоч існують і спільні патронімні суфікси, що, наприклад, об'єднують по кілька слов'янських мов: -ськ, -ів, -ич, -ович, -ак, -як -овець, -инець, -ик.
Гумореска
Прибіг якось до райради
Тягнирядно Сава.
- Хочу прізвище змінити.
Ось моя заява.
Бо прізвище Тягнирядно
Допотопне стало
Я нове собі придумав -
Тягниодєяло
П. Глазовий
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
