10 грудня 2020, 14:44

ЧЕРГОВА МОВНА ОМАНА У СФЕРІ ОБСЛУГОВУВАННЯ: МОВА, ПРИЙНЯТНА ДЛЯ СТОРІН

З різних інформджерел лиються реляції, що від 16 січня 2021 року сфера обслуговування нарешті возговорить природною українською мовою, а не мовою окупантів чи чужинців. Мовляв, таке праведне благо несе нам демоліберальний закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (5670д), що набув чинности 16 липня 2019 року. Звісно, рускоязичні знову начебто матимуть підстави поремствувати, як їх пригнічують свідомі українці в Україні, де державна мова українська.

Нагадаю, що одним із каменів спотикання цього ліберально-гібридного мовного закону є його прикінцеві та перехідні положення, де йдеться про відтермінування дії 16-х базових статей закону та міру покарання за їхнє невиконання (читайте більше про це мій розділ у монографії "Українська реальність крізь призму терміна". Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2019, с. 47-93).

Серед цих статей є і обговорювана нині ст. 30 "Державна мова у сфері обслуговування споживачів".

То чи справді від 16 січня 2021 року, себто за півтора року від дня ухвалення, як це зазначено в прикінцевих положеннях закону, у сфері обслуговування – найвідкритішій і щоденній царині суспільного життя – запанує державна мова?

На жаль, ні, і то з двох основних причин:

по-перше, цього не передбачає ст. 30; по-друге, за порушення мовних приписів у сфері обслуговування передбачено штраф аж за три роки від часу ухвалення закону, а не з 16 січня 2021 року.

Якщо п.1 ст. 30 декларативно зазначає, що "мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова", то всі наступні шість пунктів передбачають використання інших мов, серед яких п. 3 для нашої ситуації визначальний: "на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін".

Таким способом показову оману для довірливих у п.1 про державну мову у сфері обслуговування розбито вщент, бо торжествує припис "мова, прийнятна для сторін", узятий із радянського мовного закону 1989 року ("Про мови в Українській РСР", ст. 4, 5, 15, 16, 17, 18).

Основна політико-правнича максима та новостворений неетнічний лінгвономен "мова, прийнята для всього населення" чи "мова, прийнята для сторін" не просто нівелювали декларативну ст. 2 про "державну мову українську в УРСР", але й цілком заперечували державний статус української мови. Цей закон утверджував колоніяльну модель розвитку мовного питання в Україні, застосовуючи облудну ширму про державність української мови, що насправді була позбавлена свого панівного функціювання в абсолютно всіх сферах суспільного життя: від державних, освітньо-наукових до сфер споживання та обслуговування. Цей закон виявився останнім подихом радянської моделі квазідержави УРСР та виявом суспільної свідомости тодішнього панівного класу в Україні – російськомовної комуністичної партії радянського зразка. І ось тепер цей термін як виплід останнього подиху радянської імперії оживає в чинному мовному законі і, зокрема, у ст. 30 про мову у сфері облуговування...То хто ми сьогодні?

Саме ця лукава словосполука "мова, прийнятна для сторін" є досі основним колоніяльним маркером українського суспільства. Попри те, що українська мова у сфері спілкування є мовою використання за так званою дивною процедурою "за замовчуванням", то це аж ніяк не виключає конфлікту на зумисне створеній стадії "мови, прийнятної для сторін".

Яким способом, наприклад, касир і покупець обиратимуть мову, "прийнятну для сторін"?

За яким таким приписом у нашій сфері обслуговування мають працювати поліглоти і знання яких мов мають бути в їхньому асортименті?

Не важко здогадатися, що "мову, прийнятну для сторін", запроваджено для москвоязичних, що мають поважні інтелектуальні та політичні проблеми з опануванням мови Шевченка та Бандери. На жаль, убогі пострадянські законодавці не виявилися таким свідомими, щоб зруйнувати зону комфорту рускоязичних та ще й вказати їм, що вони тут не просто зайди, а окупанти!

Врешті який існує спосіб розв'язання цієї проблеми віднайдення "мови, прийнятної для сторін" для органів правопорядку, якщо закон передбачає покарання аж за півтора року, тобто в середині 2022-го року?

Про це свідчить Кодекс України про адміністративні правопорушення (Стаття 188 (52)), де передбачено відтерміновані на три роки штрафи в різних сферах функціонування української мови, а сферу обслуговування можна віднайти хіба в формулюванні "інші, ніж визначені частинами першою – третьою цієї статті":

"Інші, ніж визначені частинами першою – третьою цієї статті, порушення Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" щодо порядку застосування державної мови -

тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або попередження, якщо порушення вчинене вперше.

Повторне протягом року вчинення порушення з числа зазначених у частинах першій – четвертій цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".

Отже, трубадурні реляції про українську мову у сфері облуговування від 16 січня 2021 року такі ж оманливі й проблемні, як сам радянський термін "мова, прийнятна для сторін". Цю статтю неможливо втілити в життя хоча б тому, що зазначене формулювання неминуче породжуватиме конфлікти, розв'язати які також неможливо, бо штрафи (чи попередження) в цій ситуації зможуть діяти аж за півтора року. Та чи почнуть вони діяти взагалі, коли корона всього "мова, прийнятна для сторін". Говорили, балакали – та й сіли заплакали. Направду, проблема української мови у власній державі, як і 100 років тому: на ній можна заснути – і прокинутись у тому ж мовному рабстві. Нема національної свідомости – не буде й мови.

powered by lun.ua

БАЗАР 1921: 100 років ГЕРОЇЗМУ і ТРАГЕДІЇ

Надій не лишалося ніяких. Тепер ішла мова лише про гідну смерть... Гриць Рогозний 100 років самотности національного здвигу українців...

МОВА СЬОГОДНІ – ЦІНА ЖИТТЯ

Мова – кордон і зброя, дім і фортеця, шлях з минулого в майбутнє – в безсмертя. І.Ф. Особливість українських реалій в тому, що саме МОВА тривалий час заступила собою відсутність Української Держави...

СВІТЛІЙ ПАМ'ЯТІ ВИДАТНОГО НАУКОВЦЯ і ПОЛІТИКА ВОЛОДИМИРА КУБІЙОВИЧА (23.09.1900-2.11.1985)

Найкращою зброєю поневоленого народу в часи миру є наука. В. Кубійович 23 вересня 1900, Новий Санч, Лемківщина, Україна, тепер Польща -2 листопада 1985, Париж...

З НАГОДИ УРОДИН ОЛЕНИ КУРИЛО

Олена Курило – чужинка родом, що визначила мовну норму української мови у ХХ-ХХI столітті. Навчала не правил, а любови до нашої мови...

Люстро для Д. Разумкова: мова як лакмус світогляду

У контексті неминучого самопоїдання павуків у банці, себто відставки голови Верховної Ради Разумкова, – варто нагадати про його ставлення до української мови та хоч якось отямити його теперішніх наївних адораторів...

Зеновій Красівський: аристократ націоналістичної ідеї

Я твердо переконаний, що права народу ніхто ніколи не підносив нікому на тарілці. Той стан, у якому перебуває нарід, є наслідком обставин і потенції його духа...