28 серпня 2021, 00:16

РОДИНА АЛЧЕВСЬКИХ: СПЛАВ ВЕЛИКИХ ГРОШЕЙ І ВИСОКИХ ІДЕЙ



Зображення Галини Помилуйко.

Твоя праця – ідеалістична й велика.

Роби так завжди. А моя – проза життьова
.

Олексій Алчевській дружині Христині

Олексій Алчевський (1835-7.05.1901) – "фанатичний українець", Христина Алчевська (4 (16).04. 1841-15.08.1920) – українська просвітителька: подружжя, що стало рідкісним сплавом високих ідей та великих грошей. Український фінансист і просвітниця.

Сьогодні місто Алчевськ, що на Луганщині, окуповане московським ворогом. Від 1919 до 1991 року перебувало під радянською окупацією, про що свідчить його перейменування на Ворошиловськ і Комунарськ – ці топонімні сліди московського поневолення та вбивства української історичної правди, що пов'язана з прізвищем Алчевський. З відновленням Україною Незалежности місто повернуло назву на честь свого засновника українського підприємця та суспільно-політичного діяча Олексія Алчевського (1835-7.05.1901) - "фанатичного українця", як називала його дружина Христина (2). Натомість московські джерела безсоромно називають його "русскім прамишлєнніком".

Олексій Алчевський заснував 1895 року поселення Юр'ївка (так називалася залізнична станція), яке після трагічної загибелі засновника 1903 року отримало назву Алчевське. Поселення, а згодом місто виникло внаслідок побудови металургійного заводу Донецько-Юріївського металургійного товариства (ДЮМО) (тепер Алчевський металургійний комбінат) – єдине в Московській імперії металургійне підприємство, побудоване на власний місцевий капітал.

Хто ж був цей чоловік, що став засновником української вугільної і металургійної галузі, першої промислово-фінансової групи, творцем промислового Донбасу в безводних степах, перетворювачем українських селян в українських вільних робітників, а не в безрідний люмпен; хто він, що заснував Алчевське і перетворив Маріюполь в промислове місто (так званий завод Ілліча)? І все це на тлі активного просування української мови в час Валуєвського та Емських указів...

1. Від чайної крамниці до фінансово-промислового голдингу

Перші згадки про Алчевських сягають 1660-х років у Сумському слобідському козацькому полку. Вони славилися вмінням торгувати, хоч і не досягали надхмарних статків.

Донька Олексія Алчевського Христина так згадує про свого батька: "Батько, син дрібного бакалійника з Сум, зміг закінчити лише двокласну школу (а також Сумське повітове училище – І.Ф.), але завдяки самоосвіті дивував багатьох своїми знаннями; на його столі постійно була книжка. Він не був байдужим до політичних ідей, захоплювався Герценом, писав вірші і заснував своїм коштом у Сумах єдину громадську книгозбірню" (5, с. 7). Батько був сумським купцем, торгував на ярмарках; дід чумакував, продаючи сіль за межами України.

А) У 1860 р. у Харкові Олексій на позичені гроші відкрив чайну крамницю та організував кредитне товариство, що надавало матеріяльну допомогу малому та середньому підприємництву. На основі цього товариства 1868 року виник Харківський торговельний банк – третій у Мсковській імперії після Петербурзького і Московського зі статутним капіталом 500 тисяч рублів. Так із купця він став банкіром з типовим психотипом приносити користь суспільству.

Б) Після скасування кріпацтва 1861 року, що призвело до продажу землі, Алчевський заснував Харківський земельний банк зі статутним капіталом 1 млн. рублів – перший в імперії банк іпотечного кредиту (під заставу майна). Банківський бізнес допоміг йому стати великим землевласником. Оскільки найдешевша земля була на півдні, він купив її у селі Василівці, завіз туди високопродуктивні породи худоби та використовував найкращі сільськогосподарські машини та реманент. Як результат, продукція з полів і ферм Алчевського пішла на зовнішні ринки, а капітали його зросли до чотирьох мільйонів карбованців (7). У 70-х роках Алчевський став мільйонером зі статком 3-4 млн. рублів.

В) 1875 року він заснував Олексіївське гірничо-промислове товариство з добування кам'яного вугілля. Як згадує донька, він "перший на весь Донбас в оцих його околицях віднайшов у надрах вугілля" (5, с. 7).

Г) Апотеозом його підприємницької діяльности стало створення 1895 року Донецько-Юр'ївського металургійного товариства (ДЮМО) з основним капіталом 8 млн. рублів, а також заснування металургійних заводів у Маріюполі. Заводи Олексія Алчевського були єдиними в Україні металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях (решта були власністю бельгійських і британських компаній). Отже, харківський підприємець стає фінансистом вугле-металургійної галузі Донбасу (відкриття шахт і побудова металургійних заводів), що приносить йому колосальні статки. Себто Алчевський – піонер створення індустріяльного Донбасу. На 90-і роки його статки сягали 30 млн. рублів. Його називали фінансовим генієм.

2. Благочинність і національна праця

1870 року з ініціятиви його дружини Христини на його кошти відкрито першу безкоштовну недільну школу для дівчат. На подвір'ї його маєтку 1899 року встановлено перше у світі біломармурове погруддя Т. Шевченкові, вшанування постаті якого було заборонене, тому він зробив це як приватна особа на власній території в саду. Після продажу садиби погруддя щезло... Брав найактивнішу участь в українському національному русі, очолюючи харківську "Громаду".

Збагачував місто своїми архітектурними задумами, що втілював у життя його зять Олексій Бекетов (1862-1941): це садиба Алчевських (тепер Харківський художній музей), Харківське комерційне училище, Харківська державна бібліотека ім. В. Короленка, за що Бекетов отримав звання академіка архітектури (4).

У рідних Сумах відкрив міську бібліотеку. На загал на будівництво та просвіту виділив кілька мільйонів рублів.

2. Крах фінансової імперії

На початку XX століття на Московії почалася економічна криза. Рятуючись від банкрутства, Алчевський намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн. крб. під заставу свого майна. Однак міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. Натомість після трагічної загибелі Олексія Алчевського той самий Вітте і міністерство фінансів заявили про готовність фінансувати банки Алчевського. Справи підприємств Алчевського передали до рук Московського торгового дому братів Рябушинських. Інакше кажучи, банки Алчевського рейдернула Москва в особі названих братів. Сергій Вітте виділив їм необхідний кредит, і вони стали одними з найбагатших людей в імперії. Так почалася фінансова колонізація Донбасу руками московитів.

За офіційною версією Олексій Алчевський 7 травня 1901 року кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі. Однак низка дослідників схиляється до думки, що це було замовне вбивство. На користь цієї версії свідчить і захоронення Олексія Алчевського в середині кладовища (самогубців хоронили за його межами). Насправді ніхто і досі не розслідував обставин загибелі видатного підприємця, як і загадкового вбивства після відвідин Петербурга Джона Юза (1814-1889) – засновника Донецька як гірничо-металургійного центру.

Видатний бельгійський банкір А. Вандевіль, капітали якого працювали на Московії, на смерть Олексія Кириловича написав: "Гігант, який жертвував усіма особистими інтересами заради справи, пав... Оплакуєш цього генія, цю велику людину. Його фінансово-промислова діяльність заслуговує пам'ятника" (1). Большевики зрівняли з землею його могилу, не знаємо, де похований...

Отже, Олексій Алчевський: від купця Харківської 1-ї гільдії до творця Харківського торговельного банку, засновника гірничих і металургійних підприємств на Луганщині; засновника міста Алчевська, засновника першого приватного акціонерного банку в Російській імперії – Харківського торговельного банку; творця однієї з перших у Московській імперії, промислово-фінансових груп, що об'єднувала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії. Він ініціятор створення в Харкові "Громади" та першого пам'ятника Тарасові Шевченкові в Україні в час заборони українського слова та меценат національно-освітнього руху на чолі зі своєю дружиною Христею Алчевською. Він не мав шансів вижити.

Христина Алчевська: 4 (16) квітня 1841, Борзна, Чернігівщина – 15 серпня 1920, Харків – українська педагогиня, організаторка народної освіти, благодійниця.

Батько – Д. Журавльов – викладач міського училища, мати – дочка героя Війни 1812 року генерала Вуїча, сина молдовського господаря. Рід Вуїчів – серби і румуни. За цією лінією Христині передались артистичні здібності. Одного з Вуїчів, Йоакама, вважають "батьком сербського театру". (6).

Від матері – "жінки холеристичного темпераменту" успадкувала "рвійність, нетерпимість, дратівливість, нервозність – все те, що заважає людині спокійно і безсторонньо дивитися на світ божий. І розумію, що це погано, та не вмію инакшитися" (5, с. 7).

Хоч батько був учителем, але своїй доньці заборонив учитися, "чтоб любових запісочек не строчіть" (5, с. 7). "Здобувала" освіту, підслуховуючи за дверима навчання своїх братів. Саме тоді присягнулася, що до смерти ширитиме освіту серед неграмотних жінок. У часи революційної ситуації 60-х років XIX ст. під псевдонімом "Українка" листувалася з О. Герценом, один з її листів надруковано в його часописі "Колокол".

Роман із Олексієм Алчевським почався з того, що в журналі "Сєвєрная Пчєла" він прочитав вірш, який його дуже вразив, автором якого була Христина. Почалося листування. У листах розповідала, що вона дуже сентиментальна: потай плаче над віршами Шевченка, якому вони згодом поставлять перший пам'ятник в Україні. Їх об'єднав Шевченко і його ідеї.

А) 13 травня 1862 року заснувала Харківську жіночу недільну школу, яку відразу ж було закрито через Валуєвський циркуляр (1863 р.). Заняття проводила підпільно, вдома. Щойно 1870 року склала спеціяльний іспит на право викладати, звісно, що московською мовою. Школа вийшла з підпілля і проіснувала коштом родини до 1919 року. Б. Грінченко переведення школи на російську мову викладання зустрів обурливо: "Тридцять років тому подружжя Олексія та Христину Алчевських можна було побачити як щирих та палких членів української громади в Харкові...Тридцять років уже поминуло, як зреклася вона свого рідного краю і працює досить широко, щоб змоскалити наш народ. Вона заводить московські школи на Вкраїні, читає та розповсюджує московські книжки поміж українським народом..." (5, с. 8). Проте пані Христина знаходить інший шлях, аби показати відрубність українців від московитів: проводить позаурочні заходи в українських національних строях з українськими піснями з плеканням українського народного мистецтва і далі навчає творчости Шевченка, Котляревського та ін. Перебуває у тісних взаєминах із П. Кулішем, Т. Рильським, І. Пулюєм (5, с. 8).

1879 року родина відкрила ще одну українськомовну школу в селі Олексіївка (тепер Дніпропетровщина). За спогадом доньки: "попала під суд за відкриття школи в селі Олексіївці, але справу цю припинили завдяки ˂...˃ адвокату Спасовичу" (5, с. 7). За двадцять років відкрито більше помешкання для школи за власні кошти: вісім класних кімнат, великий зал, кімнати для шкільного музею та бібліотеки. За 57 років існування школи Алчевської в ній здобули освіту понад 17 тисяч осіб.

Б) Панна, позбавлена можливости навчатися через самодурство батька-учителя, згодом за свою освітню діяльність була вшанована багатьма світовими найвищими нагородами – золотими та срібними медалями, почесними дипломами і врешті обрана віцепрезидентом Міжнародної ліги освіти.

В) Очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного показника "Що читати народу?" (1884-1906). У ньому понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів, учителів, викладачів, професорів і просто читачів на твори зарубіжної, московської та української літератури. Сама Х. Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник "Книга дорослих" (систематичний курс навчання для дорослих), що протягом 1899-1917 витримав 40 видань.

Г) Авторка мемуарів "Передумане і пережите" (1912), що є динамікою ідей і галереєю людей її часу.

Школа Алчевської перестала існувати з приходом московських большевиків, про що лаконічно написала донька: "Року 1920 майже вся сім'я Алчевських вимерла через скрутне матеріяльне становище. Лишилися тільки я, моя сестра і один брат" (5, с. 9).

Померла 27 жовтня 1920 р. в Харкові. На її надгробку написано "Просвітителька народу". У своїх спогадах, аналізуючи своє життя, сповнене незадоволенням собою, зазначила, що "горда й щаслива, що віддала його не збайдикованому ситому натовпові, а мужицькій хаті..." (5, с. 9)

Родина

Олексій з Христею мали шестеро дітей – всі вони стали відомими особистостями, хоч ніхто з них не пішов шляхом батька-фінансиста: Іван (1876-1917) – найкращий тенор кінця XIX – XX ст., соліст Маріїнського театру, заснував товариство "Кобзар" у Москві (6), Григорій (1866-1920) – композитор (романси на слова Т. Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Христі Алчевської – сестри) і видатний піяніст, що помер з голоду (5, с. 10); Дмитро (1865-1920) – кандидат природничих наук, входив до ради директорів Олексіївського гірничо-промислового товариства, акціонер банку, розстріляний московськими енкаведистами 1920 року; Микола (1872-1942) – театральний критик і педагог, автор першого Українського букваря для дорослих 1919 року (помер від виснаження в Харкові), Анна (1868-1931) – талановита художниця, дружина архітектора Бекетова, Христина (1882-1931) – письменниця, перекладачка, зокрема творів Т. Шевченка французькою мовою, близька подруга Миколи Міхновського й активна організаторка та учасниця першої української політичної партії РУП з націоналістичною програмою та авторка її славня. Її двотомник заборонив до друку секретар ЦК КП (б) У П. Любченко... (5, с. 10). Більшість творів (їх майже 4 тисячі) досі не опубліковані...

Ось така українська ідеалістична родина, батько якої свою колосальних масштабів підприємницьку діяльність вважав всього лиш "прозою життьовою", натомість освітньо-культурницьку діяльність дружини мав за "ідеалістичну й велику" (3, с. 19), яку закликав провадити завжди.

1. Алчевський Олексій Кирилович. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 (дата звернення 08.08.21)

2. Гапотченко Анфиса. Убийство, из-за которого Донбасс стал русскоязычным. Режим доступу: https://andreistp.livejournal.com/9452728.html (дата звернення 10.08.21).

3. Казакевич Геннадій, Казакевич Ольга. Майстер праці життєвої прози. Локальна історія. N10. 2020, с.18-21.

4. Салтан Александр. История олигархов. Триумф и трагедия Алексея Алчевского. Режим доступу: https://web.archive.org/web/20160216050426/http://oligarh.org.ua/istoriya/oligarkhov/triumf/i/tragediya/alekseya/alchevskogo/2016/31/01 (дата звернення 10.08.21).

5. Слабошпицький Михайло. Алчевські. Дивослово. 2003, N3, с. 7-11.

6. Смольницька Ольга. Христина Алчевська: українка, просвітниця, лідер. Режим доступу: https://uain.press/blogs/hrystyna-alchevska-ukrayinka-prosvitnytsya-lider-790066 (дата звернення 10.08.21).

7. Стрижова Ольга. Історія багатійки Алчевської та її українського Донбасу в Російській імперії. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/29089227.html (дата звернення 10.08.21).

powered by lun.ua

ІЛОВАЙСЬК: ГЕРОЇЗМ і ТРАГЕДІЯ 6-31 серпня 2014 року

Іловайська трагедія – це наслідок віроломного нападу ЗС РФ на Україну (висновок Генеральної Прокуратури) "...те, що сталось 29 серпня 2014 року під Іловайськом – є подвигом: попри категоричну вимогу російської сторони скласти зброю, українські військові проривались з боєм, на "броні" та з автоматами у руках" (Ярослав Тинченко, заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України, див...

РОДИНА АЛЧЕВСЬКИХ: СПЛАВ ВЕЛИКИХ ГРОШЕЙ І ВИСОКИХ ІДЕЙ

Зображення Галини Помилуйко. Твоя праця – ідеалістична й велика. Роби так завжди. А моя – проза життьова. Олексій Алчевській дружині Христині Олексій Алчевський (1835-7...

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: сув'язь поколінь у боротьбі за Ідею нації (виступ на урочистостях з нагоди Незалежности у Львівській філармонії)

"Марш націоналістів", який щойно прозвучав, написав поет і доктор філософії Олесь Бабій – один із учасників-засновників ОУН у Відні 1929 року...

Чому чарівного вчителя обізвано ''танцюючим'' і ''хедлайнером''?

Нещодавно всемережжя облетіло відео з учителями-танцюристами, що виконували танець для своїх учнів-випускників Маячківської сільської школи на Полтавщині...

Стаття Путіна: інструкція перемоги України над Москвою (персональна відповідь убивці України)

Послухай ворога – і зроби навпаки ПЕРЕДСЛОВО Не бачу сенсу давати розлогі контраргументи на історичну, філологічну чи церковну маячню цього політичного карлика і шизофреніка третього тисячоліття Путіна, бо лише науковий виклад думок стимулює до розширення чи поглиблення наукової дискусії...

ПРОТИАНГЛІЗМ 40. КАМІНГ-АУТ

Якщо б наш убогий інформаційний простір так рясно не поширив інформації про якогось збоченого співака, що він здійснив камінґ-аут на сцені (краще б він каструвався публічно), то я б, мабуть, не бабралася в цьому бруді: "Мій офіційний камінґ-аут, який відбувся зі сцени, було вирізано з прямого ефіру М1...