Люстро для Д. Разумкова: мова як лакмус світогляду

У контексті неминучого самопоїдання павуків у банці, себто відставки голови Верховної Ради Разумкова, – варто нагадати про його ставлення до української мови та хоч якось отямити його теперішніх наївних адораторів.

У команді Зе він був головним політконсультантом під час виборів, маючи показовий досвід перебування в антиукраїнській партії регіонів у 2006-2010 роках: "Мені тоді було 22 роки. Мій прихід в Партію регіонів був усвідомлений після 2004 року. Я не підтримував Віктора Ющенка. І так я потрапив у Партію регіонів. Я ніколи не був у молодих Регіонах. Це – фейк. Прийшов туди, тому що я не сприймав ситуацію у державі у 2004, 2005 і 2006 роках" (ZIK, 2 квітня 2019 р.) [Сергій Руденко. 10 фактів із життя лідера партії "Слуга народу" Дмитра Разумкова. https://espreso.tv/article/2019/04/08/10_faktiv_iz_zhyttya_dmytra_razumkova_golovnogo_polittekhnologa_zelenskogo, 27.05.1919].

Це несприйняття українського вектора розвитку України він успадкував від свого батька, поплічника Л. Кучми: "Мой отец никогда не скрывал, что он больше тяготеет к России, а не к Западу. Я могу с уверенностью сказать, что я сын пророссийского отца, – заявлял Дмитрий, который также поддерживал предоставление русскому языку статуса второго государственного" [Владимира Зеленского ведут на выборы технологи Партии регионов? (часть 1-я) https://www.zp-inform.com.ua/vladimira-zelenskogo-vedut-na-vybory/, 22.01.2019].

Відтак працював з ідеологічно антиукраїнським Сергієм Тігіпком, ідеологічною копією якого є сам сьогодні з огляду на подібний політичний розклад в країні після реваншу протимайданних сил (маю на увазі обрання президентом міністра уряду Азарова П. Порошенка, де сьогодні президент Зеленський – це лише наслідок паразитарної та облудної діяльности Порошенка).

Разумков теж, як і Зе публічно принципово говорив російською мовою з абсурдною мотивацією. Чого тільки не вигадаєш, щоб приховати свій ірраціонально-рабський вектор на Росію: "Поки я не займаю державних посад, поки у нас триває російська агресія і поки є бажання російської держави захищати російськомовне населення, то під час ефірів я використовую виключно російську мову. Тому що я вважаю, що не треба приїздити на танках, приходити з кулеметами, автоматами та "зеленими чоловіками" та захищати мене як російськомовне населення" (ZIK, 2 квітня 2019 р.).

Водночас цей чоловік з підлітковою логікою "говоритиму російською на зло" наголошує, що питання мови політики "піднімають" перед виборами і пропонує винести їх за дужки, доки не завершиться війна: "Насправді, все, що може роз'єднувати українців, – віра, мова, територія, якісь історичні лідери, – потрібно винести за дужки, принаймні доти, доки ми не закінчимо війну ˂...˃ Так за 5-10 років ми абсолютно підемо від цієї проблеми. Глобально, її і сьогодні немає. Хлопці на фронті, на сході розмовляють різними мовами. Не лише українською і російською. Хтось грузинською, а хтось англійською. Патріотизм не виміряти мовою"...["Треба винести за дужки" – в команді Зеленського розповіли, як ставляться до законопроекту про українську мову. https://www.5.ua/polityka/treba-vynesty-za-duzhky-u-komandi-zelenskoho-rozpovily-iak-stavliatsia-do-zakonoproektu-pro-ukrainsku-movu-189717.html, 02.04.2019].

Справді, за 5-10 років правління таких абсолютно промосковських політиків з колоніяльним типом мислення від України нічого не зостанеться – її таки винесуть за дужки, позаяк серцевиною кожної держави є саме її культура, історія, мова та герої як основні духові опори кожної нації. А патріотами держави є ті, що живуть своєю мовою, культурою та історією. Словом, Разумков – цей гідний піонер партії регіонів – хіба в зайве підтвердив, що могло виродитися в Україні за час її дуже тривалої окупації від 20-х років ХХ століття.

Щодо версії про різномовних воїнів на Сході, то нагадаю, що відповідно до Закону "Про Збройні Сили України" у його ст. 13 зазначено: "Мовою Збройних Сил України є державна мова. Мовою статутів, документації, діловодства, команд, навчання,

виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової

діяльності у Збройних Силах України є державна мова" [Закон "Про Збройні Сили України. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1934-12#Text].

Показово, що метафору про "винесення за дужки мови, історії, героїв" 2014 року вперше російською мовою озвучив співак С. Вакарчук як посланець від тих самих антиукраїнських сил ліберального поливу з відомого племени, щоб гасити націоналістичне полум'я Майдану: "Забути, винести за дужки поняття "мова", "герої", "історія". Це не ті речі, з якими ми маємо йти далі ˂...˃ Російськомовний українець – це така ж гордість, як і україномовний українець. Це два рівноцінних громадян своєї країни, кожен з яких повинен працювати на благо своєї країни, захищати її, гордитися нею, бути готовим захищати інтереси цієї країни у разі чого ˂...˃ У мешканців України можуть бути друзі у різних країнах. І у мене вони є в Росії. Ми повинні дружити, у нас не має бути ворогів" ["Треба забути про мову, героїв, історію... Це не ті речі, з якими ми маємо йти далі". Доступно: https://perets.media/2020/05/26/treba-zabuty-pro-movu-geroyiv-istoriyu-cze-ne-ti-rechi-z-yakymy-my-mayemo-jty-dali-vakarchuk-video/, 26.05.20].

Цікаво, в яке майбутнє зайде Вакарчук, коли там не буде української мови, історії та наших героїв? Його самочинна (вже вдруге) відмова від депутатського мандату 11 червня 2020 року вкотре доводить абсолютну маріонетковість цього липкого персонажа і відробляння ним протиукраїнських грошей олігархів-чужинців та соросівських фондів і повний крах їхнього спільного безпомічного політпроєкту "Голос".

Разумков полюбляє цю метафору "винесення за дужки (лапки) ", правда, в іншому контексті: сепаратистів з мовою окупанта він не має наміру "виносити за дужки", а навпаки, як гангрену, прищеплювати всьому організмові країни: "Питання гуманітарної політики – вони пов'язані із поверненням тимчасово окупованих територій? Чи ми їх винесемо за лапки? Ні! Якщо ви говорите про те, як повинен виглядати той чи інший закон – він повинен влаштовувати громадян України, не залежачи від того, де вони проживають, на якій мові розмовляють, але всі вони громадяни нашої держави" [Ольга Комарова. Мовні квоти: українська знову під загрозою? https://www.radiosvoboda.org/a/movny-kvoty-sluga-naroda/30654728.html, 5.06.2020].

Війна не завершилася, проте Д. Разумков, усупереч обіцянці, саме за рік після сказаного порушив мовне питання, заявивши 27 травня 2020 року, що треба змінювати мовний закон у частині мовних квот на телебаченні та радіо, повторивши мотивацію Зе про те, "що в Україні багато людей говорять різними мовами, і мають бути враховані інтереси всіх" [Закон про мову потрібно міняти, у "Слузі народу" немає єдиної позиції з цього питання, – Разумков. https://censor.net.ua/ua/news/3198282/zakon_pro_movu_potribno_minyaty_u_sluzi_narodu_nemaye_yedynoyi_pozytsiyi_z_tsogo_pytannya_razumkov

27.05.20].

Алогічність висловів Д. Разумкова про мову вражає. Якщо в травні 2019 року він заявляє, що мовне питання роз'єднує Україну, то 13 червня 2020 року цілком слушно зауважує, що "гуманітарні питання повинні об'єднувати суспільство. Ви ніколи його не об'єднаєте питаннями економіки або податків", а відтак вербалізує путінську вимогу виняткового статусу для російської мови на окупованих Росією територіях, вважаючи її "механізмом комунікації" з сепаратистами, а не основною причиною війни на Донбасі та розбрату в Україні: "Якщо ми говоримо про повернення тимчасово окупованих територій і людей, які там живуть, то це також один з механізмів комунікації з ними. І якщо ми будемо займати з тих чи інших питань, в тому числі історії, радикальні позиції, то це не додасть нам у переговорах" [Разумков пояснив, навіщо Україні російська мова. https://dt.ua/POLITICS/razumkov-poyasniv-navischo-ukrayini-potribna-rosiyska-mova-350829_.html, 13.06.2020]. Радикальних позицій в оцінці історії не існує. Є історичні факти, які під силу або не під силу для розуміння нащадками.

Згадує Д. Разумков і про рекомендації Венеційської комісії [Там само] як рятівне коло для подальшої денаціоналізації України, на яких зауважимо детальніше, щоб увиразнити мовний світогляд Д. Разумкова. Венеційська комісія, аналізуючи Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної", що став фокусом новостворюваної і легітимізованої гібридно-ліберальної мовної політики всупереч нагальній потребі творити національну політику в мовно-суспільному полі, рекомендує абсолютне розмивання державного статусу української мови. Це стосується

таких основних позицій [Венеційська комісія розкритикувала мовний закон: які зміни рекомендують Україні. https://zmina.info/articles/veneczianska-komisiya-rozkrytykuvala-movnyj-zakon-yaki-zminy-rekomenduyut-ukrayini/, 9.12.2019]:

по-перше, начебто закон дискримінує російську мову як мову меншин, бо вона, мовляв, отримує найменше прав порівняно з іншими мовами, позаяк із вересня 2020 року російськомовні школи мають перейти на 80% викладання українською мовою, тоді як у школах для нацменшин із мовами ЄС – до 2023 року з 60% українською мовою;

по-друге, закон начебто дискримінує російську мову, позаяк викладання у вишах передбачене державною мовою, а на бажання вишу, можливе англійською мовою та мовами ЄС;

по-третє, комісія рекомендує відтермінувати дію закону до ухвалення Закону про нацменшини, який, звісно, що покликаний не так забезпечити права нацменів, як обмежити мовне право титульної нації і звести до мінімуму обов'язок нацменшин послуговуватися державною мовою;

по-четверте, комісія "рекомендує законодавцю розглянути можливість скасування механізму подання скарг та санкцій, встановленого Законом, або принаймні обмежити його", що в цьому законі є чи не найбільшим надбанням, бо без покарання – це не закон, а гола декларація;

по-п'яте, рекомендовано надати державним службам право спілкуватися неукраїнською мовою, "зокрема усім службам, які працюють у надзвичайних ситуаціях, що становлять загрозу для життя, для фізичного чи психічного стану людей, наприклад службам порятунку, пожежникам тощо", а також сюди "слід зарахувати установи для людей похилого віку, які не обов'язково є медичними закладами, оскільки такі особи часто належать до меншин і можуть не мати достатнього рівня володіння українською", що зводить державну мову до абсолютно вторинного засобу, а не чинника національної безпеки, зокрема, в кризових ситуаціях;

по-шосте, ця комісія сягнула навіть можливости спілкуватися неукраїнською в армії і з правоохоронцями, хоч із останніми спілкування в цьому законі регульоване вкрай згубним ліберальним терміном "мова, прийнятна для сторін" (як і в сфері обслуговування, ст. 26; у транспорті, ст. 32, охороні здоров'я, ст. 29) [Фаріон І. Законодавче поле української мови: колоніяльна, ліберально-гібридна і національна мовні моделі (1989-2019 рр.) / Українська реальність крізь призму терміна. Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2019. С. 47-93. с. 76];

по-сьоме, право для політичних партій та громадських об'єднань використовувати недержавну мову у своїй діяльності: "Цей обов'язок є обмеженням свободи асоціацій, що веде до права на самоорганізацію. Таке обмеження слугує законній меті громадського порядку, оскільки робить можливим нагляд державними органами за діяльністю партій, асоціацій та інших юридичних осіб... Однак термін "установчі документи та рішення" не є зрозумілим... Ця вимога повинна обмежуватися лише тими документами та рішеннями, які стосуються публічних функцій", що абсолютно розхитує саму сутність держави в її взаєминах з визначальними суб'єктами законотворення в парламентсько-президентській державі – політичними партіями;

по-восьме, комісія перейнята обмеженням мови мас-медія та друкованими засобами масової інформації, для яких цілком слушно передбачена українськомовна версія, що за теперішнього навального змосковщення інформпростору і його визначальної ролі у впливі на суспільство є повним нівелюванням державного статусу української мови;

по-дев'яте, комісія втручається в наукову сферу, яка, на нашу думку, в законі вкрай недосконала, бо від 16 липня 2020 року приписує публікацію всіх наукових робіт державною мовою, англійською та/або іншою офіційною мовою ЄС; натомість комісія вважає, що наукові дослідження слід робити не лише мовами ЄС, що, своєю чергою, вбиває розвиток питомої термінології та заблоковує поступ українськомовного наукового стилю як основного апарату думання нації;

по-десяте, комісія вважає, що приватні наукові заходи не можуть мати жодних обмежень державною мовою, так начебто ці приватні заклади поза межами держави Україна;

по-одинадцяте, комісія рекомендує дозволити писати географічні назви іншими мовами, заводячи таким способом повну анархію в ономастичний простір, що є візитівкою кожної нації і держави та її винятковою неперекладною особливістю.

Ці "рекомендації" від комісії з претензійною назвою "За демократію через право" є насправді знищенням державного статусу української мови, добре відомого нам від найдавніших часів війни з українською мовою, як не Варшави, Будапешта, Бухареста, то послідовно й досі Москви. Тільки влада цих країн не приховувала знищення української мови як основного символу незалежности України, а просто діяла відкритими тоталітарними методами. Натомість Венеційська комісія, у рекомендаціях якої побачив порятунок Д. Разумков, прикривається демоліберальними гаслами, аби знешкодити народження сильної національної держави в центрі Европи, незаперечним символом якої є державний статус національної мови.

Отже, мовні посили від Разумкова зводимо до таких ідеологем:

- державний статус української мови роз'єднує суспільство – його слід обмежити підвищенням статусу російської мови;

- мова – це не важливо, але це не стосується російської мови, де важливість питання стає базовим;

- російська мова – це інструмент порозуміння з сепаратистами, а українська мова – причина війни...

Таким способом окреслено бажану неоколоніяльну мовну модель в Україні як модифікований реверс до підлеглого статусу української мови в часи УРСР.

Серед антимовних ініціятив Д. Разумкова організоване ним 1 червня 2021 року голосування за внесення до порядку денного сесії Верховної Ради законопроєкту "Про внесення змін до деяких законів щодо підтримки вітчизняних виробників теле- та кінопродукції в період встановлення карантину у зв'язку із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (N5554) авторства заступника голови комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики М. Потураєва та Є. Кравчук (партія "Слуга народу").

Суть законопроєкту, який до внесення до порядку денного підтримало лише 203 депутати (треба 226), полягає у відтермінуванні норми мовного закону щодо показу фільмів та серіялів українською мовою. Відповідно до ухваленого мовного закону від 25 квітня 2019 року, з 16 липня 2021 року всі фільми і серіяли, вироблені в Україні, мають демонструвати українською мовою. Себто М. Потураєв, як колишній керівник медіахолдингу "Стар Лайт Медіа" та іже з ним, намагалися обстояти свій бізнес-інтерес зі створення і продажу телепродукту мовою окупанта до РФ та отруєння цим продуктом українців у своїй власній державі. Про це свідчить промовиста підтримка цієї антидержавної ініціятиви з боку відомих медіяголдингів від відомих олігархів: "1+1 медіа", власником якого є І. Коломойський, Star Light Media (колишній керівник саме М. Потураєв), до якого входять, зокрема, телеканали СТБ, ICTV, "Новий" В. Пінчука, "Медіа Група Україна", який належить Р. Ахметову, та Inter Media Group Д. Фірташа і С.Льовочкіна [Кіно і серіали українською. Як Рада зірвала зміни мовного закону і через що суперечки. https://www.bbc.com/ukrainian/features-57314256 (дата звернення 3.06.2021) ]. На щастя, цим ліквідаторам української мови цього проголосувати не вдалося.

Найбільш цинічною і водночас безглуздою є мотивація від горе-депутатів-бізнесменів, за якою переклади фільмів українською мовою в часи короновірусної інфекції – це причина фінансових збитків для кіноіндустрії: "Негативних змін зазнав і телевізійний ринок. Так, у значній мірі скоротився обсяги реклами, за рахунок чого існують більшість ЗМІ і аудіовізуальні зокрема. Разом з тим, через перманентні обмежувальні міри та високий рівень захворюваності людей, теле- та кіновиробникі, телерадіоорганізації, були вимушені перейти на дистанційну роботу, що значною мірою уповільнило їх роботу, а також призвело до призупинення основних виробничих процесів вже більше ніж на рік.

Вказані фактори призводять до неможливості створення якісного українського кіно, яке відповідає суспільному запиту. Сьогодні, нажаль, основні ресурси теле- та кіновиробників, направлені на власне виживання, забезпечення збереження робочих місць і заробітних плат, організацію безпечних умов роботи людей тощо і застосування норми, що унеможливлює використання вже створеного контенту і, водночас, вимагає значних інвестицій у розробку і створення нового, призведе до руйнування кінематографічної та телевізійної галузі від чого, найбільших втрат зазнає український глядач" (правопис документу, що зареєстрований на офіційній сторінці ВР з виділеними численними лексичними, ортографічними і пунктуаційними помилками, – зберігаємо) [Режим доступу http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=5554&skl=10 (дата звернення 3.06.21) ].

Дивно, за логікою "слуг" "мова не має значення", а в ситуації з короновірусом на кіно- та телеринку вся проблема чомусь саме в українській мові і полягає.

Отже, заміна Разумкова на Стефанчука – це тасування заяложеної колоди карт, що свідчить про перманентну кризу української політики як загальної кризи національного самоусвідомлення та морального падіння. Несвідомість приводить до влади чужинців-українофобів, які у мить паляться на мовному питанні як кордоні етнонації – основи самостійної і соборної держави.

Голосування ЄС спільно з ОПЗЖ проти відставки Разумкова – прекрасний тест на спільність тих самих павуків у тій же політичній банці.