9 листопада 2021, 13:13

МОВА СЬОГОДНІ – ЦІНА ЖИТТЯ

Мова – кордон і зброя, дім і фортеця,

шлях з минулого в майбутнє – в безсмертя.


І.Ф.

Особливість українських реалій в тому, що саме МОВА тривалий час заступила собою відсутність Української Держави. Питання мови було питанням влади і панування. Не комунікації. Саме звідси сотні указів заборон української мови з боку держав окупантів: Московії, Польщі, Румунії, Угорщини, що через фізичне і моральне знищення українців намагалися панувати на споконвіку наших етнічних землях.

В основі нашої розвідки – сучасний терор Москви проти української мови – та її жертви і Герої водночас. Не було б тут російської мови як наслідку історичної окупації України Московією – не було б сьогодні війни, бо Путін не мав би кого захищати. Він каже про це сам:

"Наголошу, що ми були змушені захищати російськомовне населення на Донбасі, змушені були відреагувати на прагнення людей, що живуть в Криму, повернутися до складу РФ" (Путін, 12 жовтня 2016) [3].

Тобто словосполука "російськомовне населення" – це "частина воєнної доктрини Путіна" [1]. У нас НЕМА російськомовного населення. Є етнічні росіяни – нащадки окупантів, сьогоднішні окупанти і з'яничарені українці – жертви московського терору.

Що маємо сьогодні на окупованих теренах?

- українську мову вилучено з регулярних навчальних програм та іспитів

- українських філологів перекваліфіковано на російських

- підручники завезено з РФ

- зліквідовано предмети історію України, географію України, українську літературу

- знищено в Луганську 200-тисячну бібліотеку україністики Українсько-канадського центру "Відродження" і 30-тисячну бібліотеку обласного просвітянського об'єднання

- мовою діловодства затверджено російську

- з'явилися нові предмети: "Мова народів Донбасу", "Історія Вітчизни", "Історія Луганського краю", "Історія Донецького краю", "Історія Донбасу", "Уроки громадянськості Донбасу"

- приписано появу нової історичної народної спільноти на теренах Донбасу – "донбасидів" та їхньої специфічної "донбасидівської" мови

- під патронатом УПЦ МП на місці розгромленого Українсько-канадського центру "Відродження" створено Духовно-просвітницький центр "Возрождєніє" з метою пропаганди ідей московського "православія"

- українську мову витіснено з місцевих телеканалів, інтернету, радіо

- не виходить жодна газета чи журнал українською мовою

- зовнішня реклама – тільки російськомовна [4].

Поза тим Слідчий комітет РФ підтримав сепаратистів і ще 29 вересня 2014 р. порушив кримінальну справу про нібито український геноцид проти російськомовного населення, що мешкало на території Луганської та Донецької областей, за 357-ю статтею кримінального кодексу Росії.

Отже, російська мова – це основний публічний інструмент контролю Росії над Україною, започаткований ще 1690 року та запроваджуваний тепер саме через псевдопоняття "російськомовне населення".

ГЕРОЇ МОВНОГО фронту. Там.

1. Юрій ПОПРАВКА (1995-2014), 18 років (11 вересня 1995, с. Морозівка, Київська область – 18 квітня 2014, Слов'янськ, Донецька область). Герой України від 20 лютого 2015 року.

Студент-заочник факультету соціології та права Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", учасник Революції Гідности. Одна з перших жертв війни на Сході України. Тіло закатованого Юрія знайшли 19 квітня 2014 року разом з тілом Володимира Рибака (депутат Горлівської міськради, що зривав прапор злочинної днр) та Юрія Дяковського (зі Стрия). Їхні тіла кинули в річку Торець.

Юрій Поправка, Юрій Дяковський і Віталій Ковальчук, вирушивши після Майдану на Схід через Харків, до Слов'янська, щоб збирати інформацію про сепаратистів, потрапили до рук бойовиків. Вижив лише Віталій Ковальчук. За його словами, йому пощастило, бо погодився перейти на російську мову і сказати, що ходить до храму Московського патріярхату. Ю. Дяковський та Ю. Поправка під час допитів продовжували говорити українською. І обидва заявили, що не визнають ніякої іншої церкви, крім (тоді ще) церкви Київського патріярхату [2].

Мама Юрія Поправки згадує: "Ми в родині ніколи не насаджували Юрі ненависть до російської мови. Та й правила говорити лише українською не було. Мова – його свідомий вибір. До смерті сина я могла перейти на російську у відповідь. Після трагедії – принципово не переходжу. Тепер це і мій свідомий вибір.

За ці майже шість років без Юри я говорила з десятками людей. З випадковими свідками, з безпосередніми учасниками подій, з тими, хто також був у полоні. Всі вони єдині в тому, що в сина був шанс жити, якби він все-таки перейшов на російську мову і збрехав, як хотіли кати, що ходить у церкву Московського патріярхату
" [2].

За даними слідства, убивством Юри Поправка, Юри Дяковского та Володимира Рибака керував особисто І. Гіркін. Зокрема, про це І. Гіркін повідомив під час інтерв'ю українському псевдожурналісту Д. Гордону 19 травня 2020 року. Він заявив, що не шкодує про їхню смерть [5].

А мама натомість ділиться нестерпним болем: "Дуже важкі були знущання, смерть довга і в муках... На тілі опіки від електроструму, недопалків, щічка сина проколота, скрізь синці, тіло як свердлили... Палачі, виконавці катувань, також встановлені. Це – громадяни України, жителі Харкова й члени "Оплоту" – проросійської організації і бійцівського клубу одночасно. Є інформація, що їх уже немає в живих. Але я, певно, до кінця життя думатиму, як же люди, у яких є діти, змогли до смерті закатувати чужих дітей" [2].

Кабінет міністрів 15 листопада 2017 року заснував державну стипендію найкращим молодим вченим за вагомий внесок у розвиток демократичних та гуманістичних цінностей у сфері науки і освіти та зміцнення міжнародного авторитету України стипендію імені Юрія Поправки. У цьому офіційному канцелярському словоблудстві нема найосновнішого і потрібного: премія за ЗАХИСТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ!

2. Ю́рій Іванович Дяковський (1989-2014), 25 років (27 лютого 1989, Стрий – квітень 2014, Слов'янськ). Учасник Євромайдану. Герой України. 2006 року закінчив Стрийську гімназію імени митрополита Андрея Шептицького. Згодом навчався в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Удома сказав, що поїхав до Києва на роботу. Доєднався до Правого сектора.

Брат згадує: "Як би пафосно не звучало, але для нього Україна була понад усе. Він говорив, що нова влада не змінила ситуацію і не представляє інтереси тих, хто жертвував собою на Майдані" [6].

3. Артем Мірошниченко (09.05.1983-05.12.2019). Бахмут, Донеччина. Усього 36 років земного шляху.

Україна не лише країна,

де я народився та мешкаю.

Україна – це моя МАТИ.

Артем Мірошниченко


(22 жовтня 2019)

Його вбили два покидьки на прізвище Микола Барабаш, 16 років і Олександр Баришок, 17 років. Микола Барабаш із прийомної родини, студент педагогічного коледжу (мабуть, напрям фізичне виховання), спортовець (як бачимо, "без правил"), на суді 3 грудня 2019 року заявив, що не розуміє української мови і зажадав говорити російською мовою (до речі, це йому дозволяє наш "прекрасний" мовний закон 5670д, ст. 14):

"Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють" (ст. 12, п. 1. Закон про судоустрій і статус суддів).

Адвокат Ольга Коломієць на зауваження активістів, що в суді хоча б вона повинна користуватися державною мовою, різко відповіла – "в нашом регионе все говорят на русском!". Відтак активістів, на вимогу адвоката, видворено з залу суду, і, мабуть, як слушно припускає керівник Донецької організації ВО "Свобода" Марія Чашка, "разом гаварілі на понятном язике" (див. https://www.facebook.com/m.sonyachna). Запобіжний захід покидькові – домашній арешт. Таке рішення ухвалив суддя міського районного суду Олександр Любчик.

Олександр Баришок, нещодавно відрахований студент аграрного ліцею, що вчився на тракториста, з неповної сім'ї матері-інваліда третьої групи, проведе 2 місяці в СІЗО, без права внести заставу. Таке рішення Артемівського міського районного суду від 7 грудня 2019 року (суддя Ольга Конопленко). Він уже суджений за грабіж. Мовленнєві навички, як видно з його реплік у суді, відсутні: заледве пов'язує слова російською...

Пригадують, що в творі з української мови "Ким я хочу стати", написав, що хоче бути кілером. Цей шлях до кілерства він торував безпомильно: мав чинну перепустку на непідконтрольну територію і постійно туди їздив (так зване ОРДЛО). Зареєстрований він в Ясинуватій.

Отже, ці покидьки народилися вже в незалежній Україні в 2003 та 2002 роках. Навчалися в державних школах, мабуть, із ворожою мовою викладання. Жили практично в зоні війни і вже цілком сформувалися, не без впливу нашого окупованого інформаційного середовища, на убивць українців – людей діяметрально протилежного світогляду і цінностей.

І саме МОВА вкотре здетонувала, стала ідентифікатором свій – чужий і спричинила звірячу бійку як убивство [7].

Натомість у тій самій прифронтовій смузі мешкав і творив Артем Мирошниченко. Цього страшного вечора 29 листопада о 21 годині повертався з фестивалю документальних фільмів про сучасну війну. На його шляху, вже зовсім поблизу дому, постали два підпиті хлопці.

"Чєво ти тут ходіш?", – спитали вони випадкового перехожого. Той щось відповів та пришвидшив рух.

"А на нармальнам язикє ти нє можеш? Ми на етом нє понімаєм!" – почув він (див. відео https://plus.obozrevatel.com/ukr/crime/smertelne-pobittya-volontera-miroshnichenka-u-merezhu-potrapilo-video.htm).

Ці уривки діялогу випадково вітром донесло до людини, що тоді йшла іншим боком дороги. Вже після розголосу в пресі вона зателефонувала та розповіла цю історію, бо припустила, що це стосується справи Артема: збігалося місце та час. Та й нічого сумніватися – Артем, дійсно, міг відповісти лише українською.

За дві години його, непритомного, знайшла місцева продавчиня. У місцевій травматології зробили важку операцію на наскрізь проламаному черепі. Шість днів коми. 5 грудня Артемова війна закінчилася смертю... Бахмутська поліція затримала нападників наступного дня, 30 листопада 2019 року.

Яким був цей невідомий досі всій Україні Воїн і Лицар українського тилу в прифронтовій смузі нашої землі АРТЕМ МИРОШНИЧЕНКО?

Від початку війни вся родина Артема перейшла на українську мову спілкування і влилася до волонтерського руху: Артем плів маскувальні сітки, будував укріплення, допомагав військовикам у шпиталі (кажуть, перечистив тонни картоплі...), опікувався покинутими тваринками, був активним учасником усіх патріотичних заходів, зокрема націоналістичного Маршу УПА (див. ФБ (facebook) від 13 жовтня: "14 жовтня о 13-ій годині Марш УПА "Захистимо українську землю!" Я буду! Зустрінемось, як завжди! м. Київ, біля пам'ятника Тарасові Шевченку").

Згадує брат Сергій: "Ми з Артемом від самого початку війни допомагали українській Армії. Коли місто було окуповане, допомагали військовим інформацією про ворога, а ночами зривали прапори з будівель "днр" і розфарбовували дерева в синьо-жовті кольори, щоб всі бачили, що в Бахмуті не вбили Україну і людям було легше чекати на звільнення ˂...˃. Артем розмовляє лише українською, як і я, і навіть його останній пост про українську мову".

Марія Чашка, колишній керівник Донецької "Свободи", каже, що: "Артем дуже принциповий у питанні мови. І справді завжди розмовляє українською, хоч на Донеччині ми дуже часто останнім часом при цьому чуємо, що скоро ми вас, "бандєров" тут передусимо... "Вони" добре розуміють, що наша мова – це зброя" (ФБ, 4 грудня о 10:33).

У день похорону найдорожчі для нас слова рідних Артема, передусім батька пана Миколи:

"Він дуже хотів жити, дуже боровся за своє місто, щоб у місті було гарно, а не небезпечно. Щоб тротуари були хороші, щоб світло горіло, щоб не били ліхтарів. Він допомагав військовим. Він весь час був у роботі, але ми недооцінювали це. Він дуже любив тварин, рятував їх. У нас захворіла кішка, і він навіть кредит взяв, щоб її вилікувати. Він навіть мух не вбивав, а відпускав їх у вікно".

Братовá, пані Катерина Мирошниченко, називає Артема найдобрішим з усіх людей, яких знала: "Він допомагав буквально всім: котика витягти, у шпиталі допомогти, у побутових речах. Є активісти, які щось доказують, а він нікому нічого агресивно не насаджував".

Артем був життєрадісною і дуже світлою людиною зі всіма радощами наших буднів: від очікуваного походу по гриби, замилування природою, ласування кавою, піклуванням про чарівних котиків – до вияву свого україноцентричного світогляду з промовистою і саркастичною критикою теперішнього преЗЕдента, про що свідчить поширений допис із піяніном від Сергія Заграбайла (ФБ, 20 листопада о 18:49):

Це було якось нелогічно -

Бруківка, барикади, шини...

І ніжна музика одвічна,

Що над Майданом тихо лине.

Той піяніст, чи піяністка

У грі не допускали фальші,

На боротьбу вставало місто,

Під українські гімн і марші.

Коли ж настали дні трагічні,

Які, згадавши, досі плачем,

Прощались з хлопцями навічно,

Під виконання "Плине кача".

Те піяніно синьо-жовте

Перефарбовано в зелене.

На ньому грає зараз Вовка

Все, що зіграти може членом
.

21 листопада Артем вітав нас усіх з Днем Гідности і Свободи: 21 листопада о 08:38.

"Друзі. Побратими. Усіх з Днем Гідності та Свободи! Разом ми сила. Бій триває". Так, панство! Бій має тривати вже без Артема.

Проте останнім спалахом його патріотичних почуттів став останній допис на ФБ про неї, про Українську Мову, за яку Його й закатували:

"УКРАЇНСЬКА МОВА в 1934 році на конкурсі краси мов у Парижі була визнана, як найкраща, наймилозвучніша й найбагатша мова світу, і зайняла друге місце після італійської. В 2012 році занесена у Книгу рекордів Гіннеса, і віднині на ПЕРШОМУ місці, встановивши рекорд за тривалістю музичного телемарафону національної пісні. Лише українські композиції лунали без перерви на рекламу в прямому ефірі 110 годин. Попередній такий рекорд був встановлений Італією в 2010 році у місті Пезаро – 103 години 9 хвилин 26 секунд. УКРАЇНЦІ – співуча нація, яка створила найбільшу кількість народних пісень у світі. Разом нараховано близько 200 тисяч українських народних пісень. Ні одна нація за всю історію не має такої кількості пісень, як створив український народ самостійно. В ЮНЕСКО зібрана дивовижна фонотека народних пісень країн усього світу. У фонді України розміщено 15,5 тисяч пісень. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тисяч народних пісень
" (29 листопада о 11:12).

Чи можуть такі аргументи про нашу мову впливати на убивць за українську мову? Звісно, що так. Вони ще лютіше будуть її ненавидіти.

Бо вона дуже могутня і красива. Ні вороги, ні перевертні, ні раби, ні просто покидьки з цим ніколи не змиряться. А це означає, що найкраща розмова з ними – кулеметна черга.

П.Н.

6 листопада 2021 року в селищі міського типу Мелітопольського району Запорізької области на узбережжі Азовського моря п'яний переселенець із Луганська ударом ножа в серце вбив 26-річного Миколу Балабатька за те, що той розмовляв українською мовою. Микола був чемпіоном з джиу-джитсу і погодився на запрошення опонента вийти із закладу на "розмову". Удар у серце виявився смертельним. Так від століття до століття завдають нам удари в саме серце нації, а демоліберальна гниль і далі теревенить про толерантність та ухвалює ліберально-гібридний мовний закон (8).

Самі собі чужі.

1. В Конституційному Суді вважають термін "російськомовне населення" цитуванням воєнної доктрини Путіна. Режим доступу: https://www.umoloda.kyiv.ua/number/0/180/147878/ (дата звернення 12.05.2021).

2. "До смерті сина я могла перейти на російську у відповідь. Після – принципово не переходжу". Історія закатованого 18-річного активіста. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/30315297.html (дата звернення 31.05.21).

3. Нові "зізнання" Путіна і фінансування Росією угруповань "ДНР" і "ЛНР". Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/28051691.html (дата звернення 10.05.2021).

4. Семистяга Володимир. Антиукраїнська мовна політика проросійських найманців на тимчасово окупованих теренах Донбасу. Режим доступу: http://slovoprosvity.org/2017/11/09/antyukrajinska-movna-polityka-prorosijskyh-najmantsiv-na-tymchasovo-okupovanyh-terenah-donbasu/ (дата звернення 10.05.21).

5. Скандальне інтерв'ю Д. Гордона з І. Гіркіним. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=q4_xTNGfO-k (дата звернення 10.04.21).

6. Слов'янські терористи не дають поховати закатованого львів'янина Юрія Дяковського. Режим доступу: https://gazeta.ua/articles/life/_slovyanski-teroristi-ne-dayut-pohovati-zakatovanogo-lvivyanina-uriya-dyakovskogo/555782 (дата звернення 10.05.21).

7. Фаріон Ірина. Убили за мову, за ідентичність. Режим доступу: https://blogs.pravda.com.ua/authors/farion/5ded3c6ed0960/ (дата звернення 10.04.21).

8. У Кирилівці вбили чемпіона з джиу-джитсу через українську мову. Режим доступу: https://dilo.net.ua/novyny/u-kyrylivtsi-vbyly-chempiona-z-dzhyu-dzhytsu-cherez-ukrayinsku-movu/ (дата зверення 8.11.21).

Цю статтю можете також прочитати у блискучій книжці від Антіна Мухарського та Єлизавети Бєльської "Як перейти на українську" (2021).

powered by lun.ua

БАЗАР 1921: 100 років ГЕРОЇЗМУ і ТРАГЕДІЇ

Надій не лишалося ніяких. Тепер ішла мова лише про гідну смерть... Гриць Рогозний 100 років самотности національного здвигу українців...

МОВА СЬОГОДНІ – ЦІНА ЖИТТЯ

Мова – кордон і зброя, дім і фортеця, шлях з минулого в майбутнє – в безсмертя. І.Ф. Особливість українських реалій в тому, що саме МОВА тривалий час заступила собою відсутність Української Держави...

СВІТЛІЙ ПАМ'ЯТІ ВИДАТНОГО НАУКОВЦЯ і ПОЛІТИКА ВОЛОДИМИРА КУБІЙОВИЧА (23.09.1900-2.11.1985)

Найкращою зброєю поневоленого народу в часи миру є наука. В. Кубійович 23 вересня 1900, Новий Санч, Лемківщина, Україна, тепер Польща -2 листопада 1985, Париж...

З НАГОДИ УРОДИН ОЛЕНИ КУРИЛО

Олена Курило – чужинка родом, що визначила мовну норму української мови у ХХ-ХХI столітті. Навчала не правил, а любови до нашої мови...

Люстро для Д. Разумкова: мова як лакмус світогляду

У контексті неминучого самопоїдання павуків у банці, себто відставки голови Верховної Ради Разумкова, – варто нагадати про його ставлення до української мови та хоч якось отямити його теперішніх наївних адораторів...

Зеновій Красівський: аристократ націоналістичної ідеї

Я твердо переконаний, що права народу ніхто ніколи не підносив нікому на тарілці. Той стан, у якому перебуває нарід, є наслідком обставин і потенції його духа...